Annotation

Марчук Антон

Марчук Антон

Ув'язнений 603

Ув'язнений N 603

Антон Марчук

2017

Зм╕ст

Слово автора

Це ╓ чорновий вар╕ант твору, тому попереджаю, що тут можуть м╕ститися помилки ╕ неточност╕. Тв╕р повн╕стю явля╓ться вигадкою автора. Зб╕г з реальними ╕менами ╕ особистостями у книз╕ випадковий. Вс╕ орган╕зац╕╖, под╕╖ ╕ факти вигадан╕. В книз╕ я не намагався образити чи╖сь в╕рування, тому не потр╕бно все написане сприймати серйозно. В твор╕ трапляються справд╕ жахлив╕ моменти, тому людям ╕з слабкими нервами або занадто чутливим читати на св╕й страх ╕ ризик. При╓много читання!

Неможлива втеча

Ви справд╕ хочете поринути в цю ╕стор╕ю? Тод╕ вс╕дайтеся зручн╕ше, бо на вас чека╓ тривалий шлях кр╕зь безк╕нечн╕ простори. Розпочати цю розпов╕дь найкраще з того м╕сця, зв╕дки усе почалося, - планети, яка знаходилась в закутках Всесв╕ту, де з╕рки догорали сво╖ останн╕ роки. Найближче Сонце знаходилось на в╕дстан╕ тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д цього Богом забутого м╕сця, бо морок вже давно оповив усе на сво╓му шляху. Саме тут знаходилася в'язниця Кенрайссел, яка тримала у сво╓му серц╕ весь бруд, що догнивав у ╖╖ ст╕нах. По всьому св╕ту ходять легенди, що сюди попадають вс╕ вороги людства - вигнанц╕, як╕ повинн╕ бути ╕зольован╕ в╕д решти св╕ту через свою аморальн╕сть ╕ непристосован╕сть до соц╕уму. В'язниця була наст╕льки добре оснащена охороною ╕ обладнанням, що нав╕ть примара не пролет╕ла би без уваги. Але був один чолов╕к, якому попри усе все-таки вдалося втекти з цього клятого м╕сця. Ним став ув'язнений п╕д номером 603. Та про це ви д╕зна╓тесь п╕зн╕ше.

Насправд╕ в'язень N 603 не в╕др╕знявся н╕чим в╕д ╕нших ув'язнених. Чолов╕к жив у невелик╕й с╕р╕й к╕мнат╕, в як╕й знаходилось л╕жко ╕ туалет. Його ранок починався з зарядки ╕ тренувань (треба ж все-таки тримати себе в форм╕!). Кожного дня в ст╕нах камери з'являлася вузька щ╕лина, зв╕дки в'язень отримував пластикову тацю з ╖жею . Не втрачаючи часу, чолов╕к кидався на чергову страву, як леопард, що хоче розгризти бажану лань. Не можна було сказати, що сн╕данок був ситним ╕ смачним, але, щоб не вмерти з голоду, цього хватало вдосталь. В об╕д щ╕лина в╕дкривалася вдруге ╕ в'язень поглинав чергову порц╕ю ╖ж╕. Вона була на смак притомно солодка, бо ╖╖ насичували глюкозою ╕ р╕зними видами в╕там╕н╕в. В╕рн╕ше сказати, що так вважав сам ув'язнений, який в╕рив, що йому згодовують корисну ╖жу для продовження його гниючого життя. Така страва допомагала на нетривалий час поринути в екстаз, заспокоюючи нерви ╕ забираючи гн╕тюч╕ думки.

╤нстинкт виживання трактував тут нов╕ правила, яким треба п╕дпорядковуватись, щоб продовжувати сво╓ н╕кчемне ╕снування. Конвой, що складався з сталевих озбро╓них робот╕в, приносив обладнання для щоденно╖ роботи, якою мусили займатися ус╕ в'язн╕. Призначенням для ув'язненого N 603 стало майстрування чобот╕в ╕з м╕цно╖ темно╖ матер╕╖. За цим заняттям в╕н проводив майже ц╕л╕с╕нький день.

