М╕стер Спенсер побачив, як б╕ла сл╕пуча пляма поглинала дорогу, подв╕р'я, людей навколо. Кр╕зь б╕лу пелену лунав голос:
-- Захар╕ю, прокиньтеся, - промовив ж╕ночий голос.
Зак розплющив оч╕. Аб╕гель схилилась над ним ╕ штовхала за плеч╕. Коли Захар╕й прис╕в на л╕жку, вона принесла склянку води ╕ наказала випити. Пот╕м Аб╕гель протерла сп╕тн╕ле обличчя письменника.
-- Що трапилось? - запитав Захар╕й.
-- Ви мене сильно налякали ув╕ сн╕, - промовила Аб╕гель. - Я прокинулася ╕ почула, що ви скрегочете зубами. Звук нагадував ржаву скрипучу хв╕ртку.
-- Вибачте, мен╕ наснився жахливий сон.
-- Коли я п╕д╕йшла, щоб розбудити, ви бурмот╕ли кр╕зь сон: "Салл╕".
-- Це моя перша наречена, - пригн╕ченим голосом сказав Захар╕й.
-- Пробачте мою ц╕кав╕сть. Ви роз╕йшлися?
-- Вона померла в день нашого вес╕лля. Поб╕гла всл╕д за нашим собакою ╕ потрапила п╕д колеса вантаж╕вки.
-- Який жах! Мен╕ справд╕ дуже прикро!
-- Можете не вибачатись. Ви ж не знали.
-- Мен╕ так жаль вас. Що мен╕ зробити, щоб п╕дняти ваш настр╕й?
-- Забудьте про Салл╕ ╕ н╕коли не згадуйте про не╖.
-- Гаразд.
-- Котра година?
-- Майже шоста ранку, - промовила Аб╕гель, глянувши на годинника. - Лягайте ╕ ще сп╕ть.
-- Я вже достатньо виспався.
-- Тод╕ я приготую сн╕данок, а ви в╕дпочивайте, - Аб╕гель вийшла ╕ зачинила двер╕.
О сьом╕й ранку вони с╕ли за ст╕л ╕ посн╕дали. На десерт Аб╕гель спекла духмяних французьких булочок ╕ заварила каву. Захар╕й не м╕г пригадати, коли його дружина робила щось под╕бне. Зазвичай вони сн╕дали п╕цою, купленою в магазин╕, або ╕ншими нап╕вфабрикатами.
Посн╕давши, Захар╕й попередив Аб╕гель, що йде миритися ╕з сво╓ю дружиною. Поки Барбара м╕цно др╕мала в сво╖й постел╕, Захар╕й купив шоколадку ╕ букет кв╕т╕в. В╕н п╕д╕йшов до порога свого дома ╕ вставив ключ у шпарину, а пот╕м спробував повернути. Але двер╕ не в╕дчинились. Барбара зм╕нила замки? Тод╕ Захар╕й трич╕ подзвонив. Письменник глянув у в╕кно свого каб╕нету. Штори були нап╕впрочиненими. Всередин╕ в╕н побачив мольберт, картини, б╕л╕ полотна, готов╕ до використання. Це неабияк його здивувало.
Двер╕ в╕дчинив чолов╕к у с╕р╕й майц╕ ╕ трусах. В╕н був середнього зросту, мав темне хвилясте волосся з сивиною на скронях. В руц╕ в╕н стискав бейсбольну биту.
-- Я прийшов до Барбари, - заявив Захар╕й. - А ти ще хто такий?
-- Артур Кларк. ╥╖ новий чолов╕к.
-- Якого б╕са? Я ╖╖ законний чолов╕к!
-- Ти б╕льше тут не живеш. Забирайся геть по-хорошому.
-- Дай мен╕ поговорити з Барбарою!
-- Я не дозволю тоб╕ бачитись з нею. Якщо я д╕знаюсь, що ти стежиш за нашою с╕м'╓ю або будеш пересл╕дувати Барбару, я зламаю твою шию. Зрозум╕в?
-- Ти - н╕кчемний художнику, ╕ пальця не вартий мо╓╖ дружини!
