- Навіщо? – втрутився дух. Найтон у відповідь підморгнув. Я зрозуміла, він хоче наробити шуму. Напевне його також драконить те, що більшість людей не вірять у містику й завжди шукають «науковий спосіб» щось пояснити.

Палата була двомісна. Вчотирьох ми сіли на сусідню койку й налаштувалися чекати ранок.

Віка

Всі вже заснули, а я ні, тому, що не можу зрозуміти, що зробила не так. Чому ми перенеслись в іншу галактику, а не в будинок Варди. Мені соромно, що я тепер не знаю, як ми виберемося. Адже, телепортувати п’ять надприродних істот в іншу галактику насправді дуже важко.

Лікар, як і наказав Найтон, прийшов ввечері. Не знаю котра зараз година. Я тихенько встала й підійшла до демона-вампіра й лікаря.

- …скажи, скільки в середньому може прожити землянин?

- У середньому десь вісімдесят років, - слухняно відповів чоловік.

- Навколо якої зірки крутиться ваша планета? - рівним голосом запитав Найтон.

- Навколо Сонця.

- В якій галактиці?

- Чумацький шлях.

- Дай відповідь, що таке Україна? - запитала я. Лікар мовчить. Демон звернув на мене увагу тільки зараз, посміхнувся й наказав чоловіку відповідати.

- Україна - це країна, у якій ми зараз знаходимося, це наша Батьківщина.

- Досить. Ще є якісь країни?

- Більше ніж 190 країн.

- Тобто у вас на планеті багато держав? - запитав Найтон.

Найтон продовжив допит. Оказується лікар живе один у квартирі. Ох, сподіваюсь Найтон не «попросить» у лікаря на кілька днів віддати квартиру. Ну, ось! Попросив. Чоловік вийшов з палати.

- Та, не хвилюйся ти так, він буде нам служити, - нахабно сказав демон. От виродок! Навіщо мучити бідну людину? Звичайно, для нього це просто забава.

- Служити? Це людина, а не раб.

- Якщо забажаю стане рабом, а ти не втручайся.

Я не хочу вислуховувати його підлі ідеї. Він просто незносний впертий демон. Інколи мені здається, що світ сходить з розуму. Подивилась на годинник. Зараз одинадцята вечора. Поки я розмовляла, на моє місце де я сиділа, вляглися Варда й Карай. Майже біля ліжка стоїть стілець, на який я й приткнулася. Можна сказати, що завдяки хитрому Найтону ми завтра переселяємось.

Що буде далі? Я гадаю це питання задають собі всі.

Ранком прокинулися від того, що хтось голосно говорить. Говорять про те, що у «хворого» якісь золоті вени з’явилися. Ці вени йдуть з ніг до шиї. Так, він починає бути схожим на свою расу. До того ж у нього виросли ікла. Що відбувається? Чому Найтон починає проявляти себе?

Присутні медики намагалися поставити діагноз. І як ми їх заспокоювати будемо? Точно, Найтон заставить всіх заспокоїтися, але я ні в яку не хочу, щоб він підкорював їхню волю. Не дивлячись на мою думку, Найтон стер усім людям пам’ять і наказав про це згадати тільки через чотири роки.

Все ж таки я відговорила всіх йти жити до лікаря. Тепер думаємо про те, що нам далі робити. Деякі вже висунули ідею куди будемо телепортуватися. Найтон впорався з собою й прийняв людиноподібну форму.

Ролель -

розбите серце

та Найтон без тями

Ролель

Ролель - одна з найкрасивіших дівчат міста Леканбау. Та що там Леканбау, усієї Тунни – виміру демонів. Леканбау – столиця виміру, мером якої є тен Гаївський, батько Ролель. Правитель Тунни Кроулі Шостий призначав тена Гаївського мером міста останні тисяча сто сорок років, вважаючи, що він, і тільки він здатен утримувати місто в порядку.

Ролель з дитинства займається танцями. Їй до душі швидкі, рухливі танці. Вона цьогорічна королева діб-добу, яка отримала корону на конкурсі найвидатніших танцюристів Тунни «Діамантове па». Цей конкурс дивилося майже все населення виміру, а переможницю всі пізнавали в обличчя.

