-- Ти хоча б розум╕╓ш на чому ти лежиш ? - запитала постать.
╤ тут в'язня осяяло, чого п╕длога була така мокра ╕ липка, а вся к╕мната була пронизана непри╓мним затхлим запахом плот╕. В╕д ц╕╓╖ думки ув'язненого вивернуло на п╕длогу, а чолов╕чок почав ще б╕льше злорадно реготати. Ст╕ни ехом в╕дбивали рег╕т. Лампочка мигот╕ти л╕ловим моторошним св╕тлом в такт гучному см╕ху. В цю мить у Джона прокинулись приступи гн╕ву. В╕н з великим зусиллям зм╕г стати, спираючись об ст╕ну, хоча його т╕ло дос╕ продовжувало трястись.
-- Ну що ж N 603 я вже не зможу зупинити вашу долю, бо вона була вже давно вир╕шена у цих ст╕нах, - з ╕рон╕╓ю продовжував розказувати чолов╕к.
-- Хто ви ? - запитав в'язень, намагаючись в╕дтягнути час. В╕н ще слабо тримався на ногах, а в голов╕ все помутн╕ло.
-- Я той, хто несе справедлив╕сть для св╕ту цього в╕д таких гн╕йних жук╕в, як ти, - пояснив чолов╕к серйозним голосом ╕ раптово з його обличчя зникла вся ╓хидн╕сть. - Не знаю, як тоб╕ вдалося д╕стати той браслет, так щоб наш╕ датчики не змогли виявити його у тво╖й к╕мнат╕. Але знаю одне: з ц╕╓╖ в'язниц╕ ще н╕хто не т╕кав.
В╕д цих сл╕в аж мурашки по шк╕р╕ поповзли. Не втримавшись довго на ногах, Джон знову опустився на кол╕на. Тим часом л╕кар уже вибрав один ╕з ╕нструмент╕в. Його постать з╕ скальпелем в руках кожно╖ секунди наближалась все ближче ╕ ближче. Джон схилився над закривавленою п╕длогою ╕ в╕дчув, як останн╕ сили покидають його. Неспод╕вано щось гостре з пекельним болем вр╕залося в ногу. Ув'язнений ледь стримувався, щоб не закричати. Тод╕ кат╕вник ще б╕льше крутнув лезом так, що в╕д цього кров почала бряжчати ще сильн╕ше.
-- Ти напевно дума╓ш, що це я роблю зло по в╕дношенню до тебе?! - загарчав чолов╕к ╕ засадив лезом по друг╕й ноз╕ , - А ти згадай N 603 ск╕лькох людей довелося вбити тоб╕, перш н╕ж ти опинився тут. Ти хочеш прощення? Я тебе розчарую. Чорна фарба не виводиться з б╕лого сукна. ╥╖ треба вир╕зати з кор╕нням.
Витягнувши скальпель з друго╖ ноги, каратель п╕шов до столу за новим ╕нструментом. Тим часом в'язень продовжував корчитись в╕д бол╕. З його н╕г ц╕вками струмен╕ла багряна кров.
-- Проте, N 603, ти повинен розпов╕сти зв╕дки в тебе той браслет, бо в ╕ншому випадку ти п╕зна╓ш, що таке справжня б╕ль, коли тоб╕ в оч╕ засипають п╕сок, який поступово почина╓ роз'╖дати твою плоть. Мен╕ н╕ грама не шкода об╕рвати нитку твого н╕кчемного життя, але ти ще можеш заслужити прощення.
Ув'язнений N 603 лежав на брудн╕й п╕длоз╕ ╕ важко дихав. В╕н розум╕в, що повинен щось зробити, ╕накше йому настане к╕нець. Джон намагався щось промовити, але зам╕сть сл╕в з нього виходив незрозум╕лий стог╕н. Каратель прийняв ц╕ крики, як остаточну поразку. В╕н замахнувся ножом на в'язня ╕ встромив у кол╕но. Джон завив в╕д ново╖ хвил╕ болю, але не зважаючи на це ще не втратив св╕дом╕сть в╕д больового шоку. Л╕кар побачив це жалюг╕дне бажання боротись до к╕нця ╕ пройшовся в╕д кол╕на по ляшц╕. Джон розпластався ╕ в╕д бол╕ скрутився в сильних муках. Те саме садист зробив з другою ногою. В'язень, з якого потоками кров╕ виливались останн╕ крапл╕ життя, вдерся долонями об брудну п╕длогу. Л╕кар вир╕шив, що вже досить ц╕╓╖ вистави. В╕н зан╕с над Джоном н╕ж, щоб нанести остаточний смертельний удар.
Якраз в це момент в к╕мнату раптом влилося яскраве св╕тло. Хтось в╕дчинив двер╕ ╕з зовн╕шньо╖ сторони.
-- Що за... - не встиг договорити кат╕вник, як його слова заглушив вистр╕л ╕з п╕столета. Л╕кар впав на п╕длогу, коли куля прострелила його голову. З чорно╖ д╕ри в його череп╕ вилилась темна кров.
В╕д яскравого св╕тла Джон ледь не осл╕п, але в╕н зм╕г розглед╕ти свого рят╕вника. Це був незнайомець з сивим волоссям ╕ ковбойським капелюхом на голов╕. Не пов╕ривши сво╖м очам, в'язень вирячив оч╕ на цього чолов╕ка ╕ запитав: "Що ви тут робите?". На це чолов╕к, який в╕дчинив двер╕, в╕дпов╕в: "Нема╓ сенсу все пояснювати зараз. Згодом у тебе будуть ус╕ в╕дпов╕д╕. Скажу лише одне: браслет, який ти знайшов, може перем╕стити тебе не т╕льки в простор╕, але й в час╕. Я допоможу тоб╕ повернутись до Мер╕, де ти будеш у безпец╕." З цими словами в╕н сам одягнув на в'язня браслет ╕ вв╕в координати.
