Після слів Найтона, Віка ще більше обурилась. Так, треба рятувати ситуацію.
- Внсі, коли твоя рана встигла загоїтись?
- Поки я був у своїй природній формі зажило.
Зараз восьма година вечора. Скоро буде темніти. А, ми досі не знаємо куди йти. Ми ще досі на вулиці. Треба хоч якийсь нічліг знайти. Так, на природі було легше це зробити, а тут? Це не ліс, це місто.
На мою думку, Найтон має рацію. Ми нічого тут не маємо. Ні грошей, ні житла. Нічого! Про те, що це відстала планета я не згодна. Ну, ця цивілізація не так швидко розвивається, як наша. З ким не буває.
- Є ідеї, що ми будемо робити? - запитав перевертень. Я гадаю, що всі це питання задають собі.
- На цій планеті існує ломбард? - слушне запитання підняв демон.
- Поки ми по місту ходили, я бачила сім ломбардів, - повідомила я. Їх тут так багато, як і аптек! Можливо місцеві жителі часто хворіють, тому, щоб купити ліки, закладають свої речі в ломбард?
Всі стали ритися по кишенях і шукати "цінне непотрібне майно". У мене в сумочці, як у будь-якої порядної дівчини, була купа потрібних дрібниць, тільки розібратися б що з цього візьмуть у ломбарді.
Я вирішила запропонувати кофту, маленький кишеньковий ніж, черепаховий гребінець та помаду. Найтон не відомо звідки дістав наручний годинник, Віка із сміття створила статуетки й брелоки. Так, у феї дивовижні здібності. Варда погодилась продати буси з маленьких скляних кристалів з’єднаних між собою.
- Чекайте, щоб здати річ у ломбард потрібен документ, що засвідчує особу. Земляни дуже поважають такі документи, бажано з великою кількістю захисних властивостей: фото, печатки, голограми, водяні знаки й всякі канцелярські навороти, - сказав Найтон.
- У мене є, - в один голос відповіли ми з Внсі. Потім ми з ним трохи подумали, згадали, що це не наша планета й міжгалактичний паспорт не підійде.
- Віка, а якщо ти дізнаєшся, як має виглядати засвідчувальний документ на цій планеті, то зможеш підробити?
- Звичайно. Як ми це зробимо?
Я вже здогадаюся, що хоче демон. Він збирається викрасти якогось землянина, щоб задавати йому питання, або ж вкрасти на вокзалі в когось документи. І той і той варіант мені не подобається. А, якщо про нас хтось дізнається? Який же переполох на Землі буде? Величезний!
- Де ми документ візьмемо? - задав дух головне питання.
- Викрадемо якусь нещасну людину, та й все, - посміхнувся демон. Він щось інше задумав. Душа дракона підказує. Це вже остаточно вивело фею із себе. Вона сказала, що, якщо він, хоча би подумає щось погане зробити людині, вона забере в нього стільки особистої енергії, що той ходити місяць не зможе. Між особистою енергією й простою є велика різниця, пояснила Віка. Напевне, вона тоді, коли я її визволила це й зробила. Забрала в нього половину енергії і все. Демон сказав, що вона нічого не зробить на виду у людей, а після цього очі стали чорними й із-за цього фея щось зробила. Через три секунди Найтон з криками й стонами впав на землю.
Жалісливі люди викликали «швидку допомогу» - аналог нашої «ЕРКЛ» - екстрена рятувальна команда лікарів. Ця «швидка допомога» забрала Найтона. Медик запропонував нам поїхати разом із хворим у лікарню. Ми забралися в авто. Найтон лежав на ношах, закривши очі й не рухаючись. Завиваючи сиреною, машина швидко мчала по місту. Через десяток хвилин ми під'їхали до лікарні. Два рослих медика покотили ноші в будівлю, а ми пішли за ними.
- Він не винен, - неголосно сказала я.
- Що? - запитали всі.
- Він спеціально розізлив Віку, щоб потрапити в лікарню, а ми ж ніби друзі й не кинемо його в біді, тому нам дозволили бути тут. Найтон знайшов, де нам переночувати.
Після моїх слів усі замислилися. Я ж не вмію брехати, тому мені повірили. Ай! Найтон з чорними очима впав. Він же не встиг їх перетворити в нормальні. Ох, сподіваюся земляни знають, що таке лінзи.
Ми сіли на стільчиках біля його палати. Пізніше до нас підбіг лікар з круглими очима й волоссям, яке стало дибки. Щось назріває! Сподіваюся лікарі не встигли взяти якісь медичні аналізи з тіла демона-вампіра.