Однак, гарне обличчя й досконала фігура, ще не все. Демониця була розпещена, егоїстична, жорстока, підла, і при цьому дуже розумна, цілеспрямована особа. До того ж вона була майстерна актриса й побачити під зовнішністю ангела її справжнє обличчя вдавалося дуже й дуже небагатьом.

Зачаровувати чоловіків Ролель вміла з дитинства. При такій ангельській зовнішності це не складно. Шанувальники слідували за нею юрбами, кидаючи своїх коханих, наречених та дружин. Тільки посада батька рятувала від ненависті жіночої половини Тунни.

Демониця використовувала закоханих по повній. Коштовності, антикваріат, цінні книги, різні преференції проливалися на неї срібним дощем. При цьому шанувальник отримував право бути поруч тільки поки був потрібен. Як тільки, на думку Ролель, чоловік втрачав свою корисність, він безжально виганявся геть: або доводився до самогубства, або його викликали на дуель інші, поки ще потрібні закохані.

Ролель була впевнена, що вона гідна найкращого. Оскільки правитель Тунни Кроулі був одружений і його єдиний син Торуффо також, то Ролель розуміла, що тут їй ловити нічого, а бути однією з багатьох вона не хотіла. До своєї мети: бути першою, Ролель йшла не вибираючи засобів й не гребуючи протизаконними методами.

Найтон

Карай висунула ідею, щоб ми відправилися на Дагон. Я не знаю, що це за дивна планета, але вона казала, що там добрі мешканці. Ця планета обертається навколо потрійної зірки Фомальгаут. Як на мене, так це дивна назва. Той народ живе в печерах під поверхнею планети, але такий же по розвитку, як і ми.

Шкода, що ця ненормальна фея відговорила всіх йти до того лікаря додому, бо тоді б ми при здійсненні телепортації сиділи на теплому килимі, а не на холодному асфальті в темному провулку. Віка почала бурмотіти заклинання. Оскільки в провулку немає ліхтарів, замість світла мигає в мене в очах. На секунду я відчув себе нічим, ніби я кудись зник. Мене оточила пітьма. Пізніше я зрозумів, що то Віка з мене витягла більше всього особистої енергії.

Точка виходу з телепорту перебувала на висоті мого зросту. Варда скочила на ноги (повезло), Карай впала на бік, я на спину, Віка звалилася на мене, а Внсі не повезло більше всіх, він звалився на голову.

Коли зміг піднятися, я озирнувся. Швидше за все ми потрапили на базар, оскільки навколо на невеликій площі розміщувалися столи з речами та продуктами харчування й була присутня велика кількість ящероподібних істот, одягнених у різнокольоровий одяг. Одні з них пропонували товари, інші прицінювалися до них.

На нас почали дивитися, як на туннських двоголових собак, які жонглюють петардами. Істоти зростом з півмене. Я б навіть сказав, що це не ящіроподібні люди, а людиноподібні ящірки. Вони такі низенькі; мають довгасту голову з висунутої вперед нижньою щелепою; довгий хвіст із закрученим кінчиком; коричневу пухирчату шкіру, приємну на вигляд; великі опуклі круглі очі помаранчевого кольору з вертикальною зіницею.

Базар перетворився на якусь бібліотеку, бо стало надзвичайно тихо. Якийсь ящір сказав щось більш схоже на: «Тло-ло, гайвра локалу».

- Дивовижно, вони розмовляють заклодонільською, - сказала Карай. - Тлино лалі. Ну-ну тут філо прекінгод. Ну-ну добра. Лілу но панік, ну-ну ребьто мафало.

- Ка-ла-ла як? - сказав у відповідь їй ящір.

- Звідки ти знаєш заклодонільську? - запитала Варда.

- Я вивчаю цю мову вже кілька років, - гордо відповіла дракониха.

- Добре, що він сказав? І що ти відповіла? - запитав дух.

- Він здивувався звідки ми взялися. Я відповіла, щоб вони заспокоїлися. Що ми сюди перемістилися у просторі. Ми добрі. Попросила не панікувати. Що ми самі не розуміємо, що це щойно відбулося. І він у відповідь запитав, чому таке сталося.

- Толу ка? - сказав інший дагонець.

- Що він сказав? - нерозуміючі нічого запитав я.

- Він запитав, хто ми такі?

- Кі-кі налу?

- А тепер, що він сказав? - запитала фея.