По слухам одного дня до ма╓тку при╖хав чужоземець з англ╕йським акцентом. В╕н представився Карластором, чорним магом, який вм╕╓ воскрешати мертвим. Кухарка розказувала, що по ночам вона прокида╓ться в╕д крик╕в ╕ завивань. Також до ма╓тку нав╕дувались прихильники Карластора. Вони були одягнут╕ в темн╕ мант╕╖ ╕ носили чорн╕ маски. Прислуга розпов╕дала, що граф вступив до темного ордену. Мешканцям Гренв╕ля не сподобалось, що господар займа╓ться чорною маг╕╓ю ╕ влаштували проти нього бунт. Та коли вони зламали головн╕ ворота, що вели до палацу, то виявили, що всередин╕ н╕кого не було. Велик╕ пишн╕ зали були пустими. Коридори прикрашен╕ золотом були порожн╕ми. Спустившись в п╕двали ма╓тку, м╕стяни знайшли там рештки п╕сля виконання ритуал╕в. Прислуга, що складалась ╕з трьох чолов╕к неймов╕рним чином зникла. Графа ╕ його с╕м'╖ теж н╕де не було. Обшукавши прилегл╕ територ╕╖, мешканц╕ не знайшли сл╕д╕в втеч╕. Хтось стверджував, що граф вт╕к через та╓мн╕ проходи в ма╓тку, а ╕нш╕ вважали, що граф ╕ духи його с╕м'╖ дос╕ живуть в палац╕. Як би там не було, буд╕вля стала пустувати ╕ дорога до ма╓тку заросла тернистим л╕сом. Деколи очевидц╕ розпов╕дали, що бачили, як у в╕кнах по ночам вмика╓ться св╕тло ╕ в палац╕ з'являються нев╕дом╕ т╕н╕, хоча ма╓ток був порожн╕м уже майже дв╕ст╕ рок╕в.
Захар╕й йшов по стежц╕, засипан╕й опалим листям. Прогулюючись в т╕нях дерев, чолов╕к вдихав п'янкий аромат сосни ╕ ялицю. Коли м╕стер См╕т п╕д╕йшов до брами ма╓тку, то пом╕тив що вх╕дн╕ ворота в╕дчинен╕. Подв╕р'я було вкрите щебнем. Смарагдовий газон мав акуратний вигляд, наче його недавно п╕дстригали. На газон╕ стояло к╕лька мармурових статуй. Захар╕й пройшов по стежц╕, вимощен╕й кам'яною брук╕вкою, ╕ д╕йшов до вх╕дних дверей. Металевим поруччям у вигляд╕ пащ╕ лева Зак трич╕ постукав по дубовим дверям. Письменник уявляв, як двер╕ в╕дчиня╓ Аб╕гель, але двер╕ в╕дчинив чолов╕к з сивим волоссям, одягнутим у фрак.
-- Ласкаво просимо! Я дворецький с╕м'╖ Штраус╕в. Мене звати Рел. Чим можу бути корисним?
-- А Аб╕гель прожива╓ в цьому дом╕? - засумн╕вався Захар╕й.
-- Так. М╕с╕с Штраус зараз не ма╓ в будинку. Вам назначена зустр╕ч?
-- Н╕.
-- Можливо ви явля╓тесь ╖╖ родичом або другом с╕м'╖, можливо ви з уряду чи пол╕цейський?
-- Н╕, я швидше знайомий.
-- Що ж, м╕стере Знайомий, будь-ласка покиньте приватну територ╕ю. Хочете на прощання щось передати для м╕с╕с Штраус?
-- Буду вдячний, якщо передасте ╖й, що заходив Захар╕й Спенсер щодо книги. Передайте нехай над╕шле пов╕домлення на адрес Серсоро, 19, коли ╖й це буде зручно. Може у вас буде ручка записати?
-- Я запам'ятаю. Всього найкращого. - холодним тоном промовив Рел ╕ замкнув дубов╕ двер╕.
Захар╕й залишився стояти, не в╕рячи сво╖м очам.
Зв╕дки у б╕бл╕отекарки ╕ прац╕вника птахоферми ст╕льки грошей на ма╓ток? Нав╕ть якщо буд╕вля д╕сталась ╖м за безц╕нь, зв╕дки грош╕, щоб утримувати дворецького?
Ц╕ питання так ╕ залишились невиясненими для Зака. Проте письменнику в голову спала ген╕альна ╕дея. В╕н заховався у кущах ╕ вир╕шив дочекатися, доки не повернеться Аб╕гель ╕ тод╕ зустр╕ти ╖╖ прямо б╕ля порогу дома. Захар╕й просид╕в у кущах довгий час. Його пост╕йно намагалися вкусити оводи, комари та ╕нш╕ комахи. Зак чекав, доки на неб╕ не з'явилися перш╕ зор╕. Його витримц╕ можна було б т╕льки позаздрити. Так ╕ не дочекавшись Аб╕гель, розчарований письменник повертався темним л╕сом назад до Гренв╕ля.
Може Аб╕гель по╖хала на к╕лька дн╕в з ма╓тку? Або вона не встигла перевезти ще ус╕ сво╖ реч╕? В раз╕ чогось дворецький пов╕домить ╖й про м╕й в╕зит.
