-- Це занадто, нав╕ть для тебе.
-- П╕ду познайомлюсь з тою кралею. Не нали╓ш мен╕ третю для хороброст╕?
-- Йди вже, старий ловелас!
* * *
Захар╕й впевненим кроком йшов в сторону, де сид╕ла незнайомка. Тек╕ла придала йому бадьорост╕. Його серце калатало так, наче в╕н йшов на перше побачення в сво╓му житт╕. Не знати нав╕що в╕н зняв обручку з без╕менного пальця. Поправивши волосся на голов╕, Зак с╕в навпроти не╖.
-- Вибачте, вам музика не заважа╓ читати? - запитав м╕стер Спенсер.
-- А вам яке д╕ло, шановний, - промовила д╕вчина, в╕дставивши книгу в б╕к.
-- Зац╕кавився вашою книгою, - не розгубився Захар╕й.
-- Справд╕? - здивувалася д╕вчина. - Ви теж любите читати?
-- ╤ не т╕льки. Взагал╕ я письменник. Мене звати Захар╕й Спенсер.
-- При╓мно познайомитесь. А мене Аб╕гель Штраус.
-- Чудове ╕м'я, - зачаровано промовив Захар╕й. В╕н вловив запах мускатного гор╕ха, дух╕в ╕ курячих крилець. Йому хот╕лося вдихати цей аромат в╕чно.
-- ╤ багато ви книг вже написали? - запитала Аб╕гель.
-- В основному мен╕ вдалося продати лише опов╕дання, але зараз я працюю над написанням роману, - промовив Захар╕й.
В╕н почав розглядати обличчя д╕вчини. ╥╖ лице було ╕деальним овалом, яке прикрашало каштанове волосся. Аб╕гель мала блакитн╕ оч╕, неначе два бездонних океани, як╕ прикрашали чорн╕ довг╕ в╕╖. На щоках видн╕вся рум'янець. Шия була п╕днята вгору, д╕вчина мала р╕вн╕ плеч╕, руки п╕дпирали п╕дбор╕ддя. Аб╕гель в╕дсунула книгу вб╕к ╕ ╖╖ центром уваги став Захар╕й. Чолов╕к не пом╕тив, як перестав говорити ╕ мовчки вивчав красу д╕вчини. Аб╕гель це розвеселило ╕ вона усм╕хнулась.
-- Вибачте, щось я замислився, - обличчя Захар╕я побагров╕ло, наче в╕н був п╕дл╕тком, якого зловили на п╕дгляданн╕ у ж╕ночу роздягальну.
-- Н╕чого страшного. Продовжуйте. ╤ як назива╓ться ваш роман?
-- Ув'язнений N 603.
-- Яка дивна назва. - п╕дм╕тила Аб╕гель.
-- Отож. - погодився Захар╕й. - Ця книга розпов╕да╓ про Джона См╕та, якому вдалося втекти з в'язниц╕. Але ╓ одна проблема. В╕н мало що пам'ята╓ про сво╓ попередн╓ життя. Подорожуючи в р╕зн╕ м╕сця, Джон намага╓ться в╕дшукати себе ╕ розкрити та╓мниц╕ свого минулого.
-- ╤нтригуюче, - сказала Аб╕гель. - Я б прочитала таке. Хоч я не письменник, зате сильно захоплююсь книжками. Я працюю б╕бл╕отекаром в м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕.
-- ╤ що ж привело б╕бл╕отекара до бару? - запитав Захар╕й. Його оч╕ ненароком ковзнули вниз ╕ в╕н пом╕тив два соковитих персика, що ховалися за ╖╖ блакитною блузкою. Чолов╕ков╕ стало не по соб╕, але, зда╓ться, Аб╕гель не пом╕тила цього погляду.
-- Мен╕ подоба╓ться музика в цьому заклад╕ ╕ п╕д не╖ при╓мно читати. Одразу подв╕йне задоволення.
-- Давно ви при╖хали до Гренв╕ля? - продовжив розмову Зак, намагаючись дивитись д╕вчин╕ в обличчя, хоча опустити погляд вниз був великою спокусою.
-- К╕лька дн╕в тому. М╕й чолов╕к знайшов тут роботу на птахофабриц╕.
-- Ясно. Якщо чесно, то я теж одружений ╕ в мене ╓ син, - признався Захар╕й.
-- Напевно це чудово мати д╕тей. На жаль у нас з Джеком ╖х поки що нема╓.
-- Все ще попереду, - п╕дбадьорив м╕стер Спенсер.
-- А що ви тут робите? - запитала Аб╕гель.
-- Час в╕д часу я захожу до цього бару випити чогось, послухати чудову музику. Годинами я можу сид╕ти за барною ст╕йкою ╕ спостер╕гати за людьми, що сюди приходять. Пот╕м ╖хн╕ образи я переношу на пап╕р ╕ вони стають персонажами мого роману. Наприклад, бармен Дев╕д Стюарт ╕ ще багато в╕дв╕дувач╕в.
-- Хот╕ли би ви переписати м╕й образ до книги ╕ зробити сво╖м персонажем? - запитала Аб╕гель.
-- Якщо чесно, у вас дуже красива зовн╕шн╕сть, - промовив Захар╕й ╕ в╕д цих сл╕в д╕вчина зашар╕лась.
-- При╓мний компл╕мент з вашо╖ сторони.
-- Я не говорю компл╕мент, лише чисту правду.
-- Захар╕ю, ви ухиля╓тесь в╕д в╕дпов╕д╕.
-- Авжеж так! - вигукнув Захар╕й. - Дивлячись на вас, у мене в голов╕ закрутилось ст╕льки ╕дей ╕ сюжетних поворот╕в! З вашого дозволу, я б додав к╕лька глав на початок книги про вас.
