-- Поклади дитину спати ╕ ми завершимо цю безглузду розмову, - з цими словами Захар╕й направився до свого каб╕нету.

-- Зачекай. - Барбара перегородила йому дорогу.

-- Щось трапилось.

-- Я в╕дчуваю запах ж╕ночих парфум╕в.

-- Деяк╕ ж╕нки користуються ними, на в╕дм╕ну в╕д тебе.

-- Вир╕шив мене вивести з себе? - Барбара схопилася руками за боки. - Дума╓ш, що можеш проводити час з╕ шльондрами, поки я виховую сина?

-- Нашого сина, - уточнив Захар╕й. - Поклади дитину спати ╕ поговоримо про це завтра. - Чолов╕к в╕дштовхнув Барбару вб╕к ╕ п╕шов до свого каб╕нету. Замкнувшись всередин╕, в╕н в╕дчув себе спок╕йним.

Ситуац╕я вийшла безглуздою, але Захар╕й це не хвилювало. Йому хот╕лося якнайшвидше приступити до написання свого роману. В╕н хот╕в кардинально зм╕нити св╕й сюжет. Так, як друкарська машинка була в ремонт╕, йому прийшлось ╕мпров╕зувати. З нижньо╖ шухляди свого письмового стола в╕н д╕став стосик паперу ╕ чорнильну ручку. Чорнило було у вигляд╕ п╕рам╕дки, яку йому подарували на юв╕лей разом ╕з знаряддям до письма. За все сво╓ життя в╕н так ╕ не скористався ними. Але зараз прийшов час. Захар╕й заправив ручку ф╕олетовим чорнилом ╕ прийнявся за роботу.

За письмом Зак пров╕в аж до ранку. З першими променями сонця в╕н завершив писати. За час написання йому прийшлося дек╕лька раз╕в заправляти чорнило. Але це було др╕бницями. Голодний ╕ знесилений Захар╕й замкнув ковпачок ручки. Кр╕зь важк╕ пов╕ки письменник споглядав св╕танок. Дивлячись на багрян╕ промен╕ сонця, м╕стер Спенсер мимовол╕ замкнув оч╕ ╕ поринув у глибокий сон. Йому приснилася Аб╕гель.

* * *

Прокинувся Захар╕й приблизно в полудень. Сонце вже встигло п╕днятися високо в неб╕. Першим же д╕лом в╕н в╕дправився на кухню на пошуки ╖ж╕. В╕дчинивши двер╕ холодильника, Зак знайшов там лише засохлий кусок п╕ци. М╕стер Спенсер д╕став його ╕ проковтнув. Пот╕м в╕н заглянув до в╕тальн╕. Френк сид╕в на диван╕ ╕ переглядав "Весел╕ мелод╕╖". Барбари не було разом з ним.

-- Мати ще спить? - запитав Захар╕й.

-- Вона п╕шла до подруги. - байдужим тоном в╕дпов╕в Френк.

-- Ти вже по╖в?

-- Мама мене нагодувала, якщо ти про це. А тоб╕ просила передати, щоб ти сам заробив соб╕ на хл╕б.

Ц╕ слова вразили Зака. В╕н не оч╕кував такого в╕д сво╓╖ дружини. Вийшовши з в╕тальн╕, м╕стер Спенсер вир╕шив подихати св╕жим пов╕трям. На вулиц╕ було тепло. Хвилина роздум╕в привела його до думки, що добре було б в╕дв╕дати Аб╕гель. М╕стер Спенсер знав, що у Гренв╕л╕ працю╓ лише одна б╕бл╕отека, яка знаходиться в центр╕ м╕ста. Захар╕й одразу направився туди.

