Яскрав╕ сонячн╕ пром╕нц╕ розр╕зали голубе небо. На циферблат╕ з'явились нов╕ цифри: "08-567-18-25". Гарячий п╕сок н╕жно вп'явся в шк╕ру ╕ не хот╕в в╕дпускати. П╕дв╕вшись на ноги, ув'язнений зрозум╕в, що зараз день ╕ це т╕шило його. В╕н прикрив долонею оч╕, щоб не осл╕пнути в╕д сонячного св╕тла. П'янкий св╕жий в╕терець дав зрозум╕ти, що в╕н на свобод╕. Так, Свобода!!! З цими вигуками чолов╕к стр╕мголов поб╕г по пустел╕: п╕сок п╕к в ноги, попадав в оч╕, але це не зупиняло подорожнього б╕гти дал╕.
Проте через деякий час чолов╕к пошкодував, що так бездумно витратив власн╕ сили. Знесилений в╕н ледь перепл╕тав ноги по гарячому п╕ску. Попереду була велика безмежна пустеля. П╕сля тривало╖ ходьби спрага давала про себе знати - в рот╕ пересохло, а в горл╕ накотився комок, який ставав все б╕льше ╕ б╕льше. На оч╕ накотився гарячий п╕т, що заважав дивитися на дорогу.
Тим часом сонце п╕днялося до полудня, ще б╕льше прип╕каючи в голову. Не зважаючи на пекельну жару, N 603 продовжував йти п╕щаною дюною, спод╕ваючись знайти омр╕яний оазис. В╕н дивився попереду себе, а кра╓вид перед ним почав плавати, гойдаючись хвилями. Неспод╕вано ноги чолов╕ка п╕дкосились, а в очах потемн╕ло. В╕н звалився ╕з п╕щано╖ дюни ╕ покотився вниз. Лиш тихий в╕терець обв╕вав його змучене т╕ло, що валялося на п╕ску.
Чолов╕к отямився в╕д неймов╕рного болю. Все його т╕ло обп╕кав пекельний п╕сок. В╕н розплющив пов╕ки ╕ подивився на блакитне ясне полотно. Здавалося, що сонце на неб╕ потемн╕ло. Можливо це було лише марення. З останн╕х сил N 603 встав на ноги ╕ продовжив св╕й шлях кр╕зь безмежну пустелю. Минула нев╕дома к╕льк╕сть часу, доки п╕щан╕ дюни зм╕нилися на пустир. Неподал╕к на обр╕╖ з'явилися скеляст╕ гори. Раптом в очах знову потемн╕ло ╕ чолов╕к вдруге втратив св╕дом╕сть.
Прокинувшись у теплому л╕жку, N 603 зрозум╕в, що це все був сон. Ще одне марення про свободу, яке часто приходило у його сни. Але т╕льки-но чолов╕к став з л╕жка, то пом╕тив, що знайом╕ с╕р╕ ст╕ни камери зм╕нились на охайну к╕мнату, оточену меблями. Раптом з'явився ж╕ночий силует, який промовив: "Нарешт╕ в╕н прийшов до тями!". Це було наст╕льки неспод╕вано, що ув'язнений знову на кра╓чок л╕жка. Чолов╕к краще роздивився ╖╖. Вона була невисокою на зр╕ст, мала руде хвилясте волосся, на нос╕ ╕ щоках було ластовиння. Ж╕нка носила просторе плаття ╕ туфл╕.
-- Як тебе звати? - запитав в╕н, звертаючись до ж╕нки.
-- Мер╕, - в╕дпов╕ла вона, оц╕нюючи суворим поглядом незнайомця.
-- Яке красиве ╕м'я... - замр╕яно сказав чолов╕к.
-- Ти нагаду╓ш мен╕ одного старого друга. Якби не борода ╕ довг╕ пасма волосся - вилитий Джон. Ти вп╕зна╓ш мене? - запитала ж╕нка.
-- Не думаю, що ми колись були знайом╕... - мандр╕вник задумливо подивився на не╖.
-- О, Боже, ти хоч пам'ята╓ш, як звати тебе ?- запитала ж╕нка. - Це просто диво, що ти опинився тут.
Тут в╕н ╕ задумався. Як же його звати? Ув'язненого N 603 вже давно не хвилювало це питання, п╕сля багатьох прожитих рок╕в у в'язниц╕. Там в╕н був - н╕хто, ╕ цього було достатньо. Але, правду кажучи, чолов╕к взагал╕ н╕чого не пам'ятав про сво╓ життя до арешту, тому багато речей для нього лишалося та╓мницею.
-- Якщо говорити чесно я не пам'ятаю як мене звати... - зн╕яков╕ло в╕дпов╕в мандр╕вник , дивлячись на дерев'яну п╕длогу.
-- Що ж ти взагал╕ пам'ята╓ш? - з недов╕рою в голос╕ запитала Мер╕.
-- Останн╓, що я пам'ятаю - це як прокинувся тут в м'якому л╕жку , - збрехав чолов╕к.
-- Зв╕дки в тебе цей браслет?
-- Я не знаю.
-- Брехун. - Мер╕ дала ляпас N 603. - Це за те, що ледве не вбив мене! Проте я не буду мститися. Чу╓ш? Я зм╕нилися ╕ мо╓ життя стало ╕ншим. Тепер я живу з сином Дев╕дом, якого назвала в честь батька.
-- Нехай буде так, - промовив чолов╕к, потираючи болюче м╕сце. - А де зараз тв╕й чолов╕к?
-- В╕н покинув мене к╕лька рок╕в назад, н╕чого не сказавши. Я прокинулася одного дня, а його нема╓ поряд. Ти не зна╓ш куди в╕н зник?
