-- Я була права, - усм╕хнулась Аб╕гель. - Мен╕ в╕дразу кинулось в оч╕, що шпарина вигляда╓ б╕льш продовгуватою ╕ ширшою, чим у звичайних дверей.
Захар╕й не зрозум╕в, чому вона так зрад╕ла. Двер╕ з╕ скрипом в╕дчинилось ╕ вони зайшли до церкви. Всередин╕ пов╕тря була затхлим. Зала пахла потом, воском ╕ гниллю. По бокам були розставлен╕ дерев'ян╕ лавки. Справа вис╕ли темн╕ мант╕╖ учасник╕в ордену. Ст╕ни були розписан╕ чорними ╕ червоними символами. На под╕ум╕ красувалася статуя зм╕╖. Г╕гантський зм╕й скрутився клубком ╕ висунув свого роздво╓ного язика. Його жовт╕ склян╕ оч╕ дивилася вперед. Захар╕ю здалося, що зм╕й приготувався до нападу. Зараз в╕н кинеться на них вперед ╕ роздере на шматки. Проте статуя залишалася непорушною. На к╕нчику хвоста звисала б╕лосн╕жна хустинка. Напевно, кожен учасник ордену п╕дходив до стату╖ ╕ ц╕лував ╖╖ хв╕ст, а пот╕м витирав хустинкою. Коли Захар╕й уявив соб╕ цю картину, йому стало бридко. В╕н захот╕в блювати, проте стримав себе. Перед стату╓ю стояла трибуна, з яко╖ колись промовляв головний жрець. За под╕умом знаходились двер╕. Аб╕гель в╕дчинила прох╕д. Зв╕дти пов╕яло могильним холодом.
-- Ще не п╕зно зупинитись, - сказав Захар╕й.
-- П╕сля того, що ми зробили, ти вир╕шив зупинитись? - слова Аб╕гель прозвучали, як застереження.
Захар╕й погодився, що треба йти до к╕нця. В╕н рушив перший у прох╕д, а за ним йшла Аб╕гель. Вона причинила двер╕. Зак осв╕тлював темний коридор л╕хтариком. Схоже, що прох╕д був прокладений вручну. Всередин╕ було волого ╕ пахло сир╕стю. Коридор вив╕в до розгалуження. Аб╕гель взяла кам╕нець, що валявся на земл╕ ╕ накреслила хрестик на ст╕н╕.
-- Так ми будемо знати, що проходили тут. - пояснила вона.
Вони йшли по лаб╕ринту ╕ залишали знаки на ст╕нах, щоб не загубитись. Проходи ставали вузькими. Деколи ╖м приходилось з╕гнутись або втягнути сво╖ животи, щоб пройти дал╕. Замкнений прост╕р змусив Захар╕я в╕дчувати клаустрофоб╕ю. Ст╕ни давили на нього. Проте Аб╕гель на в╕дм╕ну в╕д м╕стера Спенсера залишалась спок╕йною. Вдалин╕ св╕тло л╕хтаря вловило т╕нь, яка проб╕гла кр╕зь перехрестя коридор╕в. В╕д неспод╕ванки Захар╕й впустив л╕хтар. Роздався дзеньк╕т. Звук ехом покотився проходом.
-- Там хтось був, присягаюсь. - шепотом промовив Захар╕й.
-- ╤ те, хтось, почуло, що ми тут, - сказала Аб╕гель.
-- Треба зв╕дси забиратись, - сказав Захар╕й ╕ Аб╕гель повернулися в зворотн╕й б╕к.
