-- Це ти ╖╖ про╜авив, дурню, - Дев╕д схопив себе за волосся ╕ почав його рвати.
-- Не хвилюйся так. Ми знайдемо ╖╖.
-- Та невже? - на обличч╕ Дев╕да з'явилась блюзн╕рська усм╕шка. - Та з мене шкуру здеруть, якщо з нею щось трапилось.
-- Не гаймо часу. Вона, мабуть, блука╓ десь серед натовпу.
Чолов╕ки почали просуватись вперед, розштовхуючи покупц╕в. Вони заглядали до кожно╖ палатки. Перед ними з'являлись вив╕ски "Ми зм╕нимо ваше майбутн╓ за хвилину!", "Галюциногенн╕ торти", "Часов╕ парадокси", "С╕м гр╕х╕в". Джонов╕ особливо сподобався надпис "Безсмертя та ╕нш╕ райськ╕ штучки". Проте в жодному ╕з шатер╕в не було Аб╕гель. Джон ╕ Дев╕д наткнулися на вив╕ску "Ляльковий магазинчик". Всередин╕ вони в╕дшукали Аб╕гель, яка розглядала ╕грашки.
-- Як же ми одразу не здогадалися! - одночасно сказали чолов╕ки ╕ разом полегшено з╕тхнули.
Аб╕гель схопила одну ╕з ляльок ╕ показала сво╖м шукачам.
-- Х╕ба вона не диво! - захоплено вимовила д╕вчинка.
Лялька й справд╕ була чудовою. ╤ Джон здогадався, чому вона так сподобалась Аб╕гель. Вони були схож╕, як дв╕ капл╕ води. Лялька мала молочний в╕дт╕нок шк╕ри, густе каштанове волосся, блакитн╕, як морська безодня, оч╕, однакову форму носа. Щось лякало Джона в ц╕й ляльц╕. Доки Аб╕гель розглядала ляльку, увагу м╕стера См╕та привернув хлопчик з усм╕хненою порцеляновою маскою на обличч╕.
-- Зв╕дки вона у вас? - запитав Джон, вказуючи на нього.
-- А ви про механ╕чного хлопчика, - промовив старий, що стояв осторонь. - Я продемонструю вам товар.
Поки д╕д йшов до полиц╕, Джон краще роздивився продавця. В╕н був невисокого зросту з горбатою поставою. Лице старого було ус╕яно зморшками; в╕н мав гачкуватий н╕с, оч╕-намистинки, на п╕дбор╕дд╕ красувалася волосяна бородавка. Конусопод╕бний с╕рий ковпак ╕ зелена жилетка робили його схожим на гобл╕на або гнома. Джон так ╕ не вир╕шив, яке пр╕звисько йому б╕льше до вподоби.
Лялькар зал╕з на дерев'яну драбину ╕ взяв механ╕чного хлопчика. З право╖ кишен╕ в╕н д╕став ключ ╕ зав╕в ╕грашку.
-- Прив╕т. Мене звати Майкл. - озвався огидним механ╕чним голосом хлопчик.
Джонов╕ стало моторошно. Страшн╕ спогади повернулись до його голови. В нього не залишилось сумн╕в╕в, що саме його в╕н чув на допит╕ в пол╕цейськ╕й д╕льниц╕, саме ця тварюка намагалась продертися в будинок Аб╕гель, його присутн╕сть завжди лякала Джона в дитинств╕. У м╕стера См╕та виникло бажання роз╕рвати ляльку на шматки, але в╕н стримався. Все-таки, це лише звичайна ╕грашка. Йому не хот╕лося платити за зламаний товар.
-- Ха, теж мен╕ ц╕нний товар, - Дев╕д пирхнув ╕ додав: "Хто захоче заводити цей мотлох власноруч? У св╕т╕ вже ╕снують ляльки, як╕ працюють на чист╕й енерг╕╖."
-- Прошу, не ображати м╕й крам! - обурився карлик, - Ц╕ ляльки - робота майстра. Я власноруч налаштовую кожен механ╕зм, змащую, розмальовую, п╕дбираю матер╕ал. Таких ви не знайдете в ╕грашковому магазин╕.
-- Звучить спокусливо, - сказала Аб╕гель. - Ск╕льки грошей знадобиться, щоб придбати цю прекрасну ляльку?
-- Для вас, м╕с, жодного кредита, - улесливо промовив торговець.
-- Чудово, - промовив Дев╕д ╕ тр╕йця п╕шла до виходу.
Лише Аб╕гель переступила пор╕г крамниц╕, ╖╖ ноги п╕дкосились ╕ вона впала на брук╕вку. При пад╕нн╕ вона зламала н╕с, з якого почала юшити багряна кров. Руки ╕ ноги розпласталися на земл╕. Дев╕д п╕дб╕г до д╕вчинки ╕ п╕дняв Аб╕гель на руки.
-- Система! Негайно телепортувати д╕вчинку в медцентр! - наказав м╕стер Стюарт. - Б╕дна Аб╕гель не витримала довго╖ подорож╕.
-- В цьому нема╓ потреби, - в╕дказала система. - ╤стота померла в╕д раптово╖ смерт╕.
-- Як це?! - ошелешено запитав Дев╕д. В╕н простягнув два пальц╕ до ши╖ Аб╕гель. Пульсу не було.
Поки Дев╕д робив штучне дихання, не в╕рячи в смерть, Джон п╕дхопив ляльку, що валялася на кам'ян╕й стежц╕. В╕н зрозум╕в, що його так непоко╖ло в ц╕й ляльц╕. Це були оч╕. Якщо добре придивитись краще в ц╕ блакитн╕ з╕ниц╕, в них можна прочитати неп╕дробним страх ╕ б╕ль, наче...вони були людськими.
