-- Нав╕ть якщо так, невже ти не розум╕╓ш, що я вже померла? Салл╕ лише голос в тво╖й голов╕. Вона мертва.
-- Та, що ти таке говориш, дорогенька. Звичайно ти не мертва. Ось ми розмовля╓мо разом.
-- Я намагаюсь догукатися до тебе, але ти не чу╓ш. - Салл╕ розс╕ялася, наче димка ╕ Захар╕й залишився сид╕ти один.
Автобус п╕д'╖хав до к╕нцево╖ зупинки. На вулиц╕ почався справжн╕й ливень з градом. Захар╕й був щасливим, бо недарма прихопив з╕ собою парасольку. А в╕н не хот╕в, щоб Аб╕гель побачила його неохайним.
П╕днявшись нагору, м╕стер Спенсер д╕йшов до територ╕╖ ма╓тку. Вх╕дна брама була прикрашена зеленими стр╕чками. Вони розв╕валися п╕д д╕╓ю сильного в╕тру ╕ дек╕лька з них злет╕ли вгору. Двер╕ прикрашав духмяний в╕нок, зроблений з р╕зних трав. Трич╕ постукавши, двер╕ в╕дчинились, але на пороз╕ стояв не дворецький, а Аб╕гель.
-- Ласкаво просимо! - урочисто вигукнула ж╕нка. Вона була удягнута в святкову сукню. ╥╖ шию прикрашало б╕ле намисто.
Захар╕й ступив в д╕м, ╕ Аб╕гель допомогла йому зняти пальто. М╕стер Спенсер озирнувся. Попереду були сходи, як╕ вели нагору. Коридор був прикрашений зеленими кульками. Повернувши праворуч, вони зайшли до зали. Стелю прикрашала велика люстра. На стол╕ з б╕лою скатертиною знаходились р╕зн╕ страви: салати, жарена качка, бутерброди, яблучний пир╕г, тощо. Поруч були розставлен╕ дерев'ян╕ ст╕льц╕. К╕мнату прикрашав кам╕н з червоно╖ цегли. Пол╕на потр╕скували ╕ шип╕ли. Зала була порожньою.
-- А де ж решта гостей? - запитав Захар╕й.
-- М╕й чолов╕к по╖хав на два тижн╕ в Лас-Вегас, - промовила Аб╕гель. Батьки в╕дпочивають в Аризон╕, тому не зможуть при╖хати. Я думала, що ви приведете когось ╕з собою.
-- Я хот╕в, але мо╖ теж вир╕шили залишитись в непогоду дома, - промовив Захар╕й. - А як же ваш дворецький? Х╕ба в╕н не буде вечеряти з нами?
-- Який дворецький? - не зрозум╕ла Аб╕гель.
-- М╕стер Рел.
-- Не знаю про кого ви говорите. Тут живу лише я ╕ м╕й чолов╕к.
-- Он як. - обличчя у Захар╕я збл╕дло, в╕д думки, що в╕н говорив нев╕домо з ким.
Дощ на вулиц╕ посилився. Капл╕ задр╕бот╕ли по в╕кну. Аб╕гель встала ╕ прикрила штори.
-- Чого вам накласти? - запитала ж╕нка. - Пропоную ф╕рмову качку, запечену в духовц╕. Я з нею провозилася п╕вдня, поки вона зготувалася, тому ви мусите спробувати хоча б шматочок.
-- Неодм╕нно, - Захар╕й в╕др╕зав н╕жку качки ╕ поклав до тар╕лки. Також в╕н наклав соб╕ трохи варено╖ картопл╕ та салату. Смакуючи страви, в╕н продовжив розмову. - Аб╕гель розкаж╕ть, як вам живеться в м╕ст╕. Як вам Гренв╕ль?
-- Це тихе чудове м╕сто. Якщо чесно тут живуть довол╕ мил╕ люди. Мен╕ подоба╓ться жити в цьому м╕ст╕.
-- Я заходив до м╕сцево╖ б╕бл╕отеки, але про вас там н╕коли не чули.
-- Я забула вам пов╕домити, що мене ще не затвердили на м╕сце б╕бл╕отекара. Мабуть папери на мо╓ м╕сце ще не готов╕. Мене попередили, що потр╕бно почекати к╕лька дн╕в.
-- Зрозум╕ло.
-- Ви принесли те, що я просила? - запитала Аб╕гель.
-- Так. - Захар╕й д╕став недодрукований роман ╕ подивився на м╕с╕с Штраус. ╥╖ оч╕ палали, коли вона глянула на книгу. - Дозвольте спитати, що вас так зац╕кавило, адже у св╕т╕ ╕снують тисяч╕ книг.
-- Мен╕ н╕коли ран╕ше не доводилось познайомитись з письменником в╕ч-на-в╕ч. Невже це не захоплююче?
-- Розум╕ю, - в╕дпов╕в Захар╕й. - Але я не показую незак╕нчених твор╕в, доки не допишу, якщо це не ма╓ важливого значення.
-- Х╕ба ми не можемо в╕д╕йти в╕д цього правила? - запитала Аб╕гель.
В╕д цих сл╕в все нутро у Захар╕я стиснулось. В╕н в╕дчув дискомфорт. Внутр╕шн╕й голос кричав, що це небезпечно. Але м╕стер Спенсер сприйняв це, як звичайне хвилювання. В╕н простягнув пачку папер╕в в тенд╕тн╕ руки Аб╕гель. В╕н пом╕тив, що на ╖╖ пальцях не було обручки, але вир╕шив об╕йтися без допит╕в.
"Можливо вони ще неодружен╕ або вона зняла його, щоб не муляв на пальц╕? Х╕ба це так важливо? Це всього лише параноя."
