Вони рушили по кривавому сл╕ду, який залишив Джон. Скоро сл╕д прив╕в ╖х до пом'ятого автомоб╕ля, який вр╕зався в дерево. За кермом сид╕ла ж╕нка, а рядом чолов╕к. Вони були мертвими.

-- Очман╕ти! - вигукнув Захар╕й. Саме так в╕н ╕ уявляв цю картину в сво╖й книз╕.

-- А ну цить! - грубим голосом звел╕в Харв╕. В╕н оглянув мертв╕ т╕ла ╕ промовив: "З цим розберуться оперативники. Треба в╕двести того нап╕вживого покидька до л╕карн╕. Ви по╖дете з╕ мною. Будете св╕дками."

Захар╕й хот╕в запитати, св╕дками чого вони будуть, але зрозум╕в, що це т╕льки роз╕злить детектива, бо добре знав його характер. Аб╕гель с╕ла на задн╓ сид╕ння. Б╕ля не╖ поклали непритомного Джона. Захар╕й с╕в б╕ля детектива. Поки вони ╖хали до л╕карн╕, пол╕цейський весь час задавав питання.

-- Ви подружжя? - запитав Харв╕.

-- Ми не одружен╕, - в╕дпов╕в Захар╕й, - лише живемо разом.

-- Де живете?

-- В Гренв╕л╕, штат Мен.

-- Куди ╖хали?

-- В Ф╕ладельф╕ю, - вирвалось у Аб╕гель.

-- З якою метою?

-- Оглянути ╕сторичн╕ пам'ятки.

-- Як╕ саме?

-- Наприклад, Дзв╕н Свободи. - промовив Зак, те що запам'ятав з урок╕в ╕стор╕╖.

-- Ви були знайом╕ колись з цим чолов╕ком? - Харв╕ кивнув головою, в сторону Джона.

-- Перший раз бачимо.

-- Щоб ви знали, цей покидьок - м╕жнародний злочинець. В╕н намагався провезти тонну кока╖ну до Америки.

-- Як ви його знайшли? - запитав Захар╕й.

-- Це не ваше д╕ло. Ми вистежили його - така в╕дпов╕дь влашту╓?

-- Звичайно. Вибачте, детективе. - промовив Зак.

-- Зв╕дки вам в╕домо, що я детектив?

-- Випадково вирвалось.

-- В╕н мав на уваз╕ - оф╕цер. - пояснила Аб╕гель. - В╕н завжди пута╓ оф╕цера пол╕ц╕╖ ╕ детектива. Так╕ схож╕ поняття.

-- Щось з вами двома негаразд. Вигляда╓те якимись бл╕дими.

-- Не кожного дня бачиш нап╕вмертвого чолов╕ка на узб╕чч╕, - промовив Захар╕й.

-- Гаразд, докладн╕ше поговоримо в в╕дд╕лку, - промовив Харв╕, бо вони п╕д'╖хали до л╕карн╕. - Залишайтесь в машин╕.

Вони при╖хали до л╕карн╕. Коли Харв╕ витяг Джона ╕ покинув автомоб╕ль, Аб╕гель ╕ Захар╕й перезирнулися.

-- Що будемо робити дал╕? - запитала ж╕нка.

-- Чекати Харв╕.

-- Не клей дурня! Що робити з Джоном?

-- Н╕чого. Ми по╖демо в в╕дд╕лок, Харв╕ нас опита╓ ╕ пот╕м по╖демо додому. Головне, що ми врятували Джона.

-- Зда╓ться Харв╕ в╕дшукав би його ╕ без нашо╖ допомоги. Х╕ба ми не просто так зам╕шан╕ в ц╕й ╕стор╕╖?

-- ╤ що ти пропону╓ш? Хочеш витягти Джона з-п╕д варти? Не думаю, що цього разу його пом╕стять в при╓мну палату з в╕кнами. Якщо, я написав, що в╕н не помре в ст╕нах в'язниц╕, значить так ╕ буде.