Роздуми Захар╕я перебив шурхот╕ння в нетрях л╕су. Заку здалося, що в темряв╕ в╕н пом╕тив крих╕тну постать. Письменник пришвидшив крок. В╕н сп╕шив якнайшвидше д╕статись назад до Гренв╕ля. Крок перейшов на б╕г ╕ Захар╕й на вс╕й швидкост╕ б╕г по асфальтован╕й дороз╕. Обернувшись на мить в╕н знову пом╕тив крих╕тну т╕нь, що стояла м╕ж деревами. Захар╕й доб╕г до автобусно╖ зупинки ╕ пом╕тив, що ╕стота зникла з поля зору. Жовт╕ св╕тлофори осв╕чували будинки. Незабаром при╖хав автобус ╕ Захар╕й в╕дправився додому. По дороз╕, дивлячись у в╕кно, Зак намагався згадати обличчя маленько╖ ╕стоти в л╕с╕. Можливо, це було лише марення.
* * *
Минув тиждень. За цей час друкарську машинку встигли в╕дремонтувати. На Захар╕я чекав прийом до психолога Лайта. Аб╕гель так ╕ не над╕слала зв╕стки про себе. Захар╕й почав непоко╖тися про те, що з нею могло трапитись якесь лихо. Деяку частину сво╖х рукопис╕в письменник встиг передрукувати в печатний текст. Саме ц╕ листки, як доповнення до свого роману Зак вир╕шив показати сво╓му л╕карю.
На наступному сеанс╕ м╕стер Лайт ╕ Зак обговорювали нов╕ написан╕ глави. Психолога не на жарт роз╕злили написане на папер╕.
-- На жаль мен╕ важко обговорювати написане вами в останн╕х главах, - почав психолог, - У вас було щасливе дитинство, Захар╕ю?
-- Моя с╕м'я не шикувала, але почував я себе ц╕лком нормально.
-- Чому ж ви опису╓те так╕ жах╕ття в сво╖й книз╕? - здивувався Патрик. - Перш за все ця писанина - в╕дображення вашо╖ душ╕.
-- Я н╕як не асоц╕юю себе, як частини книги, - запротестував Зак. - Все що я пишу - лише пл╕д мо╓╖ уяви. Ви розум╕╓те мене, л╕карю?
-- Авжеж, - в╕дпов╕в психолог. - А ще це ваш╕ думки, емоц╕╖, те, що лежить у вас на серц╕. Н╕чого не хочете додати?
-- Якщо ви про мою дитячу хворобу, то я вже вам про це розпов╕дав. Справд╕ в дитинств╕ мен╕ довелося перенести важке захворювання. Будь-де мен╕ ввижалися галюцинац╕я, деколи траплялися припадки, притуплювалась пам'ять. На мо╖ л╕ки батьки потратили весь спадок ╕ ми стали б╕дняками без хати над головою. У св╕й час нам дав притулок батьк╕в брат. Мо╓ псих╕чно здоров'я згодом йшло на поправку. У дядька вдома була велика б╕бл╕отека. Залишаючись вдома один, я поринав у старовинн╕ фол╕анти. Книги це, мабуть, саме те, що врятувало мене в╕д божев╕лля. Розвиваючи сво╓ мислення, у п'ятнадцять я вже вил╕кував свою хворобу.
-- Справд╕? Давайте пригадаймо, що привело вас до мене. П╕сля того випадку з вашою д╕вчиною Салл╕, яку збила вантаж╕вка на передодн╕ вашого вес╕лля, у вас почалися галюцинац╕╖, приступи неконтрольовано╖ агрес╕╖.
-- А пот╕м я звернувся до спец╕ал╕ст╕в ╕ мен╕ прописали л╕ки. - промовив Захар╕й.
-- Спод╕ваюся ви ще прийма╓те прописан╕ вам таблетки? - запитав психолог.
-- Авжеж, - збрехав Зак. - ╤ у мене нема╓ н╕яких марень зв'язаних з Салл╕. Я в╕дчуваю себе ц╕лком здоровим.
-- Псих╕чно хворий не може поставити сам соб╕ д╕агнозу, - уточнив м╕стер Лайт. - Буду спод╕ватися, що у вас ╕ справд╕ все гаразд. Розум╕╓те, м╕стере Спенсере, я не хочу лишн╕й раз дор╕кати вам. Мо╓ завдання, як л╕каря, переконатися, що ви ц╕лком здоровий ╕ хвороба не поверта╓ться до вас знову.
-- Ц╕лком вас розум╕ю, - запевнив Захар╕й. - Ви теж мене пробачте, якщо лишн╕й раз злився на вас.
-- Тим не менше мене дос╕ хвилю╓ доля вашого головного героя, - продовжив розмову м╕стер Лайт, зазираючи до печатних листк╕в. - Чому ви придумали хлопчика, який вир╕с без батьк╕в у притулку, а пот╕м став гангстером. Х╕ба людям не ц╕каво почитати чогось житт╓рад╕сного, що п╕дн╕ме ╖м настр╕й?
-- Я пишу ╕стор╕ю, якою бачу ╖╖ насправд╕. Тому мен╕ не хочеться лишн╕й раз прикрашати св╕й роман у 50 розових в╕дт╕нк╕в.
-- Зрозум╕ло, - психолог записав щось до свого блокноту. - Ви вже придумали завершення свого роману? Як з л╕карем, ви можете бути в╕двертим на цю тему. Це лише допоможе вил╕ковному процесу.
-- Я не хочу розпов╕дати подробиць, доки не дописав роман. Це може з╕псувати ц╕лковите враження про книгу.
-- На завершення нашого сеансу хочу додати, що страх ╕ б╕ль знаходяться лише у ваш╕й голов╕. Не дайте ╖м опанувати вас. - промовив м╕стер Лайт на прощання.
Повернувшись додому, Захар╕й почав роздумувати, як краще вплести Аб╕гель у свою ╕стор╕ю. В╕н був дуже радий, що його друкарку в╕дремонтували. Поставивши друкарську машинку в зручн╕шу позиц╕ю, Захар╕й вставив недодрукований листок ╕ почав працювати.
