-- Мене звати Джон См╕т. А вас, як я зрозум╕в Кань╓ ╕ Ханна? - запитав чолов╕к.
-- Саме так. - погодився аз╕ат. - Ми ледь встигли наздогнати араха, перш в╕н н╕ж встиг породити арм╕ю соб╕ под╕бних.
-- Араха? - перепитав Джон.
-- Арах це ╕стота, яка зробила тр╕щину в ст╕н╕ ╕ прийшла в цей св╕т, щоб знищити його ╕ перетворити людство на раб╕в. - пояснила Ханна.
-- Ще ми назива╓мо ╖х пожирачами реальност╕, - продовжив Кань╓. - Одному з них вдалося зробити тр╕щину в реальност╕.
-- Як йому це вдалося? - запитав Джон.
-- В╕н проникнув сюди кр╕зь спогади людини, - в╕дпов╕ла Ханна. - Зм╕нивши пам'ять людини, арах вдира╓ться в уже прожитий момент у час╕ жертви, створюючи тр╕щину в реальност╕.
-- Куди веде тр╕щина?
-- Ми назива╓мо це м╕сце М╕жреальн╕стю. Не питай, як нам вдалось потрапили туди. Можливо наступного разу розпов╕мо. А зараз потр╕бно забиратися зв╕дси. ВОРТЕКС прибере за нами.
Тро╓ вийшли з будинку Карла Кальцоне. Б╕ля входу стояв припаркований автомоб╕ль. Ханна ╕ Кань╓ с╕ли на передн╕ сид╕ння, а м╕стер См╕т вмостився зад╕.
-- Куди ми ╖демо? - запитав Джон.
-- Це найб╕льше, що тебе хвилю╓? - усм╕хнулася Ханна, яка керувала автомоб╕л╕в. - Зараз покажу тоб╕ один фокус.
Вона д╕стала стр╕лу ╕ простромила наскр╕зь шию Кань╓. Кров ривками виливалася на його одяг. Чолов╕к закотив оч╕ ╕ впав головою на лобове скло.
-- Ти щойно вбила його?! - Джон ривком схопився за руки Ханни, намагаючись вирвати кермо.
Автомоб╕ль захитало вл╕во-вправо ╕ згодом зовс╕м з'╖хав з узб╕ччя. Машина почала падати з╕ схилу, збиваючи кущ╕ на сво╓му шляху. Попереду було дерево. Через дек╕лька секунд автомоб╕ль вр╕зався в сосну. Джон влет╕в в лобове скло.
Коли м╕стер См╕т прийшов до тями, то в╕дчув, що праве плече стр╕ляло пекельним болем. Його нудило ╕ з голови цабен╕ла кров. Ханна обличчям припечаталась до керма. В ╖╖ т╕ло впилося десятки розбитих шматк╕в лобового скла. Ж╕нка почала рухати к╕нц╕вками.
-- Ти не зрозум╕в, - промовила Ханна хриплим голосом. - Смерть - ╓диний шлях, яким ми можемо повернутись до М╕жреальност╕. Я покину цей св╕т, але ти мусиш жити. Пооб╕цяй мен╕, Джоне.
-- Ханна, н╕! Не покидай мене! - благав Джон. - Куди ми ╖хали? Що ти мен╕ хот╕ла показати?
-- Ми лише хот╕ли померти...- слова об╕рвалися ╕ Ханна перестала розмовляти.
Джон спробував вил╕зти з автомоб╕ля. Все т╕ло нило. Йому вдалося вил╕зти з машин╕ кр╕зь отв╕р у лобовому скл╕. В╕н скотився по бамперу на вогку трав'янисту землю. Шматки скла посипались на нього.
Н╕, я не можу просто так тут загинути. Мен╕ треба вибратися на шосе. Я мушу опинитися на роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т.
-- На роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т оп╕вноч╕, - говорив про себе Джон, повзучи до узб╕ччя дороги. Його продовжувало нудити, голова йшла обертом. Ще дек╕лька рух╕в ╕ в очах Джона почало темн╕ти. М╕стер См╕т провал....
Спенсер
-- М╕стер См╕т провал... - на цих словах Захар╕й Спенсер перестав друкувати.
-- Д╕дько! - крикнув в╕н ╕ вимкнув магн╕тофон, що стояв на письмовому стол╕ б╕ля друкарсько╖ машини.
Захар╕й з╕тхнув ╕ д╕став недодрукований листок ╕ в╕дстав його в ящик, де збер╕галися рукописи. Пот╕м чолов╕к оглянув машинку. Пройшло багато часу, як в╕н востанн╓ змащував ╖╖. Дек╕лька механ╕зм╕в були пошкоджен╕. Також Захар╕й пом╕тив, що дек╕лька л╕терних важел╕в залипли.
-- Що знову друкарка зламалась? - до к╕мнати зайшла його дружина.
-- Барбаро, я ж просив не заходити в м╕й робочий каб╕нет, поки я працюю! - крикнув на не╖ Захар╕й.
-- Ти назива╓ш це роботою? - дор╕кнула Барбара, - сидиш ц╕лими днями за ц╕╓ю клятою машинкою. Вже р╕к пройшов, а ти дос╕ не зак╕нчив св╕й роман!
-- Ну той що! Х╕ба тоб╕ не вистача╓ грошей?
-- За що я маю жити? Все, що ти зм╕г заробити - 100 долар╕в в тиждень, за опов╕дання, як╕ тоб╕ вдалося продати в журнали для домогосподарок. Заку, перестань займатися дурницями, от наш сус╕д Гарр╕...