Перед очами Джона промайнув яскравий спалах св╕тла. В╕н в╕дчув нудоту, яка п╕дступала до горла. Картина зм╕нилась: зам╕сть камери для катувань з'явилась дерев'яна хатина. Обаб╕ч на пустир╕ стояла Мер╕ ╕з корзиною в руках. Вона розв╕шувала б╕лизну. Ж╕нка почула рух позаду себе ╕ обернулась. На земл╕ б╕ля ╖╖ дому лежало закривавлене т╕ло Джона.
-- Мер╕... - ледь чутно промовив хриплим голосом в'язень, але так ╕ не встиг договорити свою фразу. Його пов╕ки заплющились ╕ в╕н втратив св╕дом╕сть.
Прокинувся мандр╕вник в╕д голос╕в, як╕ доносилися коло нього.
-- Ск╕льки в╕н ще пролежить? - доносився ╕з сус╕дньо╖ к╕мнати голос Мер╕.
-- Все залежить в╕д його орган╕зму. Рани занадто глибок╕, тому, малоймов╕рно, що в╕н ще колись стане на ноги, - в╕дпов╕в незнайомий чолов╕чий голос.
-- Лишень швидше б в╕н прокинувся, - з╕тхнула Мер╕.
-- Ви повинн╕ за ним приглянути, поки в╕н не одужа╓, - промовив чолов╕чий голос.
-- Авжеж, нав╕ть можете не хвилюватися за це, л╕карю. - сказала ж╕нка. - Джон поживе деякий час у мене, доки йому не стане краще.
Хворий кашлянув, щоб привернути увагу. У в╕дпов╕дь почулися ж╕ноч╕ з╕тхання. Л╕кар ╕ Мер╕ прийшли на звук ╕ обступили його б╕ля л╕жка.
-- Ск╕льки часу я проспав ? - запитав чолов╕к.
-- Досить довго , - в╕дпов╕в л╕кар ╕ добавив:"Т╕льки леж╕ть спок╕йно, м╕стере См╕т, не рухайтесь, бо ви ще занадто слабк╕. Ви прийшли напевно здалеку, я взагал╕ дивуюсь, як вам вдалося вижити."
-- Я коли-небудь поправлюсь? - запитав в╕н.
-- Все в руках Божих, Джоне, - в╕дпов╕в л╕кар. - Мер╕ буде доглядати за вами. Я теж час в╕д часу буду приходити, щоб перев╕рити ваше самопочуття. До реч╕ мене звати Чарльз Томас Джексон.
-- Дуже радий знайомству, - в╕дпов╕в хворий. - А мене Джон См╕т.
Попрощавшись л╕кар вийшов з дому ╕ п╕шов соб╕ дал╕ по справах.
-- Тепер коли ми залишились одн╕ ти поясниш мен╕ якого д╕дька! - в гн╕в╕ голос Мер╕ тремт╕в. - Пройшов ц╕лий тиждень, коли ти зник. Я так над╕ялась що все буде добре, а ти взяв ╕ вт╕к невдячний. Яку гру ти почав на цей раз, Джоне?
-- Почекай, я тоб╕ зараз все поясню. - в╕дпов╕в Джон. - Насправд╕ я н╕куди не т╕кав. Це вийшло випадково.
-- Я не в╕рю тво╖й нагл╕й брехн╕, - стояла на сво╓му ж╕нка. - Ти появився в мо╓му дом╕ ранений ╕ непритомний. Розкажи мен╕ всю правду ╕ я н╕кому н╕чого не розпов╕м. Об╕цяю.
-- Гаразд. Так ╕ буде, - хворий д╕став з-п╕д од╕яла л╕ву руку з браслетом. - Бачиш цей браслет. В╕н може перем╕стити тебе, куди ти забажа╓ш. Ось тому я й пропадав так довго. Вибач, мене прошу.
Мер╕ в╕д здивування вирячила на мене оч╕ ╕ Джон зрозум╕в, що вона прийняла його за божев╕льного.
-- Я ╕ так це знаю. - сказала ж╕нка. - Тому це не може бути виправданням. Вся ця ╕стор╕я для мене одна велика маячня. Не знаю зв╕дки ти тут опинився ╕ чого ти прагнеш, але, якщо ти комусь бовкнеш, хто я така насправд╕, твоя смерть буде довга ╕ бол╕сна. Ти мене зрозум╕в?
На Джона ц╕ слова справили дивне враження. Зв╕дки ця ж╕нка його зна╓? А саме головне, що ╖й в╕домо про браслет? Можливо, вона зустр╕чала його в минулому? В╕д цих думок ставало не по соб╕, ╕ поки що в╕н не був ще готовий попросити розпов╕сти йому всю правду. Не дочекавшись в╕дпов╕д╕, ж╕нка покинула к╕мнату, залишивши Джона на самот╕. П╕зн╕ше вона принесла йому по╖сти. Хворий попросив у не╖ дек╕лька книжок з полиц╕, адже в╕н мав чимось зайнятися. Мер╕ принесла йому дек╕лька роман╕в Жуль Верна ╕ Фен╕мора Купера. Джон з захватом почав ненаситно читати. В╕н поглинав стор╕нку за стор╕нкою. Ц╕ ╕стор╕╖ в╕н вже читав колись у дитинств╕, але пригадати де саме в╕н не м╕г.
* * *