-- Звучить ц╕каво! - погодилась Аб╕гель. - Якщо пот╕м дасте почитати.
-- Домовились.
-- А зараз, вибачте, мен╕ треба йти. Щось я довго сьогодн╕ засид╕лась.
Аб╕гель встала ╕ вийшла з бару. Захар╕й зачудовано дивився ╖й усл╕д. В╕н так захопився, що забув запитати, де вона живе. Зак не хот╕в нав'язуватися, але йому було б при╓мно посп╕лкуватися ще раз. Аб╕гель саме зачинила двер╕ ╕ м╕стер Спенсер кинувся за нею. Прочинивши двер╕ бару, Захар╕й вийшов на св╕же пов╕тря. На вулиц╕ моросив невеликий дощ. Веч╕рн╕ л╕хтар╕ осв╕тлювали дорогу. Крапл╕ проходили кр╕зь ╖хн╓ св╕тло, наче решето. Захар╕й озирнувся, але Аб╕гель вже не було видно. Мабуть, вона вже зникла за одним ╕з поворот╕в. Розчарованим м╕стер Спенсер повернувся до "Веселого пон╕".
-- Ну як все пройшло? - запитав бармен, пом╕тивши Захар╕я.
-- Нормально. - промовив письменник.
-- Голос в тебе якийсь подавлений. - засумн╕вався Дев╕д. - Ти хоч д╕знався, хто вона така?
-- ╥╖ звуть Аб╕гель Штраус. Д╕вчина разом з╕ сво╖м чолов╕ком пере╖хала недавно до Гренв╕ля.
-- Ти бачив к╕льце на ╖╖ пальц╕?
-- Не пам'ятаю. Можливо я просто його не пом╕тив.
-- Ну розпов╕дай дал╕.
-- Аб╕гель обожню╓ читати. Вона влаштувалася б╕бл╕отекаром. Пот╕м ми говорили про м╕й роман. Я попросив дозволу, щоб написати ╖╖ в мо╓му роман╕.
-- ╤ що вона в╕дпов╕ла?
-- Дала згоду. ╤ просила, щоб я дав ╖й пот╕м почитати роман.
-- Це ж чудово! Ти задоволений собою?
-- Коли я вперше побачив Аб╕гель, ╖╖ образ так ╕ впився в мою голову. В╕д одн╕╓ю думки про не╖ я починаю божевол╕ти. Тепер в мене виникло ст╕льки ╕дей для сюжету!
-- Т╕льки не зазнавайся, чолов╕че, - усм╕хнувся Дев╕д.
-- Нехай це залишиться м╕ж нами. А тепер я п╕ду, поки не забув те, що хочу написати, - Захар╕й кивнув йому ╕ вийшов з бару.
Блукаючи вуличками Гренв╕ля, Захар╕й прямував до свого дому. На неб╕ сяяв жовтий м╕сяць. На вулиц╕ похолодало. Випускаючи хмарки пару з легень, Захар╕й здригнувся ╕ йому стало трохи тепл╕ше. М╕стер Спенсер йшов по безлюдному шосе. Деколи по дороз╕ проносився автомоб╕ль. Пот╕м знову наступала тиша. Раптом з кущ╕в почулося шурхот╕ння. Кр╕зь дерева вийшла бл╕да постать. На мить Захар╕ю здалося, що це була Аб╕гель.
-- Блука╓ш безлюдними дорогами? - запитала Салл╕. ╥╖ плаття було вологим п╕сля стрибка з моста.
-- Досить говорити очевидн╕ реч╕! - крикнув Захар╕й.
-- Що подумають люди, коли побачать одинокого чолов╕ка, який горланить на всю вулицю, - засмутилась д╕вчина.
-- Не см╕й мене контролювати!
-- А вона н╕чогенька. Тоб╕ припала до душ╕ та д╕вчина в бар╕?
-- То була лише розмова.
-- Але не для тебе. Ти знайшов новий предмет сво╖х ╕нтерес╕в ╕ зовс╕м забудешся п╕клуватися про мене?
-- Салл╕, ти ж зна╓ш, що говориш дурниц╕. Нав╕ть при сво╖й дружин╕...
-- Ти ще см╕╓ш мен╕ брехати! - Салл╕ з ус╕╓╖ сили зарядила ляпас Захар╕ю. - Я бачила той погляд! Так ти нав╕ть не дивився на свою дружину!
-- Вибач мене Салл╕. - Захар╕й впав ╕ покотився по холодному асфальт╕. Коли в╕н отямився в╕д сильного ляпас, Салл╕ вже не було рядом.
Д╕йшовши до свого будинку, Захар╕й в╕дчинив двер╕. В середин╕ його вже чекала дружина ╕ син. Френк сид╕в на килим╕ ╕ грався роботами. Барбара тим часом переглядала телепередачу.
-- Подив╕ться, хто вернувся, - промовила Барбара, не в╕дриваючи погляду в╕д телев╕зора. - Ти бачив, яка година, голубчику?
-- Яке це ма╓ значення? - запитав Захар╕й, поглядаючи на "зозулю", що вис╕ла у в╕тальн╕. Стр╕лки показували р╕вно п╕вн╕ч. - Ти права трохи зап╕знився.
-- Трохи? - не вгавала Барбара. - Пох╕д до психолога завершився випивкою у "Веселому пон╕"?
-- Зв╕дки ти здогадалася?
-- Дума╓ш, що я сл╕па?! - Барбара вимкнула телев╕зор. - Тв╕й б╕дний син не м╕г заснути, поки не дочекався тебе.