-- Досить, ж╕нко! - перебив Захар╕й, стукнувши кулаком по письмовому стол╕.
-- Н╕, ти дослуха╓ш мене до к╕нця! За що я маю прогодувати нашу дитину? Наступного року Френк ма╓ йти до школи, а в нього нав╕ть нормального одягу нема╓! Хочеш, щоб твоя дитина виросла посм╕ховиськом?
-- То найми йому репетитор╕в. Школа лише притуплю╓ м╕зки, а я хочу, щоб хлопчик повн╕стю п╕знав св╕т у якому живе. Чи ти хочеш, щоб Френк вчився у м╕сц╕, де живуть наркотики ╕ розпуста?
-- Все через те, що в нас нема╓ грошей в╕ддати його до нормально╖ приватно╖ школи. Подумай над цим.
-- Ти одягла свою зелену сукню? - перев╕в тему Захар╕й.
-- Це тебе диву╓? Я буду позувати художнику для картин.
-- Трахатись ти з ним ╖деш!
-- А нав╕ть може ╕ так, тоб╕ яке до цього д╕ло? Останн╕й секс у нас був м╕сяць тому, бо ти в╕чно сидиш у сво╓му каб╕нет╕! - в╕д цих сл╕в у Барбари полились сльози. - Я лише намагаюсь принести, хоч як╕сь грош╕ в с╕м'ю. А ти дал╕ гний тут. Бачити тебе не хочу! - Барбара гучно замкнула двер╕. Захар╕й лишився один.
М╕стер Спенсер став з╕ столу ╕ подивився на календар. Сьогодн╕ був в╕второк, а це означало, що в нього був назначений в╕зит до психолога. Як в╕н м╕г про це забути? Все через те, що занадто був захоплений роботою над романом.
Деколи м╕стер Спенсер вноч╕ замикався у к╕мнат╕ ╕ в повн╕й темнот╕ роздумував над новими сюжетними поворотами, випиваючи пиво пляшку за пляшкою. На ранок в╕н прокидався ╕, незважаючи на похм╕лля, продовжував друкувати ╕де╖, що прийшли йому до голови. Захар╕й вже придумав к╕лька глав свого роману.
Одягнувшись, Захар╕й захопив ╕з собою друкарську машинку, щоб по дороз╕ в╕ддати до майстерн╕. На пороз╕ його зустр╕в Френк.
-- Ти вже йдеш, тату? - запитав Френк.
-- Сп╕шу на прийом до психолога. Тоб╕ щось купити по дороз╕?
-- Не хочу. Ти повернешся?
-- Авжеж, дорогенький, - Захар╕й м╕цно об╕йняв сина ╕ додав: "Ти ж зна╓ш, як ми з мамою любимо тебе."
-- Гаразд, т╕льки повертайся скор╕ше.
-- Об╕цяю, синку. Я замкну двер╕ за собою. У нас мамою ╓ ключ╕, тому н╕ в якому раз╕ н╕кому не в╕дчиняй двер╕. Ти зрозум╕в?
Френк слухняно кивнув головою. Захар╕й захопив з собою парасольку ╕ зачинив вх╕дн╕ двер╕. Син махав батьков╕ рукою кр╕зь в╕кно, поки той не зник за поворотом.
Автобусом Зак до╖хав до майстерн╕ ╕ в╕ддав друкарську машину на ремонт. За додаткову плату там пооб╕цяли в╕ддати ╖╖ в ╕деальному стан╕ через тиждень. П╕сля того, як перше завдання було виконано, м╕стер Спенсер в╕дправився на прийом до психолога. Через пробки на дороз╕ Захар╕й зап╕знився на п╕вгодини запланованого часу.
В каб╕нет╕ його вже чекав його особистий психолог Патрик Лайт. У чолов╕ка була худорлява згорблена статура. В╕н був одягнутий у б╕лосн╕жний халат. На голов╕ Патрик носив коротко п╕дстрижене руде волосся, а на мак╕вц╕ стирчала лисина. Веснянки обл╕пили його обличчя. На нос╕ звисали окуляри в чорн╕й оправ╕, що робило його схожим на професора.
-- Вибачте, за зап╕знення, сер, - промовив Зак.
-- Не переймайтеся, с╕дайте або можете лягти на диван, - запропонував м╕стер Лайт. - Не бажа╓те чаю чи просто води?
-- Дякую, але я сюди прийшов не чай пити, - в╕дказав Захар╕й.
-- Що ж, якщо хочете почати першим, можете розпов╕сти ваш╕ усп╕хи за тиждень.
-- Перш н╕ж я почну говорити, мен╕ хот╕лося би д╕знатися вашу думку щодо мо╓╖ книги.
-- Я ознайомився з╕ зм╕стом, який ви мен╕ дали. ╤ можу запевнити, що книга мен╕ сподобалася.
-- Справд╕?
-- Так. На попередн╕х сеансах я говорив, щоб ви записували все, що вас ц╕кавить ╕ хвилю╓. Так мен╕ краще вдасться зрозум╕ти вас. ╤стор╕я про ув'язненого N 603 за╕нтересувала мене ╕ я хот╕в би, щоб ви дописали ╖╖ до к╕нця.
-- П╕сля останньо╖ зустр╕ч╕ мен╕ вдалося небагато написати про Джона См╕та.
-- Це нестрашно. Головне не зупиняйтесь ╕ продовжуйте творити.