-- Облиш т╕ло, Дев╕де, - сказав Джон. - Аб╕гель вже не можна врятувати.
Але м╕стер Стюарт не чув його. В╕н продовжував ритм╕чно натискати на бездиханне т╕ло. Пройшло хвилин десять, а Дев╕д, наче божев╕льний продовжував повторювати один ╕ той самий рух.
-- Перестань! Аб╕гель мертва! - Джон з╕ сльозами на очах зарядив Дев╕ду ляпас ╕ удар вив╕в його з трансу.
-- Я просто так це не залишу, - проц╕див Дев╕д.
М╕стер Стюарт п╕днявся на ноги ╕ попрямував до лавки лялькаря. Джон п╕шов за ним. Вони застали гнома, сидячого на табуретц╕. Брудною хустинкою в╕н протирав ╜удзики на вбранн╕ ляльки.
-- Признавайся, старий пройдисв╕т, що ти нако╖в?! Говори або я розтрощу тв╕й череп! - пригрозив Дев╕д.
-- Н╕чого, - спок╕йним голосом в╕дпов╕в лялькар. - Вона лише заплатила свою ц╕ну.
-- Ти ж казав, що грош╕ тоб╕ непотр╕бн╕! - заперечив Джон.
-- Авжеж, - карлик кивнув головою, - Але х╕ба ви питали про ╕нш╕ способи оплати?
-- Поверни цю прокляту ляльку назад ╕ верни нам живу Аб╕гель! - наказав Дев╕д.
-- Я не приймаю товар назад, - в╕дказав лялькар. - Але нав╕ть, якби я це зробив, мен╕ не п╕д силу повернути д╕вчинку живою. Тепер ╖╖ душа назавжди буде ╕снувати всередин╕ ляльки, доки ╕грашка буде залишатись ц╕лою.
-- Чому ти не попередив нас ран╕ше? - запитав Джон.
-- А ви мене питали? Ви втомили мене сво╖ми запитаннями! А тепер покиньте крамницю, якщо не збира╓тесь н╕чого купляти! - вигукнув торговець.
Дев╕д захот╕в вр╕зати зморшкуватому карлику за таку нагл╕сть, але Джон зупинив його. В╕н сказав, що силою ╖м н╕чого не добитись ╕ потяг Дев╕да до виходу. Агенти п╕дхопили мертве т╕ло Аб╕гель ╕ ляльку. Вони повернулись на базу ВОРТЕКСа.
-- Що тепер буде? - запитав Джон.
-- Ляльку в╕дправлять в арх╕в, а т╕ло спалять - суворо в╕дпов╕в Дев╕д.
Коли Анна д╕зналася про смерть сестри, вона була не в соб╕ в╕д ярост╕. Д╕вчинка наказала лишити Джона ╕ Дев╕да будь-яких вповноважень, замкнути ╕ не випускати ╖х з к╕мнат. Тепер м╕стер См╕т в╕дчув, що знову повернувся до Кенрайсселу.
Джон лежав чергово╖ безсонно╖ ноч╕ ╕ думав про Аб╕гель. В╕н знову втратив ╖╖. Ця думка заставляла його рвати на соб╕ волосся, кусати руки ╕ бити кулаками по ст╕нах. Так в╕н втамовував св╕й гн╕в, але його серце продовжувало наливатися кров'ю. Знесилений Джон п╕сля тижня безсонних ночей знепритомн╕в в╕д недосипу. В╕н поринув у глибокий сон.
Кр╕зь темряву туманних ╕ дивних сновид╕нь, Джон зустр╕в один ╕з сво╖х спогад╕в. Вони знову були д╕тьми: в╕н, Аб╕гель, Дев╕д ╕ Мер╕. Вони гралися на задньому подв╕р'╖ притулку. Наступила весна. Вишн╕ покрились б╕лим цв╕том. Друз╕ гралися в хованки. Сховавшись за широким стовбуром дубу, Джон побачив ромашку, що росла неподал╕к. В╕н простягнув руку, щоб з╕рвати кв╕тку.
-- Знайшла Джона! - вигукнула Аб╕гель ╕ п╕дб╕гла до хлопця, щоб схопити за плече.
-- Ось в╕зьми, - Джон простягнув ромашку Аб╕гель.
До них при╓дналась решта. Дев╕д вихопив кв╕тку з рук д╕вчинки. Аб╕гель збентежено подивилась на нього.
-- Зараз пораху╓мо, - Дев╕д почав обривати пелюстки ромашки.
-- Що ти робиш? В╕ддай! - Джон спробував схопити кв╕тку, але Дев╕д був вищий за нього.
-- Любить, не любить, любить... - Дев╕д л╕чив, а коли остання пелюстка в╕д╕рвалася, в╕н промовив: "Любить! Джон ╕ Аб╕гель - солодка парочка!"
В╕д цих сл╕в Джон побагров╕в. Кров в╕дхлинула в╕д голови, коли на подв╕р'╖ з'явилась настоятелька.
-- Чим ви тут займа╓тесь? - сухим старечим голосом запитала вона.
-- Н╕чого м╕с╕с В╕нтер, - сказала Мер╕, - зда╓ться, Джон закохався в Аб╕гель.
-- Х╕ба я не говорила вам д╕ти, що в ваших серцях ╓ лише любов до Бога? - суворо запитала настоятелька.
-- Так м╕с╕с В╕нтер. - в╕дпов╕ли д╕ти хором ╕ Дев╕д додав: "Кохання - це гр╕х. За т╕лесн╕ насолоди вс╕ гр╕шники в╕дправляються в пекло."
