-- Вона стала схожою на скелет!
-- Не п╕двищуй голос, Джоне. Це процес л╕кування. Ти сам в╕дчув зм╕ни у сво╓му орган╕зм╕ п╕д час використання дару. Аб╕гель не вм╕╓ волод╕ти сво╖м даром - в╕н поступово з'╖дав ╖╖ зсередини. Ти пом╕г ╖╖ притягнути сюди, ╕ завдяки тоб╕ вона лишиться жива. Дума╓ш я менше хвилююся про сестру?
-- Вона тоб╕ не сестра, - вирвалось з уст Джона.
-- Що? - на обличч╕ Анни з'явилось здивування.
-- Я не пам'ятаю тебе у притулку, - з╕знався м╕стер См╕т.
-- Гаразд. Принаймн╕ щиро. Я теж дещо скажу. Ти шмат лайна, який не достойний нав╕ть м╕зинця мо╓╖ сестрички.
-- Якщо Аб╕гель загине, тебе теж чека╓ смерть, - сказав Джон.
-- Погрожу╓ш? Я теж можу влаштувати тоб╕ солодке життя. Посидиш к╕лька дн╕в у холодному карцер╕. Може тод╕ тво╖ м╕зки прийдуть до тями. Охорона в карцер його!
Дво╓ чолов╕к╕в схопили його п╕д пахви ╕ повели вниз по сходам. Джон нав╕ть не намагався пручатися. Його завели у невелику яму ╕ замкнули сталев╕ двер╕. В ям╕ було холодно ╕ вогко. Через к╕лька годин м╕стер См╕т пошкодував, що наговорив забагато лишнього.
Улоговина була приблизно три метра в висоту. На дотик вона зроблена з глини. Джон спробував забратися нагору, але слизька поверхня не давала цього зробити. З часом м╕стер См╕т в╕дчув, як к╕нц╕вки почали холонути. Пройшло ще трохи часу ╕ в Джона посин╕ли губи. В╕н вже не в╕дчував сво╖х пальц╕в. Просид╕вши, здавалось, безк╕нечн╕сть годин, Джон почав б╕гати, намагаючись з╕гр╕тись. Потираючи долон╕ в╕н загукав, але н╕хто не в╕дчинив зал╕зних дверей.
Прокинувся Джон в холодному пот╕. Але це був не п╕т. З стел╕ його поливав холодний душ. Струмки крижано╖ води облили його з голови до н╕г. Наче скажений, Джон встав на ноги ╕ заб╕гав колами, волаючи: "Перррестаньте! Випуст╕ть мене зззв╕дси! Я б╕льше так не буду!"
Холодний душ зупинився. М╕стер См╕т змок до ниточки ╕ в╕д цього йому стало ще холодн╕ше. В╕н трусився, поцокуючи зубами. Вода з╕бралася на дн╕ жолобка. Джон в╕дчайдушно подряпався наверх ╕ послизнувшись, впав у брудну калюжу. В живот╕ забурчало. В╕н схопився за волосся, картаючи за те, що не напився води ╕ тепер йому доведеться пити ╕з брудно╖ калюж╕. Але з ╕ншо╖ сторони в╕д холодно╖ р╕дини його смерть би пришвидшилась.
Коли його мокр╕ ноги задуб╕ли в╕д холодно╖ води, Джон в╕дчув б╕ль у горл╕. Терплячи пекельний б╕ль, м╕стер См╕т зробив ще одну спробу вибратися. В╕н майже д╕стався вершини, але знову звалився вниз.
П╕двеч╕р нап╕вживого Джона витягли ╕з ями.
-- А хлопець добу протримався, - усм╕хнувся один з охоронц╕в.
-- Еге ж, непогано, як для новачка. Я думав, що в╕н вибереться, - промовив другий охоронець.
-- Куди ви мене ведете? - нап╕всонним голосом промовив Джон.
-- Тоб╕ введуть ╕н'╓кц╕ю. Будеш завтра, як новенький.
Коли Джона привели в норму, холодний карцер залишився лише поганим спогадом. Агентов╕ зробили ╕нтенсивний граф╕к тренувань. Коли вс╕ займалися по 5 годин на день, з нього вимагали аж 8. Але Джон не нар╕кав, зрозум╕вши свою провину. В╕н був готовий проб╕гти марафон, лишень не опинитися знову у карцер╕.
Через тиждень насичених тренувань, Дев╕д з╕брав ╖хню команду, щоб представити нового члена ╖хнього загону. Перед тр╕йцею з'явилася д╕вчинка невеликого зросту з каштановими кучерями на голов╕.
-- Представляю вам агента N 309 - Аб╕гель Штраус! - урочисто промовив Дев╕д.
-- Аб╕? - не пов╕рив Джон.
-- Л╕кар╕ повернули ╖й дитячий в╕к ╕ стерли вс╕ спогади, - прошепот╕ла на вухо м╕стеров╕ См╕ту Мер╕. - Вони сказали, що таким чином ╖╖ хвороба в╕дступила.
-- Ус╕м прив╕т, - сказала Аб╕гель, махаючи крих╕тною рукою.
Виг╕дна пропозиц╕я
Прокинувшись зранку, Захар╕й в╕дправився до вх╕дних дверей, щоб забрати газету. П╕д "Гренв╕льпост" в╕н знайшов конверт, п╕дписаний Аб╕гель Штраус. Його серце шалено забилося в грудях. Захар╕й поставив газету на ст╕л ╕ прийнявся розр╕зати конверт. Всередин╕ лежав жовтий лист паперу, розписаний чорнильною ручкою.
