-- Я найшла те, що вас ц╕кавить, - голос Лори в╕двол╕к Захар╕я ╕ митт╓ве в╕дчуття страху пройшло.

-- Ще раз дякую вам, Лоро, запиш╕ть на м╕й абонемент.

-- На жаль не можна виносити ц╕ документи за ст╕ни б╕бл╕отеки. Ви може ознайомитися з ними лише в читальному зал╕.

-- Гаразд, я залишуся ╕ почитаю тут.

Коли Лора п╕шла, Захар╕й погрузився в читання. В╕н вивчив родов╕д графа. В ╕стор╕╖ с╕мейства Грен╕в не було н╕чого надзвичайно. Але серед груди макулатури м╕стер Спенсер в╕дкопав один факт, що змусив його здригнутись. В╕н вияснив, що граф ╕ його с╕м'я були в╕дданими християнами ╕ вир╕шили назвати д╕тей, як того вел╕в Господь. Д╕вчинка народилась 11 лютого, тому батьки дали ╖й ╕м'я Дебора, в честь свято╖, чи╓ ╕м'я святкували в цей день. Захар╕й вир╕шив перев╕рити це. В╕н в╕дшукав церковний календар ╕ проб╕гся очима по датах. ╤нформац╕я була правдивою. Але Дебора було не ╓дине ╕м'я. Це свято в християнськ╕й культур╕ було в╕доме п╕д ╕м'ям свято╖ Гобнейт, а найпоширен╕шим - Аб╕гель. Н╕, маячня якась!

Захар╕й встав з╕ столу ╕ поставив вс╕ документи на м╕сце. Чим дал╕ в╕н копався в ц╕й справ╕, тим сильн╕ше в╕дчуття парано╖ охоплювало його. Х╕ба в╕н схожий на прихильник╕в теор╕й змов? На тих божев╕льних, що шукають прихован╕ зв'язки? В╕н - не фанатик. У нього ще залишились клепки в голов╕. К╕лька зб╕г╕в не заставлять збити його з пантелику. Якщо дал╕ покопирсатися, можна нав╕ть вияснити, що родичка графа причетна до родинного дерева Аб╕гель. Але що це зм╕нить? Породить нов╕ теор╕╖? Чого в╕н добивався, прийшовши до б╕бл╕отеки? Ц╕ факти н╕чого не значать. Але тим неменше скептицизм Захар╕я похитнувся. В глибин╕ душ╕, приховуючи правду в╕д самого себе, в╕н розум╕в, що не все в ц╕й ╕стор╕╖ гаразд. Привида в╕н бачив на власн╕ оч╕, отже, готовий пов╕рити в люб╕ зб╕ги.

Коли Зак вийшов на вулицю, сонце перекотилось за полудень. В╕н глянув на годинника. Вже майже третя, а в╕н зовс╕м забув, що сьогодн╕ в нього в╕зит до психолога. Поки м╕стер Спенсер прямував до м╕стера Лайта, думки продовжували ро╖тися в його голов╕.

Психолог чекав його на сво╓му робочому м╕сц╕. В╕н вже приготував ручку ╕ блокнот, щоб занотовувати лише йому в╕дому ╕нформац╕ю.

-- Добрий день, м╕стере Спенсере, - усм╕хнувся Патрик.

-- Добрий день, а для мене просто чудовий, - усм╕хнувся Захар╕й. - Я отримав сьогодн╕ гонорар. Одне з видавництв вир╕шило опубл╕кувати зб╕рку мо╖х опов╕дань.

-- В╕таю, - м╕стер Лайт потиснув його руку. - Як просува╓ться ваш роман?

-- Я вже написав б╕льшу частину. На жаль, я не прин╕с нових стор╕нок, бо в╕ддав ╖х ╕нш╕й людин╕.

-- Розум╕ю. Принесете наступного тижня.

-- Хочу вам сказати, що наступного в╕зиту не буде. Дякуючи вашим сеансам, я в╕дновив свою душевну р╕вновагу. У мене покращились в╕дносини з людьми, я почав б╕льше п╕клуватися про свою с╕м'ю. Думаю, що дружина рад╕╓ мо╖м досягненням.

-- Ви багато досягли, Захар╕ю, ╕ бажаю, щоб ви не втрачали цю планку. Чи можу я ще вам чимось допомогти?

-- Ми можемо поговорити, як чолов╕к з чолов╕ком?

-- Звичайно! Не хвилюйтесь. Н╕хто не збира╓ться вас осуджувати. Все залишиться в цих ст╕нах.

-- Останн╕м часом я познайомився з ж╕нкою. Не зрозум╕йте мене неправильно, але вона божевол╕╓ в╕д книг. Мен╕ подоба╓ться проводити час в ╖╖ оточенн╕. В книгах ця ж╕нка розум╕╓ться б╕льше, н╕ж будь-хто ╕нший в Гренв╕л╕. Але боюся, що вона закохалася в мене. Як мен╕ бути л╕карю?

-- Ви спали з нею?

-- Н╕коли.

-- Тод╕ все добре. Таке захоплення поясню╓ться тим, що вас об'╓днують сп╕льн╕ ╕нтереси - книги. Дайте зрозум╕ти ц╕й особ╕, що у вас ╓ с╕м'я ╕ у вас не може бути н╕чого серйозного. Однак ви можете залишитись друзями ╕ продовжувати сп╕лкуватись. Зм╕на атмосфери п╕де вам на користь. Але зрозум╕йте, м╕стере Спенсере, що ╖╖ захоплення вами може бути лише через книги, ╕ ви ще не до к╕нця вивчили цю ж╕нку. Вона зам╕жня?

-- Думаю, що н╕.

