-- В дорослих ╕ то б╕льше проблем, чим роздроблен╕ н╕гт╕, - подумав тод╕ Джон.
Через м╕сяць пальц╕ зажили. Н╕гт╕ виглядали, як новеньк╕, ще краще, н╕ж ран╕ше. Згодом цей спогад поринув у глибокий океан його пам'ят╕. Проте б╕льше до фортеп╕ано Джон не п╕дходив.
Тепер, коли дорослий м╕стер См╕т схилився над фортеп╕ано в╕н з трепетом опустив руки на клав╕ш╕, оч╕куючи, що кожно╖ мит╕ кришка може впасти. Раптом ув╕мкнувся телев╕зор. В╕д неспод╕ванки Джон в╕дсахнувся, ледь не впавши з ст╕льця, в╕дскочив в сторону.
На екран╕ появилася картинка. Спершу м╕стер См╕т подумав, що це якийсь ф╕льм. Зображення було чорно-б╕лим. На екран╕ був будинок, оточений дубами ╕ буками. На подв╕р'╖ було дек╕лька гойдалок. Картинка зм╕нилася ╕ в кадр╕ з'явився Джон См╕т.
Як це можливо, що я опинився в ф╕льм╕? Невже я знявся у к╕но? Чи актор так сильно схожий на мене?
Чолов╕к на екран╕ п╕д╕йшов впритул ╕ погляд його застиг в центр╕, наче в╕н дивився в об'╓ктив к╕нокамери.
-- Як ця штуковина працю╓? - запитав чолов╕к протягуючи долоню, яка заполонила все зображення екрана. - Джоне, ти мене бачиш?
-- Так, - в╕дпов╕в м╕стер См╕т, який знаходився у в╕тальн╕. В голов╕ його промайнула думка, що це якесь безглуздя розмовляти з телев╕зором.
-- Якщо ти в╕дпов╕в "Так", тод╕ тво╖ справи кепськ╕, - сказав чолов╕к на екран╕. - Не знаю чи ти можеш мене бачити, але ран╕ше я вже бачив це м╕сце кр╕зь екран телев╕зора. Ти дивишся ╕ не розум╕╓ш, як це можливо. В╕дпов╕дь очевидна. Зараз в╕дбува╓ться перегляд к╕ностр╕чки "О, це Джон з майбутнього!". Загалом н╕чого нового для мене. Рано чи п╕зно це мало трапитись. Щоб не створити часов╕ парадокси, я не буду розпов╕дати, що трапилось з тобою в майбутньому. Але не втрачай над╕╖. Як бачиш Джон з майбутнього живий, а значить ╕ в тебе все вийде. Хочу попередити лише, щоб ти не дов╕ряв Захар╕ю Спенсеру. Мушу б╕гти, бо ц╕ тварюки....
Зображення почало шип╕ти, кадри на екран╕ почали б╕гати ╕ на телев╕зор╕ з'явилися перешкоди в супровод╕ непри╓много шуму. Джон вимкнув телев╕зора.
-- Перегляда╓ш телев╕зор? - промовив голос за спиною Джона.
М╕стер См╕т обернувся ╕ побачив повного чолов╕ка з зализаними чорними волосами. В╕н був одягнутий у с╕рий тв╕довий п╕джак. Правою рукою в╕н спирався на палицю, хоча не був схожий на старця. Л╕вою рукою в╕н вказав на диван ╕ Джон с╕в. М╕стер См╕т знав, що це був Карло Кальцоне. Позаду нього йшла його свита.
-- Нав╕що ви притягли мене сюди? - запитав Джон.
-- Питання тут задаю я! - гаркнув Карло. В╕н замахнувся палицею ╕ вдарив Джона прямо в пах. Той скривився в╕д болю ╕ м╕стер Кальцоне усм╕хнувся.
-- В╕дпуст╕ть, я н╕чого не знаю. - промовив Джон.
-- Що ко╖ться, красунчику? - запитав Карло, ткнувши палицею Джонов╕ в пузо. - Розпов╕дай, якщо не хочеш мене роз╕злити.
-- Не знаю, хтось п╕дставив нас ╕ тепер наркотики конф╕скували копи. - сказав Джон ╕ отримав палицею по голов╕. Роздалося чвакання ╕ м╕стер См╕т почув шум. Праве вухо стало схожим на вареник ╕ з нього потекла кров.
-- В╕дпов╕дь неправильна. Мен╕ повторити запитання? - запитав Карло, вдруге замахуючись палицею.
-- Не треба. - в╕дпов╕в Джон, прикриваючи обличчя долонею. - Коли судно прибуло в порт, нас з Хорхе схопила пол╕ц╕я. Детектив Харв╕ П╕нк, який допитував мене, сказав, що це Хорхе здав нас копам.
-- Так я тоб╕ ╕ пов╕рив, - хмикнув Карло. - Альро, принеси биту, я знесу цьому пацюку голову.
-- Н╕, благаю, т╕льки не бийте мене! Я ще не все розпов╕в. У в╕дд╕лку я втратив св╕дом╕сть ╕ мене в╕дправили у л╕карню. Там мен╕ вдалося втекти через в╕кно ╕ ось я опинився тут.
-- ╤ ти вважа╓ш, що ця правда мене задов╕льнить? Хорхе решту життя зогни╓ за ╜ратами, а ти пацюча морда вир╕шив злиняти?! Н╕, красунчику, ти помиля╓шся. Щось мен╕ п╕дказу╓, що це ти п╕дставив нас ╕ розпов╕в усе копам.
-- Присягаюся, що це не так. Чим завгодно можу клястися.
-- Справд╕? Мене завжди вражала твоя невинн╕сть. Красунчик такий б╕ленький ╕ слухняний. Якщо ти не винний, чому п╕шов у клуб "Шпилька" ╕ розмовляв з Елл╕?
Джон н╕чого не в╕дпов╕в ╕ погляд його втупився у п╕длогу.
-- Мовчиш? Правильно робиш, пацюча морда. Бо в тебе зак╕нчились аргументи, красунчику.
-- Я не красунчик ╕ н╕коли ним не був! - гн╕вно викрикнув Джон, обурено подивившись прямо в оч╕ Карло.
-- Що ти сказав?!
-- Я не красунчик. Мене звати Джон См╕т, - промовив чолов╕к ╕ плюнув у обличчя Карло.
-- Ну все, ти мен╕ вже надо╖в, - промовив м╕стер Кальцоне, витираючи побагров╕ле