-- Це жахливо, але мен╕ н╕чого про це нев╕домо. Можливо в╕н колись повернеться.
-- Мабуть, тоб╕ прийдеться пожити деякий час тут, доки ти не згада╓ш, хто ти насправд╕. Доки ти житимеш у поселенн╕, тебе зватимуть Джон См╕т, гаразд?
-- Авжеж. Досить поширене ╕м'я та пр╕звище. Н╕хто й не здогада╓ться, - ╕ посм╕шка на лиц╕ ув'язненого засв╕тилася в╕д щастя.
Х╕ба це не те про що в╕н мр╕яв? Ця ж╕нка здавалася такою милою, що в╕н взагал╕ забув про сво╓ с╕ре життя у в'язниц╕. Проте браслет на його руц╕ все ще нагадував йому про минуле. Це звучало наст╕льки дивно, що Джон не м╕г пов╕рити у новий виток свого життя ╕з справжн╕ми спогадами.
-- А де ти мене знайшла? - запитав Джон у Мер╕.
-- Це не я тебе знайшла, а м╕й маленький син Дев╕д, коли гуляв по окра╖н╕ м╕стечка, - пояснила ж╕нка, - а пот╕м я тебе притягла сюди.
-- Зрозум╕ло, - сказав Джон ╕ кивнув головою.
-- Гаразд, ти в╕дпочивай до завтра, а пот╕м вже вир╕шимо, що робити з тобою дал╕, - сказала Мер╕ ╕ п╕шла.
Настала тиша. Мандр╕вник продовжував лежати на л╕жку ╕ думати про те, що трапилось. Тод╕ чолов╕к згадав про св╕й браслет. Джон доторкнувся до циферблата ╕ яскрав╕ цифри замигот╕ли на м╕н╕атюрному екран╕. В╕н в╕дчув металевий холодний дотик. Ненароком Джон зачепив якусь клав╕шу на браслет╕. На екран╕ засв╕тились знайом╕ цифри "17-149-13-21-5". А це могло означати т╕льки одне...
* * *
С╕р╕ ст╕ни знову споглядали на ув'язненого. Зрозум╕вши, що в╕н знову п╕д арештом, N 603 схопив себе за голову ╕ почав виривати волосся в╕д злост╕. Чолов╕к пом╕тив, що його ганч╕р'я зм╕нилося на повн╕стю охайний одяг. В цей момент з'явився прор╕з в ст╕н╕ ╕ зв╕дти з'явився п╕днос з ╖жею. Зда╓ться н╕хто не пом╕тив його зникнення ╕ це було трохи дивно, бо в╕н пров╕в довгий час за межами Кенрайссела.
N 603 вир╕шив знову натиснути цифри на циферблат╕. Раптом двер╕ неспод╕вано в╕дчинились. Чолов╕к в останню мить встиг сховати браслет до кишен╕, перш н╕ж тро╓ охоронц╕в зайшли в камеру.
Коли двер╕ в╕дчинились, сталев╕ роботи одразу виявили на сво╖х психок╕нетичних ╕ндикаторах явн╕ зм╕ни. Вигляд в'язня був занадто п╕дозр╕лим, тому охоронц╕ обшукати к╕мнату. Чолов╕к зац╕пен╕в в╕д жаху, зрозум╕вши, що його браслет скоро знайдуть. П╕сля обшуку охоронц╕ прийнялися за в'язня.
-- Ув'язнений N 603 просимо п╕дняти руки ╕ пройти сканування, - промовив охоронець холодним машинним голосом.
-- Я маю вам дещо розпов╕сти, - р╕шуче заявив Джон. В╕н в╕дчув, як на його обличч╕ в╕д цих сл╕в виступив холодний п╕т, але продовжував вести себе стримано, щоб охоронц╕ не в╕дчули його страху.
-- Ув'язнений N 603 просимо п╕дняти руки ╕ пройти сканування, - повторив другий охоронець скрипучим голосом.
-- Вчора окр╕м мого обладнання я знайшов ось це. - сказав чолов╕к ╕ показав св╕й прихований браслет.
-- Ну що ж... - побачивши браслет, охорона не стала довго чекати ╕ випустила заряд шокера в ув'язненого.
Коли Джон в╕дкрив оч╕, його т╕ло трусило. В╕н лежав обличчям до холодно╖ мокро╖ п╕длоги в майже повн╕й темряв╕. Над стелею св╕тила лампочка, пер╕одично мигаючи ╕ поскрипуючи. К╕мната мала непри╓мний л╕ловий кол╕р. Тишина, яка поглинула к╕мнату, здавалася дуже п╕дступною ╕ викликала недобр╕ передчуття. Коли Джон остаточно прийшов до тями, в к╕мнату хтось зайшов. Присутн╓ дихання позаду додавала напруги ╕ хвилювання.
-- Ну що ж розпочн╕мо ? - не стримуючи х╕х╕кання з ╕рон╕╓ю запитав чолов╕чий хриплий голос.
В'язень п╕дв╕в голову ╕ побачив чолов╕ка, схожого на л╕каря. Зупинившись, людина в б╕лому халат╕ п╕д╕йшла до металевого столу. Кра╓м ока N 603 побачив, як сутула постать л╕каря з╕гнулась над столом ╕ почала в руках перебирати ╕нструменти. Худорлявий згорблений чолов╕к був низького зросту ╕з короткими сивими волосами. В╕н на мить обернувся до ув'язненого, який намагався п╕днестися на ноги. Його рот розплився в задоволен╕й ухмилц╕, побачивши як ус╕ спроби встати зак╕нчувались невдачею.