Поки Захар╕й вечеряв, Аб╕гель обережно розгорнула першу стор╕нку ╕ вголос прочитала: "Ви справд╕ хочете поринути в цю ╕стор╕ю? Тод╕ вс╕дайтеся зручн╕ше, бо на вас чека╓ тривалий шлях кр╕зь безк╕нечн╕ простори."
-- Кращого початку й не придумати, - промовив Зак з ╕рон╕╓ю в голос╕.
-- Ви недооц╕ню╓те св╕й роман, - вимовила Аб╕гель.
-- Як ви можете таке казати, якщо нав╕ть його не прочитали?
-- Можливо ╕нту╖ц╕я. Ось допишете ╕ тод╕ можна буде ц╕лком висловити свою думку. Ви вже зна╓те, який буде ф╕нал?
-- Знаю, але вам не скажу, - сказав Захар╕й.
-- Як забажа╓те. - Аб╕гель усм╕хнулася.
Заку на мить здалося, що в ╖╖ усм╕шц╕ щось приховано. За довг╕ роки спостер╕гання за людьми Захар╕й пом╕тив, що на обличч╕ це читалося, як брехня. Можливо йому це т╕льки здалося. М╕с╕с Штраус пом╕тила занепоко╓н╕сть Захар╕я. Вона встала ╕ сказала: "Побудьте тут, а я зараз принесу чай.", залишивши чолов╕ка наодинц╕.
Раптом навпроти Зака з'явилася Салл╕. Вона п╕дперла руками голову ╕ запитала: "Невже ти в╕ддав найц╕нн╕ше перш╕й незнайом╕й ж╕нц╕?"
-- Аб╕гель не незнайомка, - заперечив Захар╕й. - Я дов╕ряю ╖й.
-- Дов╕рив р╕к кроп╕тко╖ прац╕ ц╕й хвойд╕?
-- Замовчи! - кр╕зь зуби проц╕див Зак. - Це лише розписан╕ шматки паперу. До того ж роман ще недописаний.
-- Ти так кажеш, бо хочеш трахнути ╖╖!
На обличч╕ Захар╕я з'явився нервовий т╕к. В╕н хот╕в щось сказати, але з нього вирвалося лише звук, схожий на мукання. Його руки почали труситись. Через дек╕лька хвилин прийшла Аб╕гель, ╕ Салл╕ розчинилася в пов╕тр╕. Зак спробував заспоко╖тись, глибо вдихаючи пов╕тря.
-- З вами все гаразд? - занепоко╖лась Аб╕гель. - Я чула голоси з кухн╕.
-- Все в порядку, - запевнив ╖╖ Зак. - Я просто роздумував вголос.
Ж╕нка поставила дв╕ порцелянов╕ чашки на ст╕л ╕ розр╕зала яблучний пир╕г.
-- Як вам будинок? - запитав Захар╕й ╕ запхав шматок пирога до рота.
-- Непогано, - промовила Аб╕гель. - Садиба д╕сталася майже за безц╕нь в╕д спадко╓мця ма╓тку. Всередин╕ вже був зроблений ремонт, прийшлося т╕льки вимести тонну пилюки. Все тут нагада╓ про стар╕ часи. Подив╕ться т╕льки на цей персидський килим б╕ля кам╕на, на старий годинник з зозулею, на портрети. Ви не зна╓те чи╖ вони?
Захар╕й вдивився в портрет ╕ побачив суворе обличчя графа. Його обличчя було зморшкувате, в╕н мав худ╕ вилиц╕, голову прикрашала с╕ра перука. Його оч╕ загрозливо дивились на Зака ╕ письменник в╕дв╕в погляд в╕д картини.
-- Це В╕льям Грен, - сказав м╕стер Спенсер. - В╕н був власником ма╓тку. Якщо мен╕ не зраджу╓ пам'ять, у нього не залишилось спадко╓мц╕в, а будинок пусту╓ вже дв╕ст╕ рок╕в. Хто ж тод╕ продав вам будинок?
-- Я його н╕коли не бачила цю людину, - призналася Аб╕гель. - Ми з ним листувалося, а п╕сля п╕дписання папер╕в погодились на виг╕дних умовах пере╖хати сюди. Ми завжди д╕яли через посередник╕в.
-- Отже, з самого початку ви не планували селитися до Гренв╕ля. Виг╕дна пропозиц╕я щодо продажу ма╓тку змусила пере╖хати вас сюди.
-- Це не зовс╕м так, бо ми з чолов╕ком вже давно хот╕ли пере╖хати в тихе м╕стечко. Гренв╕ль виявився саме тим м╕сцем.
-- А ваш та╓мний листувальник не розпов╕дав вам легенду, зв'язану з цим ма╓тком? Звичайно ж не розпов╕в, його ц╕кавили лише грош╕. Хто зна╓, може в╕н взагал╕ не волод╕в цим будинком.
-- Що ви таке говорите? - засумн╕валась Аб╕гель. - Якщо ви про документи, то все зроблено по закону.
-- Та я маю на уваз╕ не це.
Захар╕й розпов╕в про траг╕чну долю графа та його с╕м'╖. Аб╕гель уважно вислухала його ╕стор╕ю, не перебиваючи. На жахливих моментах вона затуляла руками вуста, а в ╖╖ очах читався страх. Коли м╕стер Спенсер зак╕нчив свою розпов╕дь, Аб╕гель промовила: "Не можу пов╕рити, що в такому чудовому м╕сц╕ в╕дбулися так╕ жахлив╕ реч╕! Це якийсь злий рок."
-- Говорять, що привиди ╕ дос╕ бродять коридорами ма╓тку, - попередив Захар╕й. - Я не намагаюсь вас налякати, пов╕рте. Краще б вам швидше покинути буд╕влю.