-- Принаймн╕ я ╖й не зраджував, блудливий сучий сину! - вишк╕рився Артур. - Забирай св╕й в╕ник ╕ вали зв╕дси!
Коли Захар╕й повернувся в ма╓ток, Аб╕гель сид╕ла на диван╕ ╕ читала книжку. Вона в╕дставила ╖╖ ╕ подивилася на Зака, коли той зайшов в будинок.
-- Як все пройшло? - запитала вона.
-- Жахливо. - в╕дпов╕в м╕стер Спенсер. - Ця хвойда пом╕няла замки ╕ тепер, той художник-пройдисв╕т живе в нашому дом╕.
Захар╕й простягнув букет кв╕т╕в ╕ шоколадку Аб╕гель. Вона прийняла його дарунок.
-- Як чудово пахнуть ц╕ нарциси! - промовила вона, вдихаючи аромат.
-- Любим╕ кв╕ти Барбари, - з╕тхнув Захар╕й. - Присягаюсь, ╖╖ новий чолов╕к не зна╓ цього.
-- Можливо це не моя справа, але твоя дружина не заслужила тво╓╖ уваги. Нехай живе з тим покидьком.
-- Авжеж. Мен╕ шкода Френка, що буде жити з ними. Я буду вимагати через суд, щоб мен╕ повернули сина.
-- Я спекла шоколадне печиво. Заварити св╕жого чаю?
-- Було б чудово, - кивнув Захар╕й.
Аб╕гель взяла букет нарцис╕в ╕ поставила ╖х у скляну вазу з водою. Пот╕м вона принесла шоколадне печиво на тац╕ ╕ порцелянов╕ чашки з ча╓м. Захар╕й запропонував подивитися ф╕льм. Вони вс╕лися разом на диван╕ ╕ ╖ли печиво, переглядаючи к╕нокартину. На середин╕ ф╕льму Аб╕гель заснула на плеч╕ Захар╕ю. М╕стеру Спенсеру стало не по соб╕. В╕н обережно встав, щоб не розбудити ╖╖ ╕ вимкнув телев╕зор. Пот╕м письменник в╕дправився до свого каб╕нету.
Наступали сут╕нки. Багряне сонце с╕дало за обр╕й. Перш╕ бл╕д╕ з╕рки з'являлись на с╕рому полотн╕ небес. Захар╕й саме зак╕нчив дописувати чергову главу. В╕н в╕дставив надрукован╕ листки ╕ п╕шов глянути, як там Аб╕гель. Ж╕нка лежала на диван╕. В к╕мнат╕ була нап╕втемрява ╕ Захар╕й ув╕мкнув св╕тло. Ж╕ночий силует повернувся ╕ Зак побачив, що там лежала не Аб╕гель, а Салл╕. ╥╖ обличчя було закривавлене. Брудне вес╕льне плаття було вкрите плямами кров╕.
-- Прив╕т, солоденький, - сказала Салл╕ ╕ с╕ла на диван╕.
-- Знову ти? - здивувався Захар╕й.
-- Радий мене бачити?
-- Ти померла...
-- Я прийшла пров╕дати тебе. Б╕дненький Захар╕й, знову залишився самотн╕й.
-- Якщо ти не п╕деш, я покличу Аб╕гель, - попередив Захар╕й.
-- Досить шукати ут╕ху в об╕ймах то╖ шльондри! Подивись на що перетворилося тво╓ життя. Ти втратив свою с╕м'ю. Що буде дал╕, Заку?
-- Аб╕гель! - загукав Захар╕й.
Салл╕ пирхнула ╕ розчинилася в пов╕тр╕. В к╕мнату зайшла Аб╕гель. Вона була одягнута в фартух. Зак п╕д╕йшов ╕ об╕йняв ╖╖.
-- Все гаразд? - запитала ж╕нка.
-- Знову жах╕ття. - в╕дпов╕в Захар╕й.
-- Не сумуй. Зда╓ться я знаю, як п╕дняти тоб╕ настр╕й. Скоро буде готова вечеря. Пот╕м можна подивитися якусь комед╕ю. Об╕цяю не заснути.
