-- Сумно ста╓, коли зна╓ш, що в такому чудовому м╕сц╕ загинула д╕вчинка, - промовила Аб╕гель.

-- Не сумуй, - сказав Захар╕й. - Хочеш розпов╕м см╕шну ╕стор╕ю з мого дитинства?

-- Гаразд, - погодилась Аб╕гель.

Вони йшли по трав'янист╕й стежц╕ ╕ Захар╕й розпов╕дав ╕стор╕ю. На деякий моментах Аб╕гель починала см╕ятися. Йому подобався ╖╖ дзв╕нкий см╕х. Чолов╕к почав сам вигадувати см╕шн╕ моменти, щоб почути, як вона см╕╓ться.

-- Дивись, - Аб╕гель вказала на протилежний берег озера.

Захар╕й подивився в м╕сце на яке, вона показувала ╕ побачила постать. Серед дерев стояв чолов╕к в зелених штанях ╕ жилетц╕. В╕н майже зливався серед т╕ней л╕су.

-- Зда╓ться, в╕н дивиться в нашу сторону, - промовив Захар╕й.

-- Можливо цей чолов╕к стежить за нами, - промовила Аб╕гель.

-- На тому берез╕ р╕дко трапляються люди. Там н╕хто не живе.

-- Що ж в╕н тод╕ там робить?

-- Це може бути м╕сцевий л╕сник. Або чолов╕к вир╕шив зд╕йснити вилазку в л╕с по гриби або ягоди.

-- Хот╕лось би в╕рити, що це правда.

Аб╕гель ╕ Захар╕й в╕ддалилися в╕д берегу озера ╕ не посп╕шаючи направились в сторону ма╓тку. Небо заполонили похмур╕ с╕р╕ хмари. Раптом почалася сильна гроза. Неподал╕к спалахнула блискавка ╕ прокотився гр╕м. Захар╕й схопив Аб╕гель за руку ╕ вони поб╕гли до ма╓тку. П╕дн╕матись вгору було важче, н╕ж спускатись. Схил став слизьким. Мокра трава путалася п╕д ногами. Дощ посилився. Потоки води лились, наче з в╕дра. Забравшись першою на вершину пагорба, Аб╕гель в╕дчинила вх╕д ╕ зайшла до ма╓тку. Захар╕й заскочив всередину сл╕д за нею. Вони промокли до останньо╖ ниточки. Аб╕гель тримала в мокрих руках запечатаний конверт.

-- Ось поглянь, - промовила Аб╕гель ╕ в╕ддала конверт Захар╕ю. - Це випало з щ╕лини дверей, коли я в╕дчинила ╖х.

Захар╕й пальцями роз╕рвав край листа. В середин╕ лежав пожовклий лист папера. М╕стер Спенсер розгорнув його ╕ почав читати вголос:

М╕стере См╕т,

Пишу вам 1 кв╕тня 1841 року. Коли ви прочита╓те цей лист, я буду вже мертвим. За запов╕том вам мають його передати п╕д час подорож╕ до Нью-Йорку. Коли ви доберетеся туди, цьому пов╕домленню виповниться р╕вно 100 рок╕в. Якщо ви зараз це чита╓те, отже мо╓ останн╓ прохання виконано. Не намагайтесь зрозум╕ти, як я здогадався про ваше в╕дплиття з Палермо. З рад╕стю пов╕домлю вам, що сьогодн╕ видався довол╕ сонячний день. Я сиджу у плетеному кр╕сл╕, покурюючи кубинську сигару ╕ пишу вам ц╕ рядки. Переживаючи за власну безпеку, я не пов╕домлю вам сво╓ м╕сцезнаходження. Зважаючи на те, що м╕й лист може потрапити в поган╕ руки, я не буду тут писати ц╕нну ╕нформац╕ю, яка вас стосу╓ться. Скажу т╕льки дещо, що вас заставить замислитись над мо╖м пов╕домленням. Зм╕й на вол╕. Аб╕гель мертва. Засновнику не можна в╕рити. Павуки вже сплели сво╖ с╕т╕. Реальн╕сть почала рушитись. Ви один з небагатьох, хто ще може допомогти. ╤нш╕ ж будуть вважати мене безумцем. Джоне, якщо хочете допомогти, приход╕ть до чар╕вно╖ Елл╕.

Прощавайте ╕ береж╕ть себе.

Ваш щирий друг.

-- Це жарт? - Захар╕й розгн╕вався, пом'яв листа ╕ жбурнув на землю. - Ти це написала?

-- Я не розум╕ю про що ти? - Аб╕гель п╕дняла пом'ятий шмат паперу ╕ уважно ознайомилась ╕з його зм╕стом.

-- Скажи чесно, ти влаштувала цей дурний роз╕граш?

-- Н╕, - твердо в╕дпов╕ла Аб╕гель.

-- Цей лист з розд╕лу, який я написав у сво╓му роман╕.

-- Справд╕? Я, мабуть ще не встигла його прочитати. Чому тут написано, що я померла? - обличчя Аб╕гель збл╕дло. - Ти вир╕шив мене вбити?

-- Це зовс╕м не так, - сказав Захар╕й. - Мен╕ важко пояснити, бо ти не прочитала вс╕╓╖ розпов╕д╕.

-- Хто такий Засновник ╕ чому йому не можна в╕рити? - продовжила допит Аб╕гель.