Шановний ,Захар╕ю Спенсере,
Вибачте, що турбую вас. Пишу, щоб переконатися, що з вами все гаразд. З нашо╖ останньо╖ зустр╕ч╕ минуло багато часу ╕ я не отримала в╕д вас жодно╖ зв╕стки. Згораю в╕д нетерп╕ння, щоб прочитати ваш роман. Напиш╕ть мен╕. Чекаю в╕дпов╕д╕. Якщо ви не надто зайнят╕, хочу запросити на святкову вечерю в день Святого Патрика. Можете привести вашу с╕м'ю ╕ друз╕в. Я живу у особняку на Лейкер-стр╕т 17.
Сердечно ваша, Аб╕гель Штраус.
P.S. Захоп╕ть з собою вашу книгу.
-- Неможливо, - пробурмот╕в Захар╕й. - Х╕ба дворецький не пов╕домив, що я приходив до не╖?
М╕стер Спенсер глянув на календар. Сьогодн╕ ж день святого Патрика! Отже, сьогодн╕ в╕н зустр╕неться з Аб╕гель. Щоб скоротати час, ц╕лий день Захар╕й пров╕в у сво╓му каб╕нет╕, друкуючи нов╕ стор╕нки роману. Його пальц╕ шалено вистукували по клав╕шам друкарки. В╕д думки про зустр╕ч ╕з Аб╕гель натхнення так ╕ розпирало його з середини. Коли м╕стер Спенсер оговтався, то сонце вже заходило за обр╕й.
Захар╕й одягнувся ╕ прихопив ╕з собою парасольку.
-- Кудись посп╕ша╓ш? - запитала його з в╕тальн╕ Барбара.
-- Сьогодн╕ день Святого Патрика. П╕ду прогуляюся. - пояснив Захар╕й.
-- Разом ╕з сво╖м романом? - запитала Барбара.
-- Раптом прийдуть до голов╕ св╕ж╕ думки. До реч╕, - в╕н простягнув дружин╕ дв╕ст╕ долар╕в, - виручив за продан╕ опов╕дання. Купиш дещо соб╕ ╕ Френков╕.
-- Ого! - Барбара вирячила оч╕. - Останн╕м часом ти став плодовит╕ше працювати. Що трапилось?
-- Н╕чого, - Захар╕й усм╕хнувся ╕ об╕йняв Барбару. - Просто я люблю свою с╕м'ю.
-- Гаразд, ╕ди, - промовила ж╕нка. - Сильно не пий.
Захар╕й вдихнув веч╕рн╓ пов╕тря ╕ д╕йшов до автобусно╖ зупинки. На вулиц╕ накрапав невеликий дощ. В╕н розгорнув свою парасольку, доки не п╕д'╖хав автобус. Коли машина зупинилася б╕ля зупинки, м╕стер Спенсер зайшов всередину ╕ ус╕вся на задн╓ сид╕ння б╕ля в╕кна. Автобус рушив.
Захар╕й вдивлявся у темне в╕кно, як раптом до нього прис╕ла д╕вчина у б╕лому вес╕льному платт╕. Це була Салл╕.
-- Скучив за мною? - вона доторкнулася до його право╖ руки ╕ Захар╕й в╕дчув холодне поколювання.
-- Якого б╕са, - вимовив в╕н ╕ озирнувся. Неподал╕к в╕д нього др╕мав бездомний. Задня частина автобуса була порожньою. Спереду сид╕ло к╕лька п╕дл╕тк╕в ╕ ж╕нок. В╕н обернувся до Салл╕ ╕ запитав: "Чого тоб╕ треба?"
-- Згадала часи, коли у нас був маленький далматинець з см╕шними чорними вушками.
-- Так, пам'ятаю, - на обличч╕ Захар╕я з'явилась ледь пом╕тна усм╕шка. - Його звали Плуто.
-- Шкода, що його тепер нема╓ з нами, - вимовила Салл╕.
-- Якби ти тод╕ не виб╕гла за ним. Та вантаж╕вка збила вас обох.
-- Я не могла залишити Плуто в небезпец╕.
-- Я знаю. Тому не серджуся на тебе.
-- Може вийдемо ╕ прогуля╓мось веч╕рн╕м Гренв╕лем? Зда╓ться, нав╕ть дощ перестав накрапати.
-- Не можу. Я маю зустр╕тися ╕з Аб╕гель.
-- Отже, ти вир╕шив все-таки трахнути ту шатенку?
-- Салл╕! - вигукнув Захар╕й ╕ замовк. Дек╕лька людей насторожено озирнулися назад. Коли вони перестали дивитися в його сторону, в╕н продовжив розмову. - Ти ж розум╕╓ш, що все це якась н╕сен╕тниця ╕ ми не можемо отак б╕льше бачитись.
-- А тоб╕ не зда╓ться, що це ти не хочеш мене в╕дпускати?
-- Звичайно, н╕. Та х╕ба це погано, що ми можем так сп╕лкуватись.
-- Це недобре. Ти перестав пити п╕гулки.
-- Таблетки - це лише вигадка. Вони мен╕ не допомагають, а лише притуплюють м╕й мозок.
