Вони опинились у палат╕, де лежав непритомний Джон. До нього п╕д'╓днали капельницю. Його т╕ло нагадувало бл╕дий скелет, обтягнутий шк╕рою. В лихоманц╕ в╕н боровся, находячись на гран╕ життя ╕ смерт╕.
-- Зможете його вил╕кувати? - запитала Аб╕гель.
-- Звичайно, - промовив м╕стер М╕днайт.
В╕н простягнув сво╖ щупальця до т╕ла Джона. М╕стер См╕т здригнувся ╕ в╕дкрив оч╕. Його обличчя набуло розового в╕дт╕нку. Рани на т╕л╕ почали заживати. М╕стер М╕днайт обережно витягнув клапан капельниц╕.
-- Ви друз╕ Джона См╕та? - запитала ╕стота.
-- Так, - погодились вони.
-- Я кожного дня оп╕вноч╕ чекаю, коли в╕н з'явиться на перехрест╕. ╤ доля нарешт╕ звела нас разом.
-- Я знову марю? - запитав Джон, приходячи до тями.
-- Н╕, - заявив незнайомець, - нам час забиратися зв╕дси.
В╕н наказав пройти ╖м кр╕зь двер╕ палати.
-- Що нам тепер робити з Джоном? - запитав Захар╕й.
-- Ви сам╕ винн╕, що вплутались в цю ╕стор╕ю, - промовила ╕стота. - Коли пройдете кр╕зь двер╕, ви все зрозум╕╓те.
Аб╕гель ╕ Захар╕й п╕дхопили Джона за боки ╕ зайшли в двер╕. М╕стер М╕днайт залишився один. ╤стота лягла на м╕сце Джона ╕ накрилася ковдрою. М╕стер М╕днайт голосно заволав. В к╕мнату ув╕рвався оф╕цер пол╕ц╕╖. В╕н тримав на готов╕ зброю. Оф╕цер побачив бл╕дий силует Джона, що непорушно валявся на л╕жку.
-- Гей, покидьку, ти живий? - запитав оф╕цер. - Не думай жартувати з╕ мною, сучий сину.
Чолов╕к п╕д╕йшов до гангстера ╕ пров╕рив його пульс. В╕н був мертвий. М╕стера М╕днайта забавляло дивитися, як оф╕цер пров╕ря╓ його пульс. Чолов╕к покликав л╕кар╕в, щоб т╕ п╕дтвердили д╕агноз. М╕стера М╕днайта запакували в темний м╕шок ╕ в╕двезли в морг. Коли вс╕ п╕шли, в╕н вил╕з назовн╕.
-- Як можна знаходитись в такому задушливому м╕сц╕? - озвався сам до себе м╕стер М╕днайт. - Так можна задихнутися на смерть.
В╕н непом╕тно покинув територ╕ю л╕карн╕. В його розпорядженн╕ залишилось ще десять хвилин. Темний силует забрався на верх╕вку хмарочоса. Зв╕сивши ноги над пр╕рвою в╕н милувався вогнями н╕чного м╕ста.
-- От буде пот╕ха, коли вони побачать, що труп зник. А ще цей б╕долаха м╕стер П╕нк. Може не треба було в╕дправляти його в М╕жреальн╕сть. Краще було просто його вбити, але це б напевно не допомогло йому. - думав м╕стер М╕днайт.
Наступила перша ноч╕. Темний силует почав танути в т╕н╕ веч╕рнього м╕ста. В╕н зник до наступно╖ п╕вноч╕, щоб завтра знайти чергового заблукалого мандр╕вника.
Пустельний орел
Супутники опинилися серед просторо╖ прер╕╖. Небо було похмуре. Ф╕олетов╕ хмари зат╕нили сонце. Попереду видн╕лося поселення, огороджене дерев'яним укр╕пленням. Дал╕ на обр╕╖ видн╕лись пагорби, л╕с ╕ скеляст╕ гори.