-- Як чолов╕к дам вам пораду - не роб╕ть дурниць. У вас п╕дроста╓ син, ви налагодили в╕дносини з дружиною. Чи варто втратити все заради незнайомки? Як правило, так╕ спалахи вза╓мно╖ любов╕ короткотривал╕. У вас з Барбарою багато рок╕в прожитого життя. Якщо будете д╕яти нерозважливо, можливо, що хлопчик виросте без батька, а дружин╕ прийдеться виростити сина самотужки. Роб╕ть висновки сам╕. Серце не завжди п╕дказу╓ нам в╕рн╕ шляхи.

-- Дякую, л╕карю.

-- Захар╕ю, вам справд╕ б╕льше непотр╕бна допомога? Чи варто кинути в╕зити, коли все-т╕льки почало налагоджуватися?

-- Все гаразд. Я вже п╕ду.

-- До побачення, Захар╕ю, ╕ нехай вас береже Господь.

Захар╕й повернувся додому, коли на вулиц╕ вже почало сутен╕ти. Вдома його чекала с╕м'я.

-- Як пройшов день? - запитала Барбара.

-- Чудово, - в╕дпов╕в Захар╕й. - В мене ╓ для тебе новина. Тоб╕ краще прис╕сти.

Коли Барбара с╕ла, Зак д╕став з кишен╕ гот╕вку.

-- Одне з видавництв опубл╕ку╓ зб╕рку мо╖х опов╕дань. Я вже п╕дписав папери. Сьогодн╕ прийшли грош╕. Мен╕ заплатили п'ять тисяч.

-- Ск╕льки? - ╓дине, що вимовила Барбара. Вона схопила пачку з грошима.

-- Тепер ми можемо соб╕ дозволити б╕льше. Френк п╕де до нормально╖ школи ╕ тоб╕ не доведеться п╕дробляти натурщицею у того н╕кчемного художника.

-- Це чудово! - скрикнула Барбара. - Але грошима буду розпоряджатися я.

-- Як забажа╓ш.

-- У мене теж ╓ сюрприз, але не такий при╓мний, як тв╕й.

-- Щось трапилось?

-- Френк захвор╕в. Я вже викликала л╕каря.

Захар╕й зайшов до к╕мнати сина. Хлопчик спав. На його чол╕ лежав холодний компрес. Почувши кроки, Френк розплющив оч╕.

-- Татку?

-- Це я синку. Як ти?

-- Погано. У мене гарячка. Мама каже, що я скоро одужа╓.

-- Якщо хочеш я п╕ду.

-- Залишся. Розкажи мен╕ одну з тих ╕стор╕й, що ти вм╕╓ш вигадувати.

Захар╕й вс╕вся зручн╕ше в кр╕сл╕ ╕ почав свою розпов╕дь: "Давним-давно в тридесятому корол╕вств╕ жив хоробрий рицар. ╤ ось одного дня в╕н вирушив..." Поки Захар╕й розпов╕дав казку, Френк заплющив оч╕ ╕ заснув. Йому снились сни про далек╕ корол╕вства, вогняних дракон╕в ╕ прекрасних принцес. Коли до к╕мнати зайшов л╕кар, Захар╕й вийшов. Щоб в╕двол╕ктись, в╕н с╕в за написання свого роману. Сьогодн╕ писати в╕н буде дома. Можливо, дружин╕ пригодиться його допомога.

Вечором Захар╕я розбудив шум. Хтось стукав в двер╕. Барбара м╕цно спала. М╕стер Спенсер одягнув халат ╕ вийшов глянути, хто потривожив його в такий п╕зн╕й час. У в╕чко в╕н побачив Аб╕гель. Захар╕й в╕дчинив двер╕.

-- Як я рада вас бачити! Коли ви не прийшли, я вже почала хвилюватись, що з вами щось трапилось! - голос ж╕нки тремт╕в.

-- Щось трапилось? - запитав Зак.

-- В ма╓тку хтось ╓, - серйозним тоном промовила Аб╕гель. - Я присягаюся, що чула, як хтось ходив в будинку, поки я знаходилась в сво╖й спальн╕. Я лежала в л╕жку ╕ не могла заснути. Мен╕ стало так страшно, що я не витримала ╕ в╕дправилася сюди. Можна сьогодн╕ переночувати у вас?

Це запитання збило Захар╕я з пантелику. З просоння в╕н не зм╕г придумати кращого вар╕анта, як пустити ж╕нку до свого дому. Чолов╕к д╕став матрац ╕ постелив пост╕ль у сво╓му каб╕нет╕.

-- Прошу вед╕ть себе тихо, - сказав Захар╕й. - У мене захвор╕в син. Я не зм╕г сьогодн╕ при╖хати, бо потр╕бен був сво╖й с╕м'╖.

-- Як жаль хлопчика. Але не хвилюйтесь - в╕н одужа╓.

-- Я знаю.

-- П╕сля вулиц╕ я сильно змерзла. Можете принести чаю?

-- Звичайно.

Через десять хвилин Захар╕й повернувся з двома кружками теплого чаю. Одну чашку в╕н в╕ддав Аб╕гель. М╕стер Спенсер прис╕в на п╕длогу ╕ зробив ковток. В╕н вир╕шив заварити м'ятний чай, щоб заспоко╖ти м╕с╕с Штраус.

-- Ви бачили хто ходив по ма╓тку? Це був привид? - запитав Захар╕й.

-- Кажу ж, я чула лише кроки, - в╕дпов╕ла Аб╕гель. - Але я впевнена, що в ма╓тку була не сама? Ви мен╕ в╕рите?

-- Авжеж. Не хвилюйтеся. Скоро все налагодиться.

-- Дякую за п╕дтримку, я н╕коли не забуду вашо╖ доброти. Чи не могли б ви досипати мен╕ ще цукру?