Вони просувалися кр╕зь темряву, бо л╕хтарик не витримав пад╕ння ╕ зламався. Оминаючи вузьк╕ проходи, Аб╕гель ╕ Захар╕й повертались до виходу. В темряв╕ було важко роздивитися накреслен╕ хрести. Приходилось просуватись вперед навмання. Раптом Аб╕гель зупинилась. На мить запал тиша. Пот╕м почулися кроки, як╕ доносились зад╕. Це примусило ╖х рухатися швидше. Темний лаб╕ринт здавався безк╕нечним. Вони вже давно загубили шлях до виходу. Швидким кроком ╖м вдалося зб╕льшити в╕дстань м╕ж пересл╕дувачем. Захар╕й спод╕вався, що ╕стота втратила ╖хн╕й сл╕д.
Згодом Аб╕гель довелося зупинитись, бо вона наткнулася на ст╕ну. Вони розвернулись ╕ п╕шли в зворотний напрямок. Обережно, ступаючи вперед, Захар╕й вдивлявся в непроглядну темряву. Мурашки поб╕гли по шк╕р╕, а серце заховалася в п'яти. На одному з поворот╕в, вони могли наткнутись на ╕стоту в темряв╕. П╕д час хвилини перепочинку, вт╕кач╕ дослухалися до звук╕в. В коридор╕ панувала тиша. Без лишн╕х звук╕в пара просувалася дал╕. Час в╕д часу вони зупинялись ╕ прислухались. Здавалося, що нев╕дома т╕нь покинула пересл╕дування. Принаймн╕ так вважав Захар╕й.
Пара продовжувала блукати в темних коридорах лаб╕ринту. Для них минула безк╕нечна к╕льк╕сть годин. Знесилена Аб╕гель вс╕лася посеред вузького проходу. Вона страшенно знемагала в╕д спраги. Захар╕й картав себе за те, що не прихопив ╕з собою пляшку води. Тепер спрагл╕ ╕ голодн╕ вони помруть в╕д агон╕╖ в п╕дземелл╕ церкви, якщо ╖х ран╕ше не знайде т╕нь ╕ не припинить ╖хн╕ муки. П╕сля довготривалого в╕дпочинку, змучен╕ Захар╕й ╕ Аб╕гель продовжували шукати вих╕д.
Вони вже втратили над╕ю на порятунок, як раптом пара вийшла до просторо╖ печери. Захар╕й зрад╕в, бо побачив вдалин╕ драбину. В╕н зал╕з наверх. Вгор╕ красувалася двер╕. Захар╕й спробував п╕дважити ╖х сво╖м т╕лом, але вих╕д не п╕ддавався. Раптом дерев'яна палка зламалась; ноги чолов╕ка з╕сковзнули ╕ в╕н звалився з драбини.
-- Просто так двер╕ не в╕дчинити, - сказав Захар╕й.
-- З тобою все гаразд? - Аб╕гель допомогла йому встати. Як виявилось, при пад╕нн╕ на кам'яну поверхню, в╕н боляче вдарився плечем ╕ п╕двернув ногу.
Накульгуючи, Захар╕й почав шукати виступи або ви╖мки на ст╕нах печери. Аб╕гель теж п╕дключилась до пошуку. Вона перша намацала потр╕бний кам╕нь на поверхн╕ ╕ прох╕д в╕дчинився. Ж╕нка допомогла зал╕зти Захар╕ю нагору, а пот╕м вил╕зла сл╕дом за ним. Коли вони вил╕зли з печери, то пом╕тили, що опинились в одн╕й ╕з к╕мнат ма╓тку. Зак зробив висновок, що граф м╕г скористатися цим проходом, щоб непом╕тно покинути ма╓ток.
-- Як дума╓ш, у садиб╕ ще багато та╓мних ход╕в? - запитала Аб╕гель.
-- Будемо спод╕ватися, що це ╓диний, - сказав Захар╕й. - Краще завалити його чимось важким, щоб н╕хто не зм╕г сюди потрапити.
