-- Що трапилось? - запитала Аб╕гель.

-- Система охорони виявила три незаре╓строван╕ об'╓кти, тобто нас, - пояснив Дев╕д. - Щоб ми не змогли зашкодити планет╕ матер╕я перем╕стилась в альтернативну часову л╕н╕ю. Поки програма не призна╓ нас безпечними, ми будемо бачити планету такою, як вона виглядала на момент нашого прибуття.

Минуло к╕лька хвилин ╕ раптом рух на планет╕ в╕дновився. Подув прохолодний в╕тер ╕ машини знову продовжили св╕й рух.

-- Ласкаво просимо на Нову Землю. - промовив голос у ╖хн╕х головах. Сьогодн╕ 27 кв╕тня 36705 р╕к Ново╖ ери за м╕сцевим часом. Ваш╕ кредити заре╓стровано в систем╕. Якщо потр╕бно скористатися земними послугами можете зад╕яти голосов╕ команди. При╓мно╖ подорож╕!

-- Отако╖, - промовив Джон. - А ця штука бере грош╕ за використання? Бо в мене н╕ монети в кишен╕.

-- Ми ж агенти ВОРТЕКСа. Все йде на рахунок компан╕╖, - сказав Дев╕д.

Поки подорожн╕ йшли вздовж вулиц╕, м╕стер См╕т пом╕тив в неб╕ три сонця. Дев╕д розпов╕в, що це джерела енерг╕╖, якими живиться система.

-- Буде ц╕каво, якщо система злама╓ться. - сказав Джон.

-- Який ти оптим╕ст, - промовив Дев╕д.

Аб╕гель п╕д╕йшла до дерева ╕ доторкнулася стовбура. На дотик воно було теплим. Г╕лки чудернацько звисали вниз. На превелике здивування листя було вологим.

-- Схоже на конденсат, - Джон спробував з╕рвати листок, але Дев╕д зупинив його.

-- Що ти робиш?! - м╕стер Стюарт схопив його за руку ╕ в╕дтягнув вб╕к. - Це ж не справжн╓ дерево, а машина, яка виробля╓ кисень. Натуральн╕ дерева зникли к╕лька тисяч рок╕в назад.

-- Я зголодн╕ла, - промовила Аб╕гель. - Чи ╓ тут м╕сце, де можна по╖сти?

-- Звичайно, - м╕стер Стюарт пов╕в ╖х у потр╕бному напрямку.

Поки подорожн╕ оминули ср╕бляст╕ стовпи буд╕вель, як╕ щ╕льно прилягали один до одного, Дев╕д розпов╕дав ╖м про св╕т майбутнього. На Нов╕й Земл╕ не залишилось рел╕г╕╖. Тепер люди жили по власним запов╕дям. Проте церква залишилась. Вона називалася Синедр╕оном. Орган╕зац╕я отримала назву в╕д слова, яке брало кор╕ння з давнини. Члени Синедр╕она пропагували вище буття людини ╕ в╕рили в надприродне. Туди входили т╕, хто волод╕в телек╕незом, телепат╕╓ю, яснобаченням та рештою неймов╕рними зд╕бностями, як╕ не п╕д силу ╕ншим. Звичайним людям вх╕д до Синедр╕она був закритий.

Поняття "кра╖на" чи "народ" стерлися з голови людства. Вс╕ ╕стоти, що населяли Нову Землю були р╕вними. На ц╕й планет╕ не ╕снувало в'язниць, бо перевелися т╕, хто вбивав ╕ крав або чинив ╕нш╕ правопорушення. Шк╕л також б╕льше не ╕снувало, бо вся ╕нформац╕я завантажувалася безпосередньо в мозок.

Кожна ╕стота була ╕дентиф╕кована ╕ заре╓стрована в систем╕ ╕з самого народження. Для вс╕х в середину т╕ла вводили наноробот╕в, як╕ п╕дтримували стан здоров'я. Таким чином в 37 тисячол╕тт╕ б╕льш╕сть людей доживало до 200 рок╕в, якщо вони залишалися т╕╓ю т╕лесною оболонкою, що ╕ при народженн╕. Серед молод╕ були популярн╕ новомодн╕ гаджети, як╕ омолоджували т╕ло ╕ робило його майже безсмертним. Дехто надавав перевагу "к╕борг╕зац╕╖". ╥хн╕й мозок пересаджували в нове штучне т╕ло, яке на вигляд не в╕др╕знялось в╕д натурального.

Вся ╕нформац╕я збер╕галась в цифровому або в╕ртуальному вигляд╕. Так╕ профес╕╖, як письменник або художник, вже були непотр╕бними, бо б╕льш╕сть культурного надбання за всю ╕стор╕ю людства було вже створено ╕ досить важким завданням стало створення чогось нового. Щось нове викликало в╕дразу. Вс╕м здавалося, що вони вже це бачили або це вже колись було створено. Якщо комусь потр╕бно було розважитись, вони погружались у в╕ртуальний св╕т. Там вони могли створювати реч╕, як╕ не уявиш на полотн╕ ╕ не опишеш словами. За культурним надбанням стежили арх╕вар╕уси. Вони збер╕гали древн╕ реч╕ в спец╕альних сховищах. ╤нформац╕я про ╖хню д╕ю та ╕стор╕ю можна в╕дшукати в систем╕ цифрового або в╕ртуального перегляду.

Згодом М╕сяць став непотр╕бним шматком каменю ╕ люди вир╕шили його знищити, бо в╕н б╕льше не приносив корист╕. Тепер все контролювалося технолог╕чним шляхом. Сонячну систему перебудували, щоб покращити процеси ╕снування ╕ забезпечити себе в╕д катастроф.

