-- Поки що не знаю, як продовжити цю книгу. Я хот╕в би дописати ц╕лий роман, але ╕де╖ не л╕зуть мен╕ до голови. Не знаю чи мен╕ взагал╕ варто стати письменником.
-- Яке ма╓ значення станете ви письменником чи н╕? Якщо вам подоба╓ться писати, не зупиняйтесь на досягнутому.
-- Писання й справд╕ приводить мо╖ думки до ладу. Я став почувати себе набагато краще, коли почав працювати над романом.
-- Заку, чи багато часу ти став проводити з╕ сво╓ю с╕м'╓ю, чи ти дал╕ проводиш весь св╕й в╕льний час за написанням роману? - запитав Патрик, записуючись щось у сво╓му блокнот╕.
-- Останн╕м часом я зосередився т╕льки на написанн╕ роману, - в╕дпов╕в м╕стер Спенсер. - Мо╖й с╕м'╖ потр╕бн╕ грош╕, тому я хочу якнайшвидше завершити свою книгу.
-- Розум╕ю. Але запам'ятайте, Захар╕ю, любов ╕ увага це перше чого чекають ваш╕ дружина ╕ син. Грош╕ не можуть цього зробити.
-- Я прийму ваш╕ слова до уваги.
-- Наступним вашим кроком буде не забувати кожного дня говорити сво╖й дружин╕ ╕ синов╕, що ви ╖х любите. Можете нав╕ть зробити ╖м подарунки.
-- Але в мене нема╓ ст╕льки грошей! - запротестував Захар╕й.
-- Що ж. Тод╕ я прошу вас взяти ось це. Ваш╕й с╕м'╖ вони потр╕бн╕ б╕льше. - м╕стер Лайт простягнув к╕лька сто доларових купюр Заку.
-- За кого ви мене прийма╓те? - обурився Захар╕й. - Вважа╓те мене неспроможним прогодувати власну с╕м'ю?!
Зак Спенсер миттю вилет╕в з каб╕нету психолога.
-- Куди ж ви? - лунав голос Патрика позаду. - Я не намагався вас образити, мен╕ хот╕лося лише допомогти.
Захар╕й пом╕тив, як кр╕зь щ╕лину дверей просунулися грош╕. М╕стер Спенсер нарахував чотириста долар╕в, як╕ валялися на п╕длоз╕. Чотири чортов╕ купюри, як╕ могли вир╕шити безл╕ч його проблем. На мить в╕н завагався. Його руки сам╕ по соб╕ потягнулися до грошей. Захар╕й взяв купюри в руки, але непри╓мне в╕дчуття всередин╕ зупинило його взяти купюри, перш н╕ж чолов╕к запхав долари в кишеню. Зак в╕дчинив двер╕ до каб╕нету психолога ╕ поставив грош╕ на ст╕л.
-- Вибачте, але залиште грош╕ соб╕, - промовив Захар╕й. - Сьогодн╕ я б хот╕в завершити наш сеанс швидше. Мен╕ й так довелось зап╕знитись на п╕вгодини. До зустр╕ч╕ через тиждень.
Психолог хот╕в дещо сказати, але м╕стер Спенсер не став його вислуховувати ╕ замкнув за собою двер╕. Спускаючись сходами вниз, з кожним кроком Захар╕й в╕дчував важк╕сть на серц╕.
Може все-таки варто було взяти т╕ грош╕? - м╕ркував чолов╕к. В╕д цих думок Зак в╕дчув себе н╕кчемним. - Ще не п╕зно. Можна вернутись ╕ забрати тих клятих чотириста долар╕в.
М╕стер Спенсер не пом╕тив, як опинився на дороз╕, яка вела через м╕ст. Н╕чне небо було зоряним ╕ ясним. На вулиц╕ було довол╕ тепло. Прохолодний в╕терець розв╕вав копну його темних волос. Схилившись над мостом, Захар╕й подивився на темне продовгувате полотно р╕ки. М╕сячне св╕тло поблискувало на чорному фон╕ жовтими мерехтливими вогниками. На дек╕лька секунд у нього виникало бажання стрибнути у чорне провалля, щоб р╕ка в╕днесла його т╕ло подал╕ в╕д цього м╕ста.
Коли Зак прийшов до тями, то пом╕тив, що сто╖ть на зовн╕шн╕й сторон╕ моста. До р╕ки його в╕дд╕ляв лише один стрибок. М╕стер Спенсер м╕цн╕ше схопився руками за холодн╕ сталев╕ прути.
-- Я ще не готовий, - промовив в╕н це вголос, нав╕юючи цю думку самому соб╕.
-- Чому ж тод╕ прийшов сюди? - запитав знайомий ж╕ночий голос.
Праворуч Захар╕й пом╕тив бл╕дий силует, одягнутий в б╕лу сукню. Це була д╕вчина з кучерявим св╕тлим волоссям. Вона сид╕ла на сталевому прут╕ ╕ гойдала ногами вперед-назад.
-- Салл╕? - запитав Зак. - Що ти тут робиш?
-- Просто прийшла порозмовляти з тобою. Як ти себе почува╓ш? - на бл╕дих губах д╕вчини з'явилися ледь пом╕тна усм╕шка.
-- Останн╕м часом жахливо. По ночам мен╕ все част╕ше почали снитися кошмари. Без таблеток я вже не зможу нормально заснути.
-- Б╕дненький Захар╕й. Хочеш я стрибну разом з тобою, щоб облегшити тво╖ муки?
-- Не треба цього робити! Просто забирайся геть, зв╕дки прийшла.