-- Але ти не зна╓ш цього точно.

-- ╤ що ти пропону╓ш?

-- Якщо це не вигадка ╕ ми справд╕ зустр╕ли Джона См╕та, я пропоную пров╕рити цю теор╕ю. Елл╕ розпов╕ла м╕стеру См╕ту, що його чекатимуть у визначеному м╕сц╕. Ми в╕дправимося до перехрестя В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т. Якщо все правда, оп╕вноч╕ ми зустр╕немо людину, яка розкри╓ та╓мницю загадкового листа. Якщо ж це лише ╕стор╕я з книги, то ми в╕дправимось назад в Гренв╕ль, але будемо впевнен╕, що зробили все, що було в наших силах.

-- Згоден.

Коли повернувся Харв╕, утрьох вони по╖хали до пол╕цейського в╕дд╕лку. По одному в╕н опитав Захар╕я ╕ Аб╕гель, записав ╖хн╕ дан╕ ╕ в╕дпустив. Детектив пов╕рив у ╖хню вигадану ╕стор╕ю без т╕н╕ сумн╕в╕в в голов╕.

Коли пара покинули пол╕цейський в╕дд╕лок, на м╕сто насувалися сут╕нки. С╕ре примарне небо розр╕зало багряне св╕тло сонця. До п╕вноч╕ ще було багато часу, тому вони вир╕шили прогулятися вуличками Нью-Йорка. Спершу супутники прогулялися Централ Парком. Вже вечор╕ло. Перш╕ зор╕ засяяли над кронами високих дерев. Захар╕й запропонував п╕ти в кафе ╕ скоротати там час. Вони вибрали м╕сце неподал╕к перехрестя В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т. В при╓мн╕й атмосфер╕ кав'ярн╕ грала спок╕йна музика. Аб╕гель ╕ Захар╕й просид╕ли там, аж до закриття. О 11 ╖х попросили покинути заклад.

П╕д св╕тлом н╕чних л╕хтар╕в вони йшли до перехрестя. Вулички опуст╕ли. Захар╕й пом╕тив, що на роз╕ сто╖ть Харв╕ П╕нк. В руц╕ в╕н тримав запалену сигарету, тютюновий дим виходив з його рота. Супутники заб╕гли в провулок.

-- Думаю, що в╕н не встиг нас пом╕тити, - сказала Аб╕гель.

-- Якого б╕са в╕н тут робить? - здивувався Захар╕й.

-- Напевно Елл╕ розпов╕ла йому про лист.

-- Треба зал╕зти на верх╕вку будинку. Так нам краще буде видно, що в╕дбува╓ться навколо ╕ Харв╕ П╕нк нав╕ть не пом╕тить нашо╖ присутност╕.

Супутники забралися на с╕рий дах невеличко╖ буд╕вл╕. Зв╕дти добре було видно перехрестя ╕ Харв╕, який стояв на роз╕ ╕ курив цигарку. Л╕хтар╕ спотворили його т╕нь. На неб╕ сяяв жовтий повний м╕сяць. Коли було без двадцяти хвилин дванадцята, на перехрест╕ не залишилось людей. Лише одинока т╕нь Харв╕ стояла ╕ курила чергову сигарету.

Залишилось п'ять хвилин до п╕вноч╕. Напруження зростало. Перехресток залишався безлюдним. Захар╕й л╕чив останн╕ хвилини на сво╓му годиннику. Стр╕лки пов╕льно просувались вперед. Наступила дванадцята, але н╕хто так ╕ не з'явився. Харв╕ перестав палити. В╕н притулився до холодно╖ ст╕ни. Пара вир╕шила почекати ще деякий час. Через 5 хвилин п╕сля оп╕вноч╕ з'явився чолов╕к. Його темний силует наближався до перехрестя. Захар╕й тихо розбудив Аб╕гель, яка встигла задр╕мати. Харв╕ теж почув кроки чоб╕т. В╕н п╕днявся ╕ подивився на незнайомця, що йшов по асфальтован╕й дороз╕. На обличч╕ м╕стера П╕нка з'явився вираз жаху ╕ безпорадност╕.

