-- Як ви сюди потрапили? - сонним голосом вона.

-- Неймов╕рно, але парасолька в╕дчинила двер╕.

-- А магн╕тний замок. Якщо раптом не буде ключ╕в, вх╕д можна в╕дчинити металевим предметом, пров╕вши в потр╕бному м╕сц╕. Вам пощастило.

-- Вам не менше. Ще б трохи ╕ ви стрибнули б вниз. Ви хоч уявля╓те, яка тут висота?

-- Приблизно 4 метри.

-- Отож. Я побачив, що ви сто╖те ╕ сп╕ва╓те на п╕дв╕конн╕, тому миттю кинувся вас рятувати.

-- Як мило з вашо╖ сторони! - Аб╕гель зашар╕лась. - Нав╕ть не знаю чим в╕ддячити. Справа в тому, що ран╕ше я страждала на лунатизм. Останнього разу це було 5 рок╕в назад. Вноч╕ мене завжди обер╕гав чолов╕к. Перед в╕кном я ставлю таз води, щоб не випасти у в╕кно. Але вчора геть про це забула. Хто б м╕г подумати, що з╕ мною знову це може трапитись?

-- Будьте обережними. Краще лягайте спати на першому поверс╕ ╕ не забудьте про воду.

-- Я так ╕ зроблю. Ви прийшли нав╕дати мене? Де ваша друкарська машинка?

-- Я залишив ╖╖ вдома. Послухайте, я подумав...- На мить Захар╕й завагався. Невже я зовс╕м бездушна тварина? -...Два тижн╕. - зак╕нчив в╕н репл╕ку.

-- Не зрозум╕ла.

-- Лише два тижн╕ я буду нав╕дати вас, а пот╕м наш╕ шляхи роз╕йдуться. Зрозум╕йте, ви будете дал╕ читати мо╖ книги, але пот╕м ми не зможемо б╕льше зустр╕чатись. У мене ╓ власна с╕м'я. У вас ╓ чолов╕к, який вас коха╓. Пот╕м у вас з'являться д╕ти...

-- Ясно, можете не продовжувати, - промовила Аб╕гель.

-- Я прийду, коли буде сутен╕ти ╕ принесу друкарську машинку. Я зможу залишитись р╕вно до того моменту, поки ви спок╕йно не заснете. Пот╕м я п╕ду. Але ╓ одна умова. - Захар╕й п╕дн╕с вказ╕вний палець догори. - Я буду працювати в повн╕й тиш╕. Заходити до мене можна лише в крайньому випадку.

-- Я зг╕дна. - промовила Аб╕гель. - А тепер залиште мене одну в мо╖й спальн╕.

-- Авжеж.

Захар╕й вийшов ╕ зачинив за собою двер╕. Значок з номером похитнувся ╕ цифри перевернулись. Тепер "309" зм╕нились на "603". Н╕сен╕тниця якась. Просто зб╕г. Зак хот╕в у це в╕рити, але останн╕м часом зб╕г╕в стало занадто багато.

Коли на неб╕ з'явилась перша зоря, Захар╕й вже п╕дн╕мався на Мертвий пагорб. Бл╕дий м╕сяць визирав з-п╕д темних хмар. Аб╕гель в╕дчинила двер╕. Вона вид╕лила для Захар╕я одну з к╕мнат на першому поверс╕ поруч з╕ сво╓ю спальною. Також для письменника були приготовлен╕ бутерброди ╕ гарячий чай. Зак забув вже, коли дружина останн╕й раз так п╕клувалася про нього. В╕н пом╕тив, що Аб╕гель раху╓ письменництво працею, на в╕дм╕ну в╕д б╕льшост╕ людей на планет╕. Така турбота придала йому натхнення.

Залишившись на самот╕, Захар╕й почав друкувати. Завивання в╕тра за в╕кном придавало атмосфери для роботи. Коли чай на письмовому стол╕ вже встиг охолонути, письменник почув поскрипування дерев'яних дошок в коридор╕.

Я ж просив не в╕двол╕кати. Напевно Аб╕гель сто╖ть за дверима ╕ бо╖ться зайти. Що ж я зроблю це сам, - подумав Захар╕й ╕ прочинив двер╕.

Скрип припинився. Зак оглянув коридор ╕ пом╕тив, що там н╕кого нема╓. В╕н п╕д╕йшов до спальн╕, де в╕дпочивала Аб╕гель. Спершу чолов╕к постукав, а пот╕м спробував ╖х в╕дчинити. Двер╕ були зачиненими. Напевно вона вже спить. Зак подумав, що на сьогодн╕ вистачить, тому з╕брав сво╖ реч╕. Посуд в╕н в╕дн╕с на кухню ╕ помив.

Захар╕й зачинив вх╕дн╕ двер╕ ╕ вийшов на подв╕р'я. Одне з в╕кон на третьому поверс╕ св╕тилось. Тепер м╕стер Спенсер був впевнений, що бачить силует маленько╖ д╕вчинки. В╕н розглед╕в ╖╖ с╕рувате обличчя, яке усм╕халося. Письменник здригнувся. ╤нту╖ц╕я йому п╕дказувала, що вона знаходиться в к╕мнат╕ "309", зв╕дки сьогодн╕ зранку намагалась вистрибнути Аб╕гель. Але яке це ма╓ значення? Зак п╕шов геть. Цього разу в╕н не б╕г, лише к╕лька раз╕в озирнувся назад.

"Хм, дочка графа, що живе в к╕мнат╕ "309"? Можливо пок╕йна Дебора жила саме в т╕й спальн╕? ╤ тепер ╖╖ привид залишився там назавжди? Якась н╕сен╕тниця, привид╕в же не ╕сну╓. ╤ тим не менше, яке все це ма╓ зв'язок?"

