Після нього говорили ще й ще... А Адріян Євгенович усе стояв з кволо повислими руками й нерухомими очима дивився кудись у просторінь. Наче не він це був, а лише його оболонка: сам же він був десь далеко — все, що траплялося в авдиторії, доходило до нього, мов через товстий мур. От тільки дихати було важко: повітря в авдиторії розпечене й непорушне... Наче уві сні, чув і бачив він, як один за одним підводились на катедру студенти, щось зворушено говорили, викликаючи в усіх оплески. Говорив щось і ректор, звертаючись просто до нього. Навіть Олександер Матвійович висловив щось своїм розслабленим голосом.
Потім раптом настала тиша, і знов, як тоді від несподіваного шуму, Адріян Євгенович здригнув. Усе навкруги мовчало й дивилось на нього. Він зрозумів, що авдиторія чекає на його відповідь...
Наче не він сам, а хтось інший повернув його до катедри, примусив підвестися на неї. Машинально обіперся він на пюпітр. Авдиторію й студентів бачив неясно: якийсь білий туман розіслався перед його очима, і голова була зовсім порожня... Він не пам'ятав: хвилина, чи п'ять хвилин пройшло отак. І хто-зна, скільки б іще проминуло, не зустрінься він раптом з великими сірими очима, що, не відриваючись, гляділи на нього, — очима сьогоднішньої його співбесідниці, її погляд ніби повернув йому сили й здатність більш-менш складно мислити... Тихо мовив:
— Багато... дуже багато треба було б сказати зараз, але... я не можу... Несподівано це все для мене... Та й нема мені таких слів, що ними можна було б відповісти вам. Іншим разом скажу, а зараз не можу... Одно лише скажу: ясно мені тепер усе те, чого я досі не міг збагнути. І я радий з цього... Хочеться мені тепер наздогнати той загаяний час... і вірю я, що наздожену його...
____________________
Примітки
Оповідання Юрія Шовкопляса «Професор» представлено за публікацією у альманаху-місячнику «Літературний ярмарок», книга десята (140), вересень 1928, видавництво ДВУ, Харків.
Коментарі нижче додані упорядником даної інтернетної публікації 2019 року.
Gaudeamus igitur juvenes dum sumus – Перший рядок всесвітнього гімну студентства «Гаудеамус». В перекладі з латини «Отже, веселімося, поки ми молоді!»
Post molestam senectutem nos habebit humus! – «Після обтяжливої старості нас прийме земля». Закінчення першого куплету «Гаудеамуса».
Vivant omnes virgines, vivant professores! — почав він був другого куплета… – Неточність: «Vivant omnes virgines» («Хай живуть усі дівчата») – перший рядок п’ятого куплету, а «Vivant professores!» («Хай живуть професори!») – другий рядок четвертого куплету.
(…) – На жаль, упоряднику даної інтернетної публікації не вдалося розібрати декілька слів у тексті, бо на них надрукований великими літерами інший текст (ВІТАЄМО БУДІВНИКІВ РАДЯНСЬКОГО «ЗУЛЬЦЕРА» – РОБІТНИКІВ ХПЗ!), тож вимушений їх пропустити, замінивши трикрапками у дужках.
І не зробив навіть нічого подібного до вибрику академіка Павлова? – Російський академік Іван Петрович Павлов, лауреат Нобелівської премії, живучи й працюючи у радянській Росії, доволі жорстко критикував радянську владу, зокрема у своїх лекціях перед студентами.