М╕ська б╕бл╕отека була схожою на палац. Недарма вона була окрасою м╕ста. Головний вх╕д прикрашали б╕л╕ мармуров╕ колони. Трикутний дах був зроблений з червоно╖ черепиц╕. До дверей вели витесан╕ кам'ян╕ сходи. Б╕ля б╕бл╕отеки стояла статуя ж╕нки, яка тримала розгорнуту книгу в руках. Подв╕р'я оточував пишний сад. Пост╕йн╕ в╕дв╕дувач╕ могли прис╕сти на лавку ╕ почитати. Вся територ╕я була оточена чорним спичастим забором. Всередин╕ б╕бл╕отеки знаходилася не т╕льки художня л╕тература, але також науков╕ прац╕ видатних людей Гренв╕ля ╕ р╕зн╕ енциклопед╕╖, покрит╕ товстим шаром пилу. Буд╕вля ц╕нувалася тим, що в н╕й знаходились ╕сторичн╕ документи, як╕ стосувалися заснування м╕ста, древн╕ рукописи, ще з час╕в перших мешканц╕в Гренв╕ля ╕ б╕льша частина культурного надбання.

Оминувши сад, письменник п╕днявся по кам'яним сходам. Потрапивши в хол, його зустр╕ла б╕бл╕отекарка.

-- Добрий день, м╕стере Спенсере, - прив╕талася вона. - Що цього разу вир╕шили почитати?

-- Я прийшов не по книгу, Лоро, - заперечив Захар╕й, чим сильно ╖╖ збентежив. - Я прийшов в╕дв╕дати нову прац╕вницю вашо╖ б╕бл╕отеки. ╥╖ звати Аб╕гель Штраус.

-- Аб╕гель? - перепитала секретарка. - Не пригадую, щоб така працювала у нас.

-- Ви, мабуть, жарту╓те? - усм╕хнувся Зак. - Шатенка, середнього зросту, при╓мно╖ зовн╕шност╕. К╕лька дн╕в тому пере╖хала до Гренв╕ля з╕ сво╖м чолов╕ком. Влаштувалася працювати в м╕ську б╕бл╕отеку.

-- Не можу згадати, щоб колись бачила ╖╖. - серйозним тоном запевнила Лора. - Я знаю вс╕х мешканц╕в Гренв╕ля, але Аб╕гель Штраус не пригадую.

-- Н╕сен╕тниця якась, - спохмурн╕в Зак. - Чи ви хочете сказати, що в м╕ст╕ ╕сну╓ ще одна б╕бл╕отека?

-- Авжеж, н╕, сер. Нав╕що у такому маленькому м╕стечку дв╕ б╕бл╕отеки? - риторично запитала Лора.

-- ╤ то правда, - погодився чолов╕к. - Вибачте, що потурбував вас. Всього найкращого.

-- ╤ вам також, сер, - промовила Лора у в╕дпов╕дь.

Засмучений Захар╕й вийшов з б╕бл╕отеки. В╕н не зм╕г зрозум╕ти, що це все значило. На вулиц╕ письменник зустр╕в дв╕рника, який збирав см╕ття.

-- Доброго ранку, м╕стере Перк╕нс, - прив╕тався Захар╕й.

-- Для когось в╕н добрий, - погодився дв╕рник. - У вас такий вигляд, наче ви щось загубили.

-- Я шукаю одну д╕вчину, яку бачив вчора в "Веселому пон╕". Шатенка, середнього зросту. Звати Аб╕гель Штраус. Жаль, що не вдалось записати ╖╖ адрес. Вона недавно поселилася в Гренв╕л╕.

-- Шкода, але тако╖ не бачив. Хоча зачекайте, - дв╕рник нахмурив погляд. - Ходять слухи, що хтось викупив ма╓ток на Мертвому пагорб╕ ╕ тепер заселився там. Не знаходите це дивним? Хоча людям всяке може привид╕тись вноч╕.

-- Кому могла спасти на думку така безглузда ╕дея?! - погодився Захар╕й. - Але одразу в нього виникло в╕дчуття, що саме туди йому варто в╕дправитись.