Аб╕гель приготувала жарену картоплю ╕ куряч╕ котлети. Захар╕й жад╕бно поглинав ╖жу. Подякувавши за вечерю, Зак знайшов ф╕льм для перегляду. П╕д час перегляду вони голосно см╕ялись. Коли був см╕шний момент Захар╕й час в╕д часу дивився на Аб╕гель. Коли вона усм╕халася, в не╖ на обличч╕ з'являлись ямочки.
Для Захар╕я час минув досить швидко. Коли ф╕льм зак╕нчився, Аб╕гель п╕шла до сво╓╖ к╕мнати. Захар╕й теж готувався до сну. На н╕ч в╕н вир╕шив почитати книгу. В╕н ув╕мкнув наст╕льну лампу ╕ розгорнув роман. Кр╕зь в╕кно св╕тив жовтий серп м╕сяця. Десь з л╕су доносилося ухкання сови. Раптом до к╕мнати хтось постукав. Захар╕й в╕дчинив двер╕ ╕ побачив Аб╕гель в н╕чн╕й сороц╕.
-- Не можете заснути? - запитав чолов╕к.
-- Я певна, що чула кроки. - промовила Аб╕гель. - В зал╕ хтось ходить.
-- Ход╕мо подивимось.
Захар╕й з л╕хтариком в руках п╕шов вперед. В темряв╕ в╕н пом╕тив силует д╕вчинки. Вона рукою манила до себе. Злякавшись св╕тла л╕хтаря, привид поб╕г в зал. Зак ╕ Аб╕гель п╕шли сл╕дом за нею. Ж╕нка схопила його за руку.
-- Ти це бачила? - запитав чолов╕к.
-- Авжеж, - шепотом в╕дпов╕ла Аб╕гель. - Може краще повернутись?
-- Зда╓ться д╕вчинка хот╕ла нам щось показати, - сказав Захар╕й.
Вони йшли кр╕зь темряву, осв╕тлюючи шлях л╕хтариком. Двер╕ до зали в╕дчинились сам╕ по соб╕. Захар╕й, не в╕дпускаючи долон╕ Аб╕гель, зайшов перший. Силует д╕вчинки проб╕г кр╕зь кам╕н ╕ зник в ст╕н╕.
-- Вона зникла? - запитала Аб╕гель.
-- Мабуть.
Захар╕й п╕д╕йшов до кам╕на ╕ посв╕тив всередину. Тим часом Аб╕гель ув╕мкнула св╕тло. Привида не було. Чолов╕к став розгр╕бати чорний поп╕л кам╕на.
-- Що ти робиш? - запитала Аб╕гель.
-- Сам не знаю. - промовив Захар╕й. - Але я думаю, що д╕вчинка не просто так завела нас сюди.
Зак взяв стару газету ╕ висипав туди весь поп╕л. На металев╕й поверхн╕ була невелика ямка в як╕й знаходилася металева куля. Захар╕й покотив ╖╖ вперед. Почулося клацання. Раптом цегла розсунулася ╕ за кам╕ном з'явився прох╕д. Зв╕дти доносився затхлий трупний запах. Прикриваючи обличчя долонями, вони зайшли в прох╕д. Всередин╕ були витесан╕ кам'ян╕ сходи, як╕ вели вниз. Просуваючись в глибину п╕двалу, гидотний запах посилювався. Прох╕д прив╕в ╖х до невеличко╖ к╕мнати. Осв╕тивши прим╕щення л╕хтарем, Захар╕й пом╕тив ст╕йку на як╕й вис╕ли р╕зноман╕тн╕ перуки, старовинний чолов╕чий одяг, вишуканн╕ плаття ╕ аксесуари. На стол╕ стояли обрубки погаслих св╕чок. Поруч була полиця з книгами в чорних шк╕ряних пал╕турках. Аб╕гель ╕ Захар╕й п╕д╕йшовши до джерела непри╓много запаху - дерев'яно╖ шафи. М╕стер Спенсер прочинив двер╕. Всередин╕ валялись жовт╕ к╕стки ╕ маленький людський череп. Скелет був одягнутий в с╕ре дрантя. Аб╕гель скрикнула в╕д жаху, а Захар╕й замкнув шафу.