Коли робочий час зак╕нчувався, конвой залишав знесиленого в'язня самого серед с╕рих ст╕н камери. Це була примарна свободи, коли в н╕чний час ти м╕г займатися сво╖ми справами. Перед сном чолов╕к мр╕яв, що колись в╕н вибереться зв╕дси ╕ почне справжн╓ життя. Так проходили ус╕ його дн╕, схож╕ один на один, не в╕др╕зняючись на сьогодн╕ ╕ завтра.

Сл╕д згадати, що чолов╕к, як ╕ ус╕ у в'язниц╕, не пам'ятав н╕чого, що з ним трапилося до ув'язнення, адже коли в╕н починав пригадувати сво╓ минуле в його голов╕ з'являлася темна пр╕рва. Ц╕ муки не давали йому нормально спати, бо в╕н б╕льше за все на св╕т╕ хот╕в пригадати себе, щоб почуватися справжньою людиною. А без минулого в╕н лише н╕кчемний хробак, що догнива╓ сво╖ останн╕ дн╕ у ст╕нах в'язниц╕. Суворий режим в'язниц╕ ф╕зично ╕ морально тиснув на нього, повол╕ знищуючи те, що залишилось в╕д його особистост╕. Той хто спостер╕гав за ус╕м цим д╕йством з╕ сторони немов промовляв: "Ти можеш здохнути ╕ про тебе н╕хто б╕льше не згада╓, або продовжувати марнувати сво╖ роки, працюючи на нас". N 603 не хот╕в здаватися, хоча здавалося, що ще трохи ╕ в╕н збожевол╕╓. В╕н знав, що уже неможливо щось зм╕нити, але десь в середин╕ в╕дчував примарний запах свободи.

Як завжди одного дня ув'язненому принесли обладнання для роботи. Воно складалося з╕ сталевого станка, оснащеного ╕нструментами, кнопками ╕ важелями. Прийнявшись за роботу, N 603 пом╕тив, що одна деталь не вписувалась у його працю. Серед обладнання в╕н знайшов маленьку дерев'яну коробочку. Ран╕ше йому не доводилось ╖╖ бачити, чи серед безл╕ч╕ механ╕зм╕в в╕н н╕коли не пом╕чав скриньку?

В'язень обережно прочинив коробку. Всередин╕ було порожньо. Це трохи розчарувало його, бо в╕н спод╕вався знайти щось ц╕каве. Раптом через к╕лька хвилин порожня скринька забряжчала, наче ув╕мкнувся якийсь механ╕зм. В'язень пом╕тив, що насправд╕ в коробц╕ було подв╕йне дно. Коли в╕дкрилось пота╓мне в╕дд╕лення, всередин╕ з'явився металевий браслет. Ран╕ше ц╕╓╖ реч╕ не було в комплект╕. Може вона призначена, щоб робити товст╕ каблуки? Спочатку чолов╕к хот╕в сказати про знах╕дку охоронцям, але пот╕м передумав, бо розум╕в, що, якщо це не вони п╕дкинули йому цю р╕ч, його чекають непри╓мност╕. Усе це виглядало занадто п╕дозр╕ло.

Довго не роздумуючи, N 603 приховав браслет п╕д сво╖м зношеним, схожим на ганч╕р'я, одягом. В╕н розум╕в, що за ним пост╕йно стежать, тому нав╕ть не розум╕в яку гру розпочав. Зак╕нчивши працювати над чоботами, ув'язнений зробив вигляд, що в╕н заснув, але тим часом обережно д╕став браслет ╕ одягнув його на руку. Пристр╕й автоматично ув╕мкнувся. На циферблат╕ з'явилися арабськ╕ цифри: "17-149-13-21-5". Йому пропонувалося увести власний код. Чолов╕к дек╕лька раз╕в клацнув по кнопках, вводячи навмання цифри. Коли в╕н натиснув останню клав╕шу, в цей момент сталося щось неймов╕рне...

* * *