Семен узявся вислухувати радянські радіовисильні, а я з Гаською – комунікати Заходу. Усе схоплював магнетопис і записував зараз же на папері.

Ми чули музику й торговельні реклами, певне, ще не прийшов час на звідомлення.

– А як у тебе? – гукнув я до Семена, що сидів у другій кімнаті.

– Тишина! – відповів.

– А в Україні?

– Те саме! Усі радіовисильні Радянського Союзу залежать від Москви і з цієї централі розподіляють висилання на інші міста. Коли московська радіовисильня мовчить, усі інші не мають матеріалу, а локальні вістки бояться без наказу висилати. Ось чому така мовчанка!

Врешті, ми зловили комунікати. Ми просиділи так кілька годин. Спочатку чули короткі звідомлення про події в Індіях, про Африку й південний полюс. Врешті перша вістка, яка нас зацікавила.

«Урядові кола затривожені труднощами, в яких опинився Радянськ ий Союз. На пресовій конференції в Об’єднаних Націях секретар цієї установи відмовився відповісти на запит, що саме трапилося в М осковській імперії. Уряди Заходу зберігають ці події в таємниці, щоб не поширювати зайвих вісток, проте студіюють у безперервних нарадах складне міжнародне положення. Дальші комунікати подамо за хвилину».

Тепер ми всі згуртувалися біля радіо. Знову заграла музика, яку незабаром перебив голос коментатора подій:

«Труднощі, які переживає Радянськ ий Союз, зберігаються поки що в таємниці. Наради з останньої хвилини не дали ще висліду щодо становища Заходу до цих подій».

Після цього коментатор у довшій передачі з’ясував статті визначних політичних газет та журналів. З натяків виходило, що заіснувала можливість розвалу Московської імперії. Коментатор не подав причин такої можливости й зупинився тільки на міркуваннях преси. Більшість авторів висловлювала свої турботи з приводу захитаної політичної і господарської рівноваги у світі.

«Від двісті років світова політика, зокрема англосакських держав, спирається на відомій у дипломатії системі рівноваги сил. Наприклад, Франція мусить рівноважити сильну Німеччину, щоб стримувати її господарську експансію, звернену проти Англії. Німеччину шахує зі сходу СРСР, а його знову Японія. Тому з точки погляду такої системи Англія доклала всіх зусиль, щоб сторпедувати французько-німецьке порозуміння з-перед двадцяти кількох років, не допустила до переваги комунізму в Італії і так далі. Одним з найважливіших чинників цієї рівноваги, силою свого існування, є Радянськ ий Союз.

Школа дипломатії Заходу, яка існує вже триста років, у своїй політиці не може змінити концепції рівноваги з цілком практичних мотивів. Така зміна викликала б хаос у способі мислення політиків, але важливішим є те, що іншої концепції досі не знайдено. Вона найкраще відповідає ви м огам вдержати політичну позицію Заходу, хоч з постійними втратами впродовж століття. Вона зберігає теж економічний рівень, а господарські справи дуже вра з ливі на всякі зміни.

Тому, наприклад, Захід довів до співіснування з Радянськ им Союзом. І тому Захід постійно відкидав усі ар г ументи розподілу СРСР на національні держави. Коли б ми прийняли ідею визволення поневолених народів і почали переводити її в діло, ми насамперед створили б хаос на Сході і, замість одного господарського ринку, мали б десятки малих, з якими було б трудніше дійти до ладу. Крім цього, розвал Радян ського Союзу довів би до захитання або і знищення політичної рівноваги, а з цим непридатност и цієї нашої методи. Така ситуація була б просто нашим національним нещастям, бо ми не мали б іншої бази, яка могла б вдержати наші держави Заходу на їхньому провідному становищі».

– Ось хід думок! – не втерпів Семен.

– Розумієте, куди вони гнуть?

– Висновки такі, щоб удержати цілим Радянський Союз!

