... Матч відбувався під девізом «Ловити золоту рибку гола сіткою чужих воріт». Бо ж ясно, що сіткою своїх воріт цього робити не рекомендують. Завдяки тому, що в команді чемпіонів давно проведено автоматизацію всіх футбольних процесів, гравці діяли, як чітко злагоджений механізм. Знаменита принципова схема 4—4—2 (перша премія на світовому чемпіонаті) була безвідмовна. Два реактивні форварди, яких постійно підтримувала конструкторська група півзахисииків-.мислителів, втілила в життя програму-мінімум свого наставника.

Як же розгорталися події на полі?

Не встиг воротар ввести м'яч у гру, як його підхопив півзахисник. Діалектично оцінивши обстановку й побачивши якимось бічним зором висунутого вперед центрофорварда, він дав йому косоприцільний пас. Той з математичною точністю (0, 001 мм) переадресував м'яч лівому крайньому. Далі все було справою техніки.

... Про цей матч ще багато напишуть. Ми ж тільки скажемо: конкретно-історичний підхід до кожного суперника, наукова організація гри (НОГ), високий політ футбольно-філософської думки, мужність і — не будемо боятися цього слова — героїзм — ось що забезпечує успіх таким командам, як наш нинішній лідер.

Дехто, може, здивується: мовляв, до чого тут наука з філософією? Свята наївність! Незаслужена популярність різних Сократів, Платонів, Гегелів, Фейєрбахів та їм подібних, нарешті, скінчилася. Та й зажили вони слави філософів тільки тому, що в їхні часи ще не було футболу. Тепер звільнені п'єдестали осідлають неперевершені мудреці чи, як полюбляють висловлюватися деякі спортивні журналісти, — слідопити футбольної думки, глобальні стратеги й міжконтинентальні тактики Мїшель Ідальго, Беарзот, Малофеєв, Росі, Гаврилов та ін.

Футбол — це найвищий вияв сенсу життя. Тільки у футболі людина може розкрити всі свої здібності. Недаремно ж футболістів нагороджують епітетами з усіх, так би мовити, галузей людської діяльності: вони й імпровізатори (як стародавні лицедії), й віртуози (як музиканти), й конструктори {як, скажімо, творці космічних кораблів), й диспетчери (як на пультах управління потужних підприємств), й мислителі (як філософи). І т. ін..

Може, читач подумає, що автор дуже перебільшує? То ось свіжий приклад — уривок із коментаря про матч дніпропетровського «Дніпра» з французьким клубом «Бордо» на Кубок європейських чемпіонів: «Спортсмени готуються до змагань зовсім не для того, щоб на рівні високих фізичних кондицій підтверджувати істину про переваги природного таланту над звичайними здібностями. Навпаки: саме спорт моделює життєві ситуації, в яких багатогранність особистості людини важить більше за окрему, нехай і сильно розвинену людську якість. Мудрість легенди про двобій Давида і Голіафа даремно перевіряти на міцність»,

А ви кажете: при чім тут філософія до футболу...

Ось іще приклад — із звіту про зустріч київського «Динамо» й алма-атинського «Кайрату»: «Серед обмеженого числа футболістів потрібної виучки відбиралися виконавці нової партитури знайомих тактико-стратегічних варіацій на тему гармонійного поєднання оборони й атаки. Здавалося б, дрібниця: у скрипковому ключі з'явився мажорний звук. Але хто чує в нинішніх бравурних мелодіях гри київського «Динамо» акорди гімну надійності, знайомого нам у виконанні хору руйнівників?»

Це вже, так би мовити, із футбольно-музикальної сфери: хоч за думкою й темно, зате красиво.

Гадаю, можна не дивуватися, коли невдовзі у нас з'являться монографії, де будуть змальовані велетенські постаті нашого футбольно-філософсько-мистецького світу. Приміром, такі: «Гаврилов і Ломоносов», «Лобановський і Сковорода», «Гіві Чохелі і Шота Руставелі» тощо,

P.S. Треба сказати, що ні футболісти, ні їхні тренери абсолютно не причетні до того, що деякі спортивні журналісти розводять навколо футболу псевдофілософські розмови, без потреби вживають наукову, технічну та мистецьку термінологію. Ясна річ, наука нині багато в чому допомагає й спортові. Але не слід забувати, що спорт, зокрема футбол, — це передусім гра. Гра — і аж ніяк не більше. І всіляка філософія тут ні до чого. Вона — поза грою.