- У вашого друга якесь захворювання шкіри? Ми не можемо проколоти її голкою, щоб взяти кров на аналіз. І навіть скальпель не може зробити надріз. А з очей зникли білки й вони стали чисто чорні, як в демона.
Цей земної лікар потрапив прямо в десятку й визначив расу Найтона.
- Я запитав, чи можливо те, що в нього якесь рідкісне захворювання, а він відповів, що є демоном з виміру Тунни, - лікар дивився на нас благаючими очима. З одного боку, він дуже хотів, щоб ми спростували ці маревні вислови Найтона й повідомили про його можливу хворобу, бажано не психічну, а з іншого боку, у глибині очей миготіли іскорки цікавості й наукового інтересу: а раптом інший світ існує й цей хворий - його підтвердження.
- Наш друг дійсно дуже хворий, особливо останнім часом поводиться дивно (він точно псих, раз допомагав своєму відбитому брату нас відловлювати). Та ми не знаємо, що з ним таке.
- Добре, ви щось можете про нього розповісти?
Що? Що за дурня? Що ж ми маємо розповідати?
- Скільки йому років?
- Він вже чотири роки повнолітній, - геніально відповіла Варда. Я би до такого недодумалась. І по ідеї він зараз має сказати скільки Найтону.
- Так, двадцять два…
Навіть закляття Віки не спрацювало, тому, що я розреготалась. Не тільки я, а ще й Варда. Лікар на нас подивився, як на ненормальних, ніби: «Що тут смішного?». Серйозно? У них повнолітніми стають у 18? Та, то ж смішна цифра! Пацюки й то довше живуть, хоча, не треба сміятися. Ну, хто так робить? Карай, а ну не смійся. Це ж не повага до інших рас!
- Як його звати?
- Найтон, - чесно відповіли всі. Він не дуже здивувався, мабуть таке ім’я існує. А, чого він нас опитує? Чого не Найтона? Точно, у нього сил не вистачає. Нас ще запитали, яке в нього прізвище. Ох, тут Внсі придумав: «Комар», то ж додуматися треба! Нам задали ще кілька питань. На які ми відповіли: «А, хто його знає?». Ну, добре, ми так не відповідали, а просто щось вигадували. Нам дозволили відвідати Найтона.
Навколо ліжка, на якому лежав непритомний демон, стояла юрба людей в уніформі: білі халати, світло-зелені та блакитні костюми, і бурхливо обговорювала очі Найтона. Цей безбашенний чувак не здогадався повернути людські очі.
- Що з його очима?! – голосно запитувала медичка.
- Може, у нього лінзи? – сказав хтось.
- Та, нема в нього лінз! – налякано відповіла молода лікарка, світячи вузьким довгим ліхтариком в око демона. Починається. Від таких криків демон прокидається. Як тут не прокинутися, коли тобі в очі світять! Медичка заверещала через те, що чорні-чорні очі заглянули їй прямо в душу; у якогось медика випали з рук папки з паперами, напевно історії хвороб; прибиральниця з переляку випустила швабру, що вдарила по маківці низенького лікаря, з носа якого звалилися окуляри з товстими скельцями прямо на живіт хворому.
- У мене є лінзи, просто ви їх не бачите, - тихенько прошепотів знесилений демон. Ні, він бреше, хто ще не здогадався. Після цих слів натовп різко заспокоївся й люди почали виходити з палати. Лікар, який до нас підходив, залишився й став повністю спокійно реагувати на очі демона, але Найтон ще додав:
- Підійди. Ти будеш виконувати свою роботу, все що треба, але про наші балачки забудеш. Зрозумів? Про все, що тут почуєш – ти забудеш.
Тепер наша компанія може спокійно говорити про нашу проблему, а Найтон може не тратити сили на те, щоб зробити очі нормальними.
- Стій! Ввечері, коли тут буде мало людей, ти прийдеш у мою палату й будеш відповідати на питання. Про вечірню бесіду ти забудеш, але згадаєш про це рівно через три роки. Потім, коли згадаєш ти підеш до психолога й попросиш, щоб тобі допомогли це детально згадати. Розмову із психологом знімеш на камеру. Завтра з ранку я тобі дам чітку інструкцію про те, як мене визвати. Інструкцію ти покладеш в якесь місце й згадаєш про це рівно через п’ять років. Те, як ти мене визиватимеш, знімеш у прямій трансляції в інеті.