Головною владою став ВОРТЕКС. Вони контролювали ВСЕ. Завдяки ╖хн╕м досягненням люди почали п╕дкоряти час ╕ прост╕р. Експедиц╕╖ вирушали в минуле, щоб вивчити загадки древност╕. Один з вчених зробив карту 7 ступен╕в розвитку будь-яко╖ цив╕л╕зац╕╖. В╕н вважав, що людська раса сто╖ть на вершин╕ п╕рам╕ди матер╕ального св╕ту. Тепер на ╖хньому шляху було завдання в╕дкрити нов╕ вим╕ри та ╕нш╕ форми буття.

Дев╕д так захопився розпов╕ддю, що почав говорити про теор╕╖ Третьо╖ сторони, проксомитрон реальност╕ ╕ чому людство б╕льше не в╕рить в релятив╕зм. Науков╕ терм╕ни втомили Джона ╕ в╕н почав пропускати його тираду кр╕зь вуха. Нарешт╕ вони д╕йшли до пункту, де можна було по╖сти.

Коли вони зайшли в прим╕щення, Джон здивувався. В середин╕ не було н╕ стол╕в, н╕ при╓много запаху ╖ж╕. Перед подорожн╕ми стояли каб╕ни покрит╕ тисячами др╕бних трубок.

-- Щоб насититись достатньо зайти всередину ╕ система оц╕нить тв╕й орган╕зм. Пот╕м волокнист╕ передавач╕ дадуть тоб╕ поживн╕ речовини. Процес займе к╕лька хвилин. - пояснив Дев╕д.

-- Я що схожий на батарейку, щоб мене п╕дживлювали? - обурився Джон.

-- Зрозум╕ло, - промовив Дев╕д. - Ув╕мкнути ретро-режим!

Каб╕ни з присосками зникли, а на ╖х м╕сц╕ з'явились столи ╕ ст╕льц╕. Праворуч виникла барна ст╕йка. Зала наповнилася р╕зноман╕тними запахами ╖ж╕.

-- ╤ ув╕мкнути музику, - додала Аб╕гель. - Бо в ц╕й тиш╕ збожевол╕ти можна.

Появився музикальний оркестр. П╕ан╕ст почав вистукувати по клав╕шам. Згодом до нього при╓днався скрипач.

-- Ну не наст╕льки ж древню! - заперечив Джон. - Можна щось ╕з AC/DC?

Оркестр зм╕нився на музичний автомат. Рок залунав через колонки. Коли програма завантажилася до к╕нця, на стол╕ з'явилась б╕лосн╕жна скатертина, столов╕ прибори, дерев'яний паркет. До столика п╕д╕йшла руда д╕вчина з карими очима в розовому фартушку ╕ принесла меню. Джон розглед╕в веснянки на ╖╖ нос╕. Губи були намальован╕ малиновою помадою, що п╕дкреслював красу ╖╖ обличчя.

-- Все вигляда╓ так натурально! - захоплено вимовив Джон.

-- Мене звати Джес, - вклонилась д╕вчина. - Ось карта меню.

-- Дяку╓мо, - промовив Дев╕д. - П╕дходьте за к╕лька хвилин.

-- Зачекайте, Джес, - зупинив ╖╖ Джон. - Що ви можете запропонувати?

-- Пораджу ф╕рмовий яблучний пир╕г, - запропонувала Джес. - Для апетиту я можу принести склянку св╕жого лимонаду. А ще в нас ╓ соковит╕ жарен╕ крильця!

-- Нес╕ть все сюди! - погодився Джон.

-- Чудово! Я замовлю соб╕ б╕скв╕тний торт! - вигукнула Аб╕гель. А ще рататуй ╕ муску..масу..мусаку, ось.

-- Гаразд, - погодився Дев╕д. - Маленьк╕й лед╕ це з╕псу╓ ф╕гуру, але я сперечатись не буду. Тод╕ я скуштую греджо без додатк╕в.

Поки несли замовлення, Джон оглянувся навколо. На в╕кнах вис╕ли блакитн╕ ф╕ранки. За ст╕йкою бармен протирав бокали. З кухн╕ доносився запах жареного м'яса. Це м╕сце тепер так нагадувало справжн╓ кафе, що його не можливо було в╕др╕знити в╕д ориг╕налу. Джес принесла великий кухоль з лимонадом. Пот╕м вона поставила блюда. Для Дев╕да принесли невеличке в╕дерко з двома отворами зверху. В середин╕ плавала синя р╕дина. Дев╕д просунув оч╕ в отвори.

-- Як смачно, - вимовив м╕стер Стюарт, облизуючи губи. Не хочеш спробувати, Джоне?

-- Н╕, дякую, - в╕дказав Джон, - Я краще в╕дв╕даю курячих крилець.

М╕стер См╕т вгризся зубами в м'ясо. В╕н по╖дав кусок за куском, але раптом зупинився ╕ вимовив: "Д╕дько!"

-- Щось не так? - запитав Дев╕д. - Може вони не досмажили м'ясо?

-- В тому то й справа, що м'ясо ╕деальне! - промовив Джон. - Нав╕ть шк╕рка не пригор╕ла. Не хочеш ти сказати, що м'ясо справжн╓?

-- Ти ж замовляв саме його. Отже, справжн╓, - запевнив його Дев╕д.

-- А цей торт прямо тане в рот╕, - все обличчя Аб╕гель вже було вимазане в крем╕.

-- Я думав, що це симуляц╕я. Признайся, Дев╕де! - не вгавав Джон.