Дорога на Мертвий пагорб петляла кр╕зь усе м╕сто, знаходячись аж на його окра╖н╕. Коли ви побачити останню заселену буд╕влю на заход╕ Гренв╕ля, то прийдеться ще йти 15 хвилин п╕шки кр╕зь л╕с, адже на так╕й в╕дстан╕ знаходиться остання автобусна зупинка. Саме тому м╕сцев╕ жител╕ назвали його Мертвим пагорбом, бо н╕хто не проживав в тих краях.

Ран╕ше ма╓ток належав графов╕ В╕льяму Грену, засновников╕ м╕ста, яке було назване в його честь. Граф любив проводити в╕льний час серед природи ╕ подал╕ в╕д шумного м╕ста. Тому по його проханню арх╕тектори зробили проект ма╓тку, який буде знаходитися в л╕с╕. Виконана буд╕вля була в стилю бароко. Ма╓ток одразу вражав вс╕х в╕дв╕дувач╕в сво╓ю пишн╕стю. На п╕вноч╕ розташовувались дв╕ висок╕ веж╕, як╕, здавалося, ось-ось проткнуть небо. З п╕вдня на вершин╕ даху красувався невеликий купол. Зах╕дне ╕ сх╕дне крило були зроблен╕ у вигляд╕ п╕вкул╕. Зверху ма╓ток виглядав би, наче арка. Спершу для будування використовувалося лише дерево, а пот╕м додали метал. Ззовн╕ ст╕ни були покрашен╕ в яскрав╕ червон╕ та жовт╕ тони. Ма╓ток вм╕щав у соб╕ не т╕льки графа ╕ свою с╕м'ю, але також конюх╕в, кухар╕в, лаке╖в та ╕ншу прислугу.

Та одного сонячного дня трапилось нещастя. Граф в╕дправився на риболовлю до озера, яке знаходилось в двадцятьох метр╕в в╕д палацу. Разом з ним по╖хав його син Кр╕стоф ╕ дочка Дебора. Коли наживка спрацювала, рибу п╕дкинуло вгору ╕ вона повисла на вудочц╕. Дебора вир╕шила схопити рибу, але промахнувся ╕ впала у воду. Батька охопила пан╕ка. У графа перехопило подих ╕ в╕н не зм╕г вимовити н╕ слова, т╕льки хрип╕ння. Поки слуги, як╕ були поряд, зрозум╕ли, що трапилось, д╕вчинка потонула на дн╕ озера. Вдалося витягнути лише холодне посин╕вше т╕льце. Кр╕стоф, якому тод╕ було лише 7, отримав психолог╕чну травму на все життя. П╕сля смерт╕ сестри хлопчик заявив, що в╕н бачить привид Дебори. Разом вони граються у ╕гри, а деколи сестра розказу╓ йому р╕зн╕ см╕шн╕ ╕стор╕╖. Кожного дня до ма╓тку приходили л╕кар╕ ╕ стверджували, що Дебора померла ╕ в╕н не може з нею гратися. Але Кр╕стоф лише надував поб╕льше губи ╕ з сльозами на очах заявляв, що його сестра тут. Одного дня, коли вс╕ почали менше думати про Дебору, граф влаштував бал у сво╓му ма╓тку, щоб в╕двол╕ктись в╕д останн╕х под╕й. Вс╕ наст╕льки захопилися прийомом, що не пом╕тили, як Кр╕стоф покинув ма╓ток. Хтось висловив думку, що в╕н теж втопився в озер╕. Але т╕ло хлопчика так ╕ не знайшли. Через м╕сяць п╕сля смерт╕ Дебори мати загиблих д╕тей пок╕нчила життя самогубством. Залишившись останн╕м членом с╕м'╖, граф В╕льям Грен геть сказився. В╕н розпустив вс╕х слуг, залишивши лише кухарку, поко╖вку ╕ конюха. Р╕зн╕ слухи вони розповсюджували в м╕ст╕. Прислуга розпов╕дала, що н╕бито граф звертався до р╕зних гадалок, маг╕в, вчених, намагаючись оживити свою с╕м'ю.