Зака охопив страх, коли в╕н зрозум╕в, що весь час сюди м╕г потрапити хто-небудь ╕ вони б цього не пом╕тили. Разом вони завалили прох╕д шафою. Це мало зупинити небажаного гостя. Дос╕ залишилося загадкою, що трапилось з с╕м'╓ю графа. Проте Захар╕й був впевнений, що це м╕сце нечисте. У п╕дземелл╕ дос╕ блука╓ т╕нь ╕ хто зна╓, що буде, коли вона вирветься назовн╕. Як╕ ще та╓мниц╕ приховують темн╕ коридори? Зак не хот╕в цього знати. Б╕льше в╕н н╕коли не п╕де до т╕╓╖ проклято╖ церкви, тим паче в темне сире п╕дземелля.
Повечерявши у Захар╕я вже не залишилось сил на друкування роману. Проте в╕н поставив ц╕ль встати ран╕ше ╕ записати все, що його сьогодн╕ сп╕ткало. З цього мала вийти хороша ╕стор╕я.
Перехрестя шлях╕в
На небокра╖ визирало багряне ран╕шн╓ сонце. Хмари роз╕йшлися ╕ лише де-не-де з'являлись б╕л╕ л╕н╕╖ на блакитному полотн╕. З тако╖ нагоди, Захар╕й запросив Аб╕гель на прогулянку. Вони вир╕шили в╕дправитись до озера ╕ прихопили буханку б╕лого хл╕ба. Водойма знаходилась внизу пологого схилу, в протилежному напрямку в╕д фасаду ма╓тку.
На протяз╕ в╕к╕в озеро залишилось дзеркально чистим. На блакитному плес╕ плавали качки ╕ лебед╕. Кра╓вид прикрашав висок╕ скеляст╕ гори. ╥хн╕ б╕лосн╕жн╕ вершини яскраво сяяли на небосхил╕. З озера вит╕кала р╕чка Ровел. На ╖╖ широких берегах розм╕щувався порт Гренв╕ля. Хтось ╕з м╕сцевих вважав, що р╕чка - це лише продовження озера, яке оточувало м╕сто.
Захар╕я так зачарувало це м╕сце, що в╕н вир╕шив купити вудку ╕ влаштувати тут риболовлю. Ц╕каво, чи можна рибалити в цих м╕сцях? Аб╕гель д╕стала хл╕б ╕ почала кидати в воду. Спершу птахи не зважали на ╖╖ рухи. Пот╕м одна з качок схопила шматок хл╕ба в дзьоб ╕ проковтнула. Решта пташок насл╕дували ╖╖ прикладу. Лебед╕ тримались осторонь в╕д людей ╕ не наважувались п╕дпливати близько.
Захар╕ю сподобалося це заняття ╕ в╕н теж почав кидати крихти у воду. Зграя качок намагались на льоту ловили хл╕б. Коли крихти падали в воду вони жад╕бно вихоплювати шматки один у одного.
-- Б╕дн╕ пташечки, ми нагоду╓мо ус╕х, - промовила Аб╕гель.
Захар╕й розглядав зграю. В╕н пом╕тив, що качури набагато красив╕ш╕ за качок. Птахи чолов╕чо╖ стат╕ мали б╕ле або брунатне п╕р'я, в деяких був смарагдовий в╕дт╕нок голови. Качки були майже неприм╕тними з с╕рим або коричневим оперенням. Також на хл╕б позл╕талися сиз╕ голуби.
Одна ╕з качок з б╕лим п╕р'ям ╕ оранжевим дзьобом насм╕лилися вийти з води. Вона обережно вийшла на берег ╕ пов╕льно п╕д╕йшла до Аб╕гель. Ж╕нка кинула качц╕ хл╕б на землю. Пташка п╕дняла крихти з земл╕. Вона п╕д╕йшла впритул до людей ╕ просила хл╕б прямо з рук. Через деякий час буханка зак╕нчились. Аб╕гель кинула останн╕ крихти в озеро. Птахи зрозум╕ли, що продовження год╕вл╕ не буде ╕ покинули людей. Аб╕гель ╕ Захар╕й взялися за руки ╕ вир╕шили прогулятися по берегу озера.