-- Засновник - це я. - чесно признався м╕стер Спенсер. - В╕рн╕ше один з мо╖х персонаж╕в. Його також звати Захар╕й Спенсер, як ╕ мене. Скорочено Засновник буде Зак(Захар╕й). Це така гра сл╕в. Я вигадав його. Це видумана особист╕сть. Мен╕ ти можеш ц╕лком дов╕ритись.

-- Тепер я починаю сумн╕ватись. - сказала Аб╕гель. - Може це попередження, що тебе треба остер╕гатися?

-- Це не так. - промовив Захар╕й. - Х╕ба я став би розпов╕дати, хто такий Засновник, якби хот╕в тебе вбити?

-- Ти згаду╓ш про зм╕я. Це Серпент?

-- Так.

На хвилину запала мовчанка.

-- Що ти збира╓шся робити? - запитала Аб╕гель, порушивши тишу.

-- Не знаю. Цей лист бентежить мене не менше, н╕ж тебе.

-- Зроби щось. Ти ж зна╓ш, хто написав цього листа.

-- Чесно кажучи, н╕, - признався Захар╕й. - Коли я писав розд╕л, мен╕ ще не довелось придумати, хто написав листа.

-- Не ст╕й тут, як стовп! - вигукнула Аб╕гель. - Ти ма╓ш щось зробити. Якщо це не жарт? Тут написано, що реальн╕сть почала рушитись. Як╕ ще з б╕са павуки, Заку? Що все це означа╓?

-- Не знаю я! В╕дчепись! - крикнув Зак. - Мен╕ треба подумати.

-- Не забувай, де ти знаходишся, - гр╕зно промовила Аб╕гель.

-- У лист╕ приховано багато п╕дказок, - вголос розм╕рковував Захар╕й.

-- Сьогодн╕ справд╕ 1 кв╕тня 1941 року, - сказала Аб╕гель, глянувши на календар. - Хот╕лось би в╕рити, що все це чийсь злий роз╕граш.

-- Якщо лист не вигадка, то Джон зараз знаходиться в Нью-Йорку. - сказав Зак. - О Господи! В╕н же сьогодн╕ попаде в автомоб╕льну катастрофу, а пот╕м травмований Джон вибереться з автомоб╕ля ╕ буде намагатись вил╕зти на шосе. Все це сталося в одному з Джонових спогад╕в. Але це неможливо, щоб персонаж став реальним!

-- Згадай подробиц╕ того розд╕лу.

-- Я пригадаю, як писав той розд╕л. У мене ще тод╕ зламалася машинка.

-- Це був не просто зб╕г. ╤стор╕я ще незавершена. Можливо Джон См╕т зараз закривавлений валя╓ться на дороз╕ ╕ потребу╓ допомоги!

-- Облиш, невже ти справд╕ в╕риш, що все це правда?!

-- Зв╕дки ти можеш знати вигадка це чи н╕?! Ми в╕дправля╓мось в Нью-Йорк, щоб д╕знатися правду. - заявила Аб╕гель.

-- Я по╖ду один, а ти залишишся тут. - заперечив Захар╕й. - Це може бути небезпечно.

-- Хочеш залишити мене саму в будинку з привидами? Н╕, я сама вир╕шу, що мен╕ робити! Переодягайся в щось сухе, а я висушу голову. Ми ╖демо в Нью-Йорк!

* * *

Непритомний Джон лежав на трав╕. За ним простягалася кривава полоса. Така картина повстала перед Захар╕╓м ╕ Аб╕гель, коли вони в╕дшукали м╕стера Спенсера на одному ╕з шосе передм╕сть Нью-Йорка. З голови Джона цабен╕ла кров. Плече було пораненим.

-- Не можу пов╕рити, що в╕н реальний! - вигукнув Захар╕й.

-- Нема╓ часу його розглядати. Якщо ми не допоможе йому, в╕н стане мертвим.

Захар╕й ╕ Аб╕гель схопили його ╕ потягли до дороги. Позаду вони почули звук пол╕цейсько╖ сирени. Коли непритомне т╕ло опинилось на шосе, автомоб╕ль п╕д'╖хав ╕ зупинився на узб╕чч╕.

-- Ти викликала коп╕в? - запитав Захар╕й.

-- Н╕.

-- ╤ я не викликав.

З пол╕цейсько╖ машини вийшов чолов╕к в коричнев╕й куртц╕ ╕ с╕рих штанах. Аб╕гель ╕ Захар╕й вп╕знали його. Це був детектив Харв╕ П╕нк. В╕н витягнув п╕столет ╕ приц╕лився.

-- Ус╕м лягти на землю ╕ пов╕льно покласти руки за голови! - наказав детектив.

Аб╕гель ╕ Захар╕й послухались його наказу. Направивши п╕столет на затриманих, Харв╕ п╕д╕йшов ╕ оглянув т╕ло Джона.

-- Що ви з ним зробили, покидьки? - запитав Харв╕.

-- Це не ми, - в╕дпов╕в Зак. - В╕н потрапив у автомоб╕льну авар╕ю. З ним була ж╕нка за кермом.

-- Ми про╖здили мимо ╕ пом╕тили нерухоме т╕ло на дороз╕. Хот╕ли допомогти, - сказала Аб╕гель.

-- Справд╕? - здавалось, що м╕стер П╕нк не до к╕нця пов╕рив цим словам. - А ну п╕дн╕майтесь. Покаж╕ть мен╕ той автомоб╕ль.