-- Ти не зможеш ховати мене в╕чно, друже. - сказала Салл╕ ╕ стрибнула вниз. ╥╖ силует зник п╕д товщею води. Б╕ле плаття поглинула темрява.
Захар╕й перел╕з через сталев╕ прути ╕ п╕шов по дороз╕ через м╕ст. В сво╖й кишен╕ чолов╕к намацав пом'яту десятидоларову купюру. Мабуть залишилась, як аванс за опов╕дання, яке м╕стер Спенсер мав додрукувати. У чолов╕ка була нестерпна жага випити чогось м╕цного, тому в╕н вир╕шив зайти до "Веселого пон╕".
Захар╕й д╕йшов до одноповерхового будинку з червоно╖ цегли. Зважаючи на те, що сьогодн╕ був в╕второк, всередин╕ було небагато людей. На сцен╕ виступало дво╓ чорношк╕рих трубач╕в. Завершував тр╕о лисий п╕ан╕ст, який п╕д╕грував в ритм трубам. Мелод╕я при╓мно звучала ╕ дек╕лька молодих пар танцювало в такт джазов╕й музиц╕. М╕стер Спенсер с╕в за барну ст╕йку.
-- Прив╕т, Захар╕й, як пожива╓ш? - спитав бармен.
-- Непогано, Дев╕де, - пробурмот╕в Зак. - Налий мен╕ тек╕ли.
-- Як просува╓ться твоя книга? - поставив запитання Дев╕д, наливаючи тек╕лу до скляного стакана. - Ти не забув мене записати до свого роману? Пам'ятай ти об╕цяй!
-- Авжеж, не забув, - промовив Захар╕й ╕ одним махом проковтнув вм╕ст склянки. - А ти сам як?
-- Справляюсь помаленьку. Робота не з легких, проте вже майже накопив на машину.
-- Чудово, - промовив Захар╕й, заглядаючи до пустого стакана. - А от думаю, як продати нове опов╕дання. Ще й б╕сова машинка зламалася.
-- А ти не думав ще десь п╕дробити? - порадив Дев╕д. - Гадаю, що нав╕ть у "Веселому пон╕" можна знайти працю, хоча б нав╕ть мити посуд.
-- ╤ ти туди ж! - обурився м╕стер Спенсер. - Краще налий мен╕ ще тек╕ли.
-- В тебе, хоч грош╕ з собою ╓?
-- Ось, в╕зьми. - Захар╕й простягнув бармену з╕м'яту десятидоларову купюру.
-- Бачу, що ти взагал╕ на дн╕. - сказав Дев╕д. - Цього буде мало, але дивлячись на тво╓ кисле обличчя, я наллю тоб╕ другу. Може тод╕ ти трохи повесел╕╓ш?!
-- Я не збираюсь нажлуктитись, як свиня! - в╕дказав Захар╕й. - Чи ти мене за алкаша прийма╓ш?
-- Що ти говориш, друже?! - заперечив бармен. - На випий другу, може стане легше.
-- Пройшли т╕ дн╕, коли алкоголь мене веселив. - промовив Зак ╕ осушив другу склянку. - Тепер в рот╕ залишився лише г╕ркий присмак випитого алкоголю.
-- Бува╓ й таке.
-- Бачиш он ту д╕вчину в червоному платт╕, що сидить л╕воруч в самому дальньому кут╕ ╕ чита╓ книгу? - спитав Зак, вказуючи на шатенку.
-- Не бачив ╖╖ тут ран╕ше. Розпов╕дай дал╕.
-- Вона сидить тут вже давно?
-- Гадки не маю.
-- Я бачу, що вона замовила соб╕ куряч╕ крильця ╕ графин води. Ось вже веч╕р ╕ н╕хто дос╕ не п╕дходив до того столика. А вона спок╕йно сидить ╕ чита╓.
-- ╤ що ти ма╓ш на уваз╕? - не зрозум╕в Дев╕д.
-- Все ти розум╕╓ш. - усм╕хнувся Зак. - М╕сто у нас маленьке ╕ тут з'явля╓ться самотня незнайомка вродливо╖ зовн╕шност╕, наче вона з╕йшла з╕ стор╕нок якогось роману.
-- Н╕, ти не можеш. - в╕дказав Дев╕д. - У тебе дружина, дитина.
-- Та облиш, - промови Захар╕й. -Ти би й сам п╕д╕йшов, але на жаль працю╓ш. Мен╕ не обов'язково крутити з нею роман. Поговорити, розпити зв╕дки вона, що робить у нашому м╕ст╕, ось це ╕ все.
-- Заклада╓мось, що ти нав╕ть не п╕д╕йдеш туди! - заявив Дев╕д ╕ почав реготати.
-- На що заклада╓мося?
-- Ах ти ж старий пройдисв╕т, Заку! Всюди шука╓ш вигоду. Назви свою ц╕ну.
-- Грош╕ мене не ц╕кавлять. ╤ випивка до реч╕ теж.
-- Чого ж ти тод╕ хочеш?
-- У мене багато бажань. Але ╓ дещо, що мене насправд╕ ц╕кавить. - щоки Захар╕я розтягнулись в хитр╕й посм╕шц╕, наче в╕н став Румпельшт╕льцхеном.
-- Зарубай соб╕ на нос╕, я не буду робити чого непристойного або те що виходить за рамки мо╖х можливостей! - попередив Дев╕д.
-- Н╕чого такого. - погодився Захар╕й ╕ пошепки промовив бармену на вухо: "Ти ма╓ш влаштувати мен╕ похорони."
-- ТИ ЗНУЩА╢ШСЯ!
-- Облиш я ж пожартував, - Зак залився см╕хом.