Захар╕й в╕дчував, що вс╕ знаки, що йому посила╓ доля не зб╕г. У нього склалося враження, що саме йому призначено розпутати ц╕ пазли. В╕н д╕зна╓ться та╓мницю с╕мейства Грен ╕ напише ╖╖ в свою книгу. Але все це дуже небезпечно. Поки Зак зважував вс╕ за ╕ проти, автобус в╕дв╕з його додому. Сьогодн╕ письменник заснув м╕цно ╕ спав без сновид╕нь у м'як╕й постел╕.

* * *

Наступив в╕второк, а це значило, що Захар╕й мав нав╕дати свого психолога. Письменник встав з першими променями сонцями. Барбара ще спала. Зак пом╕тив, що з╕ спутаним волоссям ╕ пухлими губами вона вигляда╓ сексуальн╕ше, н╕ж зазвичай. В╕н встав ╕ забрав вран╕шню газету. Поруч в╕н знайшов конверт. Коли Захар╕й розгорнув його, то ледве не ошал╕в. Всередин╕ лежав чек на 5000 долар╕в. Одне з видавництв все-таки погодилось на публ╕кац╕ю його зб╕рки опов╕дань. Зака переповнювали емоц╕╖. На радощах в╕н ледь не перевернув чашку вран╕шньо╖ кави.

Одягнувшись тепл╕ше, Захар╕й п╕шов до банку, щоб обм╕няти чек на гот╕вку. П╕сля того, як в╕н отримав грош╕, Зак в╕дправився до м╕сько╖ б╕бл╕отеки. Ступаючи по вологому асфальту п╕сля дощу, Захар╕й подивився в ясне голубе небо. Вгору злет╕ла чорна хмара ворон╕в. Пташки закаркали. По дороз╕ пронеслася машина. Колесо втрапило в калюжу ╕ письменника з н╕г до голови облило холодною водою.

-- Д╕дько! - вилаявся в╕н, показавши середн╕й палець необережному вод╕ю. Хмара ворон в╕ддалялася, але каркання ще дос╕ доносилось до його вух. - Досить глузувати з мене клят╕ птахи!

Непри╓мний випадок не зупинив його на шляху до б╕бл╕отеки. Письменник н╕коли не в╕рив у прикмети, як╕ могли налякати лише дурн╕в. Впевненим кроком чолов╕к д╕йшов до буд╕вл╕. В середин╕ як завжди сид╕ла Лора. Коли Захар╕й зайшов, вона усм╕хнулась ╕ прив╕талась. Спершу в╕н подумав, що ╖╖ насм╕шив його вигляд, але не придав цьому великого значення.

-- Доброго ранку! Сьогодн╕ такий чудовий день! - почав розмову Захар╕й.

-- Авжеж, - в╕дпов╕ла Лора. - Але на вулиц╕ довол╕ прохолодно. Чим можу вам допомогти, м╕стере Спенсере?

-- Мене ц╕кавить доступ до арх╕ву.

-- А можна конкретн╕ше?

-- Я шукаю ╕нформац╕ю щодо родоводу графа ╕ його ма╓тку. Планую написати дисертац╕ю, - промовив Захар╕й.

-- Яка хороша ╕дея. Я допоможу вам, - Лора повела Зака за собою.

Вони зайшли до читального залу, що знаходився в зах╕дн╕й частин╕ буд╕вл╕. Прим╕щення потопало в мор╕ пилюц╕. У м╕стера Спенсера склалося враження, що сюди н╕коли не ступала нога люди. Посередин╕ стояло к╕лька стол╕в для читання. На полицях знаходились пожовт╕л╕ газети, журнали, книги. В╕д спертого запаху у Захар╕я зачесався н╕с ╕ в╕н чхнув. В дальньому кут╕ в╕н пом╕тив зал╕зну шафу.

-- А що там? - запитав Зак, вказуючи пальцем на не╖.

-- Там збер╕гаються важлив╕ ориг╕нали ц╕нних папер╕в та документ╕в Гренв╕ля. - пояснила Лора. - На жаль ╖х можуть переглянути лише уповноважен╕ люди. Проте ви можете скористатися коп╕ями. Я допоможу вам знайти потр╕бну ╕нформац╕ю. Можете поки що зачекати.

-- Дякую, - Захар╕й прис╕в за ст╕л, на який падало сонячне св╕тло. Саме тут, на його думку, буде найкраще читати.

Пилинки ╕скрилися на сонц╕ ╕ кружляли навколо нього. З саду доносився сп╕в пташок, що п╕дтвердив прих╕д весни. Зелен╕ дерева ще не встигли розкв╕тнути, але Захар╕й вже уявив соб╕, яка краса скоро огорне це м╕сце. Хоча сонце сл╕пило в оч╕, серед дерев письменник розглед╕в неясну т╕нь. М╕стер Спенсер п╕д╕йшов до в╕кна ╕ придивився. По саду гуляв чолов╕к в темну крислатому капелюху ╕ с╕рому плащ╕. В╕н не пом╕тив Захар╕я, що стежив за ним кр╕зь в╕кно, ╕ продовжував любуватися природою. Щось насторожило письменника. Спершу Зак не зрозум╕в у чому р╕ч. Струнка статура, ходьба, вбрання, - не виражали н╕чого особливого. Але сама присутн╕сть чолов╕ка породжувала в серц╕ Захар╕я страх. В╕н бачив багато людей, що при╖жджали в м╕сто. Вони переселялися з ╕нших м╕ст, мандрували, а хтось залишався пост╕йним мешканцем Гренв╕ля. Але цей чолов╕к був ╕ншим. Зак в╕дчув це.