***

Список використаної літератури: підшивка тижневика «Футбол — хоккей», звіти про футбольні матчі в газетах, нариси про футболістів у журналах та збірниках.

_____________________

Увага! Починаємо прямий репортаж з центрального стадіону міста N. Зустрічаються одноклубники, давні друзі-суперники. Як завжди, тут святкова атмосфера. Багато галасу, веселих суперечок, напівпристойних вигуків — усього, що супроводить улюблену народом гру.

Ви знаєте: стадіон — це особливе, своєрідне місце. Тут усі рівні — керівники й підлеглі, батьки й діти, жінки й чоловіки. От біля моєї кабіни сидять чоловік, жінка і їхнє дитя. Мале хлоп'я ще самостійно й ходити не може і розмовляє більше жестами, аніж голосом, але як темпераментно реагує на те чи те рішення арбітра зустрічі. «Суддю на мило!», —лине дискант над трибунами. Це викликає неабияке пожвавлення серед уболівальників, А які задоволені його рідні, то й казати нічого. Мама, погладжуючи сина по голівці, заспокоює: «Горобчику мій, не надривайся — з того дяді й мило буде погане». А малюк не вгаває. Що тут можна сказати? Росте ще один завзятий прихильник рідної команди — хороша зміна ветеранам-уболівальникам!

Гра почалася без розвідки. Тут є свої причини. Річ у тім, що півкоманди гостей у цьому році перейшло до команди господарів, а половина колективу господарів — до гостей. Так що суперники добре знають одне одного. До того ж старший тренер гостей жонатий на рідній сестрі наставника господарів.

У команді господарів вирізняється нападаючий Данило Марадоненко. Юнакові тільки двадцять років, а він уже виступає за першу збірну, за молодіжну й олімпійську команди. Я розмовляв із ним перед початком матчу. Звичайно, важко йому на трьох, так би мовити, фронтах діяти. І діяти, зважте, з повною віддачею. Скаржився молодий футболіст на втому й на те, що друзі-суперники часто дуже боляче б'ють по ногах, а, буває, й по голові. Але це людина мужня. Він ніколи не апелює до суддів чи глядачів — кожний удар сприймає з гідністю, як і належить справжньому чоловікові, справжньому спортсменові. От і сьогодні казав: якщо йому навіть одкусять одну ногу під час матчу, він усе одно не піде з поля... Зізнаймося, приємно чути таке!

У цьому зв'язку згадується мені один чемпіонат світу. Відомий наш футболіст буквально до крові збив ноги, ледь пересувався, але на відповідальну гру вийшов. І хоч бігати не міг і гримаса болю не сходила з його обличчя, він мужньо тримався до кінця матчу. Звичайно, були молоді здорові футболісти, які могли замінити ветерана, все ж тренери вирішили не ризикувати. Наша команда того матчу не виграла, але в нас у пам’яті залишився подвиг стійкого спортсмена, його поведінка стала окрасою гри. Отже, прикладів для наслідування не бракує в нашому футболі,

Та-а-к, що у нас із часом? Ага, саме пролунав свисток судді всесоюзної категорії — закінчився перший тайм. Поки відпочиватимуть футболісти, відпочинемо й ми.

... Увага! Ми знову на центральному стадіоні. Другий тайм почався бурхливим наступом господарів поля. Атаки ідуть одна за одною. І хоч на полі туман, гра від цього не поблякла. У зв'язку з цим мені пригадується поїздка наших футболістів до туманного Альбіона, тобто в Англію, в 1945 році. Тоді там упав на стадіон такий туман, що буквально за крок нічого не було видно. Але наші хлопці не знітилися — вони вірили в себе, в те, що десь є ворота суперників, і це принесло їм успіх. Гадаю, що такі традиції треба всіляко підтримувати.