Коли тр╕йця д╕йшла до поселення впритул, Захар╕й прочитав на вив╕сц╕ "Ласкаво просимо до В╕льного Братства!". Поки вони йшли по протоптан╕й дороз╕, Джон вже прийшов у себе. Тепер в╕н ступав самост╕йно. Його щоки набули розового в╕дт╕нку. На вход╕ супутник╕в зустр╕в широкоплечий товстун з солом'яним капелюхом. Одягнутий в╕н був у простор╕ штани ╕ сорочку в кл╕тинку. Чолов╕к з далеку пом╕тив людей ╕ на вход╕ прив╕тав прибулих мандр╕вник╕в.
-- В╕таю вас, люб╕ гост╕! - чолов╕к схилив голову в поклон╕. - Я Карло Кастильйо. - Серед вас часом нема╓ Джона См╕та?
-- В╕н з нами, але ще не до к╕нця прийшов до тями. - сказала Аб╕гель.
-- Ми теж рад╕ зустр╕тися. - промовив Захар╕й. - Ви прислали листа?
-- Слава небесна! - вигукнув Карло. - Я в╕дведу вас до пустельного орла.
Супутники йшли по головн╕й дороз╕. Люди в╕тали ╖х ╕ схиляли голови. Тр╕йця в╕талася у в╕дпов╕дь ╕ махала руками. Карло прив╕в мандр╕вник╕в до невелико╖ хиж╕. Дерев'яна споруда нагадувала бунгало. Дах був оббитий соломою, основу п╕дпирали товст╕ балки. З хиж╕ вийшов високий смаглявий чолов╕к. В╕н мав кар╕ оч╕, заплетен╕ чорн╕ коси, широкий н╕с, вузьк╕ оч╕. Чолов╕к мав пов'язку на стегнах в червоних ╕ коричневих тонах, с╕р╕ лег╕нси ╕ на ногах носив мокасини. На голов╕ красувалися пера р╕зних кольор╕в. Вилитий ╕нд╕анець. В╕н склонився в поклон╕, приклавши голову до земл╕. Такий жест змусив зн╕яков╕ти мандр╕вник╕в.
-- О велик╕ посланц╕! - вимовив ╕нд╕анець, опустивши погляд додолу. Говорив в╕н на диво дуже добре по-англ╕йськи. - Боги були милосердними ╕ почули наш╕ молитви. Допомож╕ть нам простим смертним!
-- Може сказати йому, що ми звичайн╕ люди? - шепотом запитала Аб╕гель.
-- Схоже в╕н прийняв нас за вищих ╕стот, - промовив Захар╕й.
Джон стояв обаб╕ч ╕ мовчав. Зда╓ться в╕н ще не до к╕нця прийшов у себе.
-- Я Пустельний Орел благаю, щоб ви допомогли! - продовжив ╕нд╕анець.
-- П╕дн╕мись Пустельний Орел, - наказав Захар╕й ╕ чолов╕к п╕днявся.
╤нд╕анець прийняв цей знак за згоду. В╕н запросив гостей до сво╓╖ хиж╕. Всередин╕ пахло хво╓ю, вуг╕ллям ╕ травами. Прим╕щення було т╕сним, але тут було чисто ╕ затишно. Праворуч знаходилася п╕ч. Неподал╕к стояло солом'яне л╕жко. На ст╕нах вис╕ли амулети. Захар╕й представив сво╖х супутник╕в ╕ пояснив ╕нд╕анцю, що в╕н можете звертатися з ними на р╕вних, бо вони так╕ сам╕ люди, як ╕ в╕н.
-- Це ти написав листа? - запитала Аб╕гель.
-- Що ви, - заперечив ╕нд╕анець. - Я не досить вправний в письм╕. Це зробила моя пом╕чниця Лота. Вона живе неподал╕к. Лота вчить мене англ╕йсько╖ ╕ граматики.
Джон прис╕в на солом'яне л╕жко. Його оч╕ блукали, наче в туман╕. ╤нд╕анець вир╕шив зварити для нього трав'яний наст╕й, який придасть сил ╕ очистить розум.