-- Як вас звати, сер? - запитав незнайомець.

-- Харв╕ П╕нк, - глухим хрипким голосом промовив чолов╕к.

-- Х╕ба вам не говорили, м╕стере П╕нк, що небезпечно ходити оп╕вноч╕ безлюдними вуличками? - запитав темний силует.

-- Ви погрожу╓те мен╕? - здивувався Харв╕ ╕ витягнув п╕столет. - Я детектив ╕ розсл╕дую одну справу. Якщо не будете в╕дпов╕дати на мо╖ питання, я застосую зброю!

-- Не люблю, коли мен╕ погрожують, - промовив незнайомець.

Його рука витягнулась в довге щупальце ╕ почала кружляти навколо детектива. Харв╕ вистр╕лив всю обойму п╕столета у незнайомця. Але ╕стот╕ це не принесло н╕яко╖ шкоди. Темний силует пов╕льно наближався до м╕стера П╕нка. Чорне щупальце обвило т╕ло детектива.

-- Що ти таке?! - ╓дине, що вирвалося у Харв╕ перед тим, як його силует зник в н╕чн╕й темряв╕.

З уст Аб╕гель вирвався зойк. ╤стота пом╕тила людей, що визирали з даху буд╕вл╕.

-- Не називай свого ╕мен╕ ╕ не дивися в оч╕ ц╕й ╕стот╕, - попередив Захар╕й.

-- Зв╕дки ти зна╓ш? - запитала Аб╕гель.

-- Саме так я опишу силу цього незнайомця, коли ми повернемось додому.

Постать схопила щупальцями супутник╕в ╕ опустила на землю. Пот╕м два чорних промен╕ знову перетворились на руки.

-- Хто ви? - запитав незнайомець.

-- Назвися перший, - сказав Захар╕й, притуливши долонею сво╓ обличчя.

-- Можете називати мене м╕стер М╕днайт. У мене нема╓ справжнього ╕мен╕. А як звати цю прекрасну лед╕?

-- Ми не будемо говорити сво╖х ╕мен, - попередила Аб╕гель, спрямувавши погляд на с╕рий асфальт.

-- Як забажа╓те, - промовив м╕стер М╕днайт.

-- Нав╕що ви вбили Харв╕ П╕нка? - запитав Захар╕й.

-- Я не вбивав його, а в╕дправив цього набридливого чолов╕ка в М╕жреальн╕сть. Там в╕н втихомирить св╕й гонор.

-- Отже М╕жреальн╕сть ╕сну╓. Це правда. - промовила Аб╕гель.

-- А хто сказав, що все це вигадка? - риторично запитала ╕стота. - Покаж╕ть мен╕ цього безумця ╕ я сам проведу його туди.

-- Ми прийшли не за цим, - сказав Захар╕й. - Нам потр╕бна допомога.

-- Чого ж ви бажа╓те, смертн╕? - запитав м╕стер М╕днайт.

-- Ми ма╓мо врятувати одного чолов╕ка. - в╕дпов╕ли вони хором.

-- Пам'ятайте, що моя сила д╕йсна до першо╖ ноч╕. У вас залишилось не б╕льше сорока хвилин. - промовила ╕стота. - Подумайте про нього, а я в╕дкрию прох╕д.

Незнайомець п╕д╕йшов до цегляно╖ ст╕ни будинки. Темними щупальцями в╕н витягав цеглини, поки не з'явився прох╕д. Аб╕гель й Захар╕й пройшли кр╕зь морок. М╕стер М╕днайт зайшов у середину ╕ замурував прох╕д.