Ситуація була ясна. Дотеперішня політика Заходу обстоювала цілість Московської імперії, чи то з наведених мотивів рівноваги, чи зі страху перед комуністичною потугою. У дипломатичній грі зисків і втрат непорушною тезою було не реагувати на визвольні змагання поневолених Москвою народів.

Дядько закурив:

– Те, що сказав коментатор, насторожує мене! Мабуть, матимемо другий фронт. Гасю, звари нам кави!

Ми снували наші здогади. А може, в обличчі повного розвалу московської влади Захід усе таки опритомніє?

– Ні! – продовжував дядько. – Вони докладуть усіх зусиль, щоб до цього розвалу не допустити! Дай Боже, щоб я помилився.

Кава нам смакувала, дарма що над нами нависли нові непередбачені проблеми.

– Чому непередбачені? – заперечив дядько. – Адже ми їх сподівалися, і тому на самому початку…

– Увага, увага! – залунало з радіо.

Ми насторожилися, я включив магнетопис.

«Згідно з офіційним повідомленням, н а закритому засіда нні Спільноти Народів вирішено: з уваги на те, що уряд Росії тимчасово не є у спроможності виконувати свою владу і є небезпека, що поодинокі народи у стремлінні створити свої незалежні держави викличуть важкий у наслідках господарський і політичний хаос, Спільнота Народів є примушена для добра всіх держав світу вислати на загрожені території, зокрема в Україну, свої міжнародні війська. Завданням тих збройних сил буде вдержати порядок і спокій до часу, коли ле г альна влада зможе виконувати свої обов’язки».

Слідували пояснення, закриті дипломатичними банальностями. Говорилося далі про ідеали людства, про свобідне вирішування політичних справ, про господарський рівень, одним словом, груба й нездарна пропаганда.

Дядько підвівся:

– Друзі, нас тут четверо, ми знаємо одне одного і спільно виконуємо наші обов’язки. Проте до нашої науково-бойової групи належать ще дві особи: дівчина, що є зв’язковою між нами й Україною, і провідник великої визвольної організації в Україні, який є нашим безпосереднім шефом і якого накази я виконую. Члени організації – українські націоналісти. Це вибрані люди, віддані ідеї визволення нашої батьківщини. Це відома вам з оповідань батьків ОУН. Та сама організація, що перед сорок роками створила Українську Повстанську Армію, що опісля перейшла в підпілля і боролася іншими засобами, і що нині ліквідує Московську імперію!

– Та, що її так ненавидять москалі всіх мастей.

– Ненавидять і бояться! І врешті ми осягнули нашу мету, і ви, друзі, є свідками цієї історичної події! Та ще її співучасниками. Як бачите, ми тільки мала ланка в ОУН. Але ми виконуємо наші завдання, і за це я вам дякую в імені нашого провідника!

Коли дядько підійшов до мене, я прошепотів:

– Але я не є членом організації!

– Бути членом ОУН – це незвичайна почесть! На це треба заслужити особливими вчинками!

– Дівчина з нашої шістки, – продовжував дядько, – живе постійно в місці осідку Спільноти Народів. Зв’язок з краєм відбувається за допомогою апарату, схожого на радіовисильню. Різниця тільки в тому, що не висилаємо довгих речень. Наші розмови конденсуємо в одній сотій частині секунди, в одному ударі хвиль, і тому їх годі переловити. А той, хто відбирає, при своєму столі розтягує переслане до розмірів нормальних слів. Це так, як операції логаритмами в математиці. Трудні чи скомпліковані обчислення перекидаємо у світ інтегралів і диференціалів, там розв’язуємо їх уже простими математичними методами й вислід переносимо знову у нижчу математику. Зрозуміло?

– Зрозуміло! – поспішився я відповісти.

Про математику й логаритми я не мав найменшої уяви. Гаська глумливо глянула на мене.

Для відбору дальших вісток залишилася Гаська, а ми подались у кімнату дядька обговорити наші нові завдання.

Нас дивувало тільки, пощо це обмотування в таємницю, чому не сказати світові цілої правди? Ми ж не ховалися, коли починали нашу боротьбу, цілий світ знав про нас у першій фазі боротьби.