-- Мен╕ в╕домо, що ви прибули з далеких земель п╕д назвою Нью-Йорк. - промовив ╕нд╕анець, поки наливав воду для напою.
-- Зв╕дки така ╕нформац╕я? - поц╕кавився Захар╕й.
-- Добрий незнайомець розпов╕в мен╕. Шкода, що в╕н не назвав свого ╕мен╕. Я б помолився богам за його здоров'я. - сказав ╕нд╕анець. - Саме в╕н пооб╕цяв в╕дправити листа для рят╕вника. В╕н мав прибути з майбутнього, коли отрима╓ листа. Х╕ба це не диво?
-- Перепрошую, а лист був один? - запитав Зак.
-- Один, наск╕льки мен╕ в╕домо.
-- Дивно, бо ми теж отримали листа про допомогу. - сказала Аб╕гель.
-- Що трапилось з вашим супутником? - запитав ╕нд╕анець, вказуючи на Джона.
-- В╕н потрапив у непри╓мну пригоду, - в╕дпов╕в Захар╕й.
-- Нап╕й допоможе йому одужати ╕ завтра ваш друг буде в порядку, - запевнив Пустельний Орел. - Сьогодн╕ ви будете в╕дпочивати. Джон залишиться тут. Я пригляну за ним. Карло проведе вас до ваших поко╖в.
Захар╕й ╕ Аб╕гель покинули хижу. На подв╕р'╖ ╖х чекав Карло. Поки вони йшли, в╕н розпов╕в подорожн╕м ╕стор╕ю поселення.
-- Колись серед безмежно╖ прер╕╖ тут поселився Пустельний Орел. - почав розпов╕дь Карло. - В╕н покинув сво╓ плем'я ╕нд╕анц╕в. Проте правильн╕ше буде сказати, що його прогнав власний народ. ╤нш╕ ╕нд╕анц╕ боялися ╕ ненавид╕ли його. Страх змусив змиритися з його присутн╕стю. Пустельний Орел вир╕шив позбавити мук сво╖х побратим╕в ╕ оселитися подал╕ в╕д решти ╕нд╕анц╕в. В╕н знав, що б╕л╕ люди теж не приймуть його. Тому Пустельний Орел став в╕длюдником. В╕н збудував серед степу дерев'яну хижу ╕ почав вести сам╕тницьке життя. Але доля не була жорстокою до нього. Через деякий час проведений на одинц╕, ╕нд╕анець почав зустр╕чати ╕нших людей. Серед них також були в╕длюдники, заблукал╕ мандр╕вники, вигнанц╕. Пустельний Орел був милосердним до вс╕х: були то чорношк╕р╕, бл╕долиц╕ чи аз╕ати. ╤нд╕анець надавав притулок для мандр╕вник╕в, допомагав з ╖жею зголодн╕лим, вказував шлях для заблукалих. Дехто з подорожн╕х вир╕шив поселитися б╕ля його хиж╕ ╕ збудувати свою хатину. Через багато рок╕в тут утворилися ц╕л╕ с╕м'╖. Пустельний Орел був т╕льки радий новим обличчям. В╕н допом╕г обвести селище частоколом, щоб захиститись в╕д диких тварин ╕ не т╕льки. ╤нд╕анець вир╕шив назвати поселення Братство в╕льних людей - м╕сце для вс╕х вигнанц╕в ╕ знедолених, де вс╕ були р╕вними. Люди зробили його сво╖м наставником ╕ почали називати його Вождем. Але Пустельний Орел не любив це пр╕звище. В╕н вважа╓, що тут нема╓ влади, головне, щоб вс╕ жили у мир╕ ╕ злагод╕. Люди, що приходять сюди на гран╕ життя ╕ смерт╕, дов╕ку пам'ятають милосердя ╕нд╕анця. Вони намагаються зробити св╕й вклад в розвиток селища. Хтось приносить зброю, чудернацьк╕ винаходи, дехто допомага╓ будувати, полювати, вчить ╕ вихову╓ молодше покол╕ння. Сьогодн╕ в поселен╕ прожива╓ близько двохсот людей, але це не точна цифра.
