— Таж він у тебе в руці, йолоп ти причинуватий...

— Тьху ти, й справді, — сторопів дядько. — Як це я його не помітив? —А потім до потерпілого: — Ви вже, шановний, звинянте, що так получилось...

***

Уздовж молочного ряду біжить хлопчик із бідончиком. Зупинився. Вдивляється в обличчя молочниць. Одна обізвалася:

— Хлопчику, ти, мабуть, бабу Катерину шукаєш?

— Ага.

— Твоя баба стала молодою. Вийшла заміж за городського діда, все спродала й до міста подалася... Так що бери в мене, — і єхндненько захихотіла.

***

Швидко-швидко дріботить молодичка з кошиком свіжих помідорів. Навстріч знайома:

— Ой, де це ти, люба, серед зими такого дива набрала?

Молодичка на хвильку зупинилася:

— Та ось на базарі... Спасибі товаришам із теплих країв — уже прилетіли...

***

Бабуся ледь несе великий кошик полуниць. У неї питає молодша напарниця:

— Що це ви надриваєтеся, бабо, чого дід не помагає?

— Ой, яка з того діда вже поміч... Дев'ятий десяток пішов, такий негодний став —зовсім негодяй...

— А вам же скільки? — цікавиться молодиця.

— Е-е... — звела голову бабуся, — мені тільки сімдесят сім!

***

Чоловік із жінкою продають м'ясо. Він зважує, а вона гроші бере. Раз у раз чути її невдоволений голос:

— Як ото ти важиш? Як ото ти важиш? Кожному по сто грамів передаєш... Так ми кабана задурно віддамо.

Чоловік мовчить. Видно, звик. Тут саме попросили його язик продати. Він узяв свинячу голову й заходився вирізувати язик. Жінка штурх його під бік, штурх:

— Ти ж гляди, не переважуй — це делікатес...

Чоловік, орудуючи ножем: відповідає:

— Не шкабарчи під руку, бо й тобі виріжу. — Відтак, кинувши язик на ваги й примруживши на жінку око, додає: — А в тебе довший...

***

Продають дріжджі — по дві стограмові пачечки в руки. Одна моторна бабця візьме порцію і знову стає в чергу. Зрештою набрала скільки хотіла. Розстелила хустку й заходилася пакувати. А хустка коротка — пачечки то одна, то друга випадають із вузлика. Якийсь дядько й каже:

— Ну, й для чого ото ви стільки набрали, що й не влазе?..

— Як для чого? —дивується бабця. — Онуки люблять здобне: пиріжечки, кренделики, пампушечки — от і взяла, тепер надовго стане...

А дядько, видно, жартівник — не бабці, а так, ніби собі, каже:

— О, чогось міліціонер сюди прямує...

— Де?!—злякано зойкнула бабця й собою прикрила купу дріжджів.

Черга дружно зареготала, а бабця, оговтавшись і роззирнувшись довкола, ображено мовила:

— Дурносміхи! Вам і не соромно збиткуватися над старою бабою... А внуки все одно люблять здобне...

***

Сонце так смалить, то асфальт на при базарному майдані просто грузне під ногами. Біля цистерні з пивом стоїть чимала черга. Ось у її хвості прилаштовується дядько з тіткою. Біля них два великі кошики з паляницею, батонами, пряниками, цукерками — після вдалого торгу накупили. У дядька зовсім стражденний вигляд — губи запалені, борлак так ходить, що, здається, ось-ось чоловік знепритомніє. Трохи одсапавшись, він звертається до жінки, мабуть, уже не вперше:

— Ну, дай на великий кухоль — геть усе перегоріло всередині…

— Я сказала: досить із тебе й малого, — цідить крізь зуби жінка й одвертається.

Дядько й далі канючить, а тітка не здається. Тоді молодик, що стоїть попереду дядька, повертається до нього й каже:

— Та перестаньте ви принижуватися перед нею — ось вам на великий кухоль, — і простягає дві срібні монетки. Дядько взяв, але тут же похопився:

— Ну що ви — невдобно ж, у нас є гроші, ми ж спродалися...

— Беріть, беріть, — підбадьорює молодик. —Я ж бачу: жінка у вас така, що серед зими льоду не випросиш..»

А та ніби не чує. Тоді дядько враз ухопив обидва кошики й, балансуючи, як з відрами, побіг із майдану! Жінка ошелешено поглянула на нього та як закричить:

— Куди ти, оглашенний?.. Наш автобус не в тому ж боці... — і посунула за ним, щось буркочучи.

Дядько пробіг метрів зі сто, поставив кошики, почекав, поки підійшла жінка, відтак знову зірвався з місця й погнав назад. Жінка геть спантеличилася:

—Ой, людоньки, сказився чоловік...

А він став у чергу, усміхнувся й каже молодикові:

— Ну, тепер доки дочалапає зі своїм курдюком та з корзинами, ми спокійно поп'ємо пивця.

____________

— Алло! Масик? Це я, Гена. Так, з готелю. Привіт! Ну, поки що все йде по плану. Будка нічого — сімдесят п’ять метрів. Три кімнати. Три, чуєш? Чого не чотири? Кажуть, що тут не кожний академік має таку хату. Що? Та я казав, що академіків тепер хоч греблю гати, а форвардів у всьому світі можна на пальцях перелічити. Вони це розуміють, а от до інших не дійшло ще. Що там хрипить? Погано чую. А-а-а! Я собі ціну знаю. Знаю, масик. Машину теж дали. Як зветься? Ну, так, як пиво, що наш дід полюбляє. Так, так. Нову «Волгу» обіцяли, коли заб'ю перший гол. А «Жигулі» віддам дідові. Запчастини теж. Що? Так, тобі вже підшукали місце. Ти знаєш, я страшенно здивувався, що в такому великому центрі тільки один ломбард. Сказали, організують ще один. До початку сезону відкриють. Що? Так, головним приймальником, масик, аякже, я ж знаю, на менше ти б не погодилася. Що? А, непогано... Ну, вчора водили мене на завод, показували робоче місце. Та ні, не бійся. Там трудиться передова бригада, а я буду почесним членом. Що це таке? Ну, вони працюватимуть, а я гратиму. Тут такі хлопці — по п'ять норм за зміну! Гроші? Само собою. Щомісяця зарплата, прогресивка, преміальні і те де. Так, так, і тринадцята буде. Робота непогана. Я знаю собі ціну. Як з Льолькою буде? Все домовлено — федерація виділить ветерана, він пригляне за нею. Досвід у нього є — зовсім недавно працював з дитячою командою. Заслужений майстер і тренер заслужений. Так що не хвилюйся. О, масик, мало не забув, Ти пам'ятаєш Володьку Чмиха? Разом грали в рудничній команді. Чорний такий, ми його «пилососом» називали... Ну так його вкрали — із «загранки» повернувся, якісь невідомі з вищої ліги просто з трапа літака втягли в машину — і зникли. І досі ніхто не знає, де він і за яку команду виступатиме. От кіно! Ні, масик, я з готелю не виходжу сам, та мене й не випускають.

Ну, гуд бай! Вітай наших стариганів. Скажи, що їм підшукують хороший район — хай сидять на чемоданах. Все буде о'кей. Я собі ціну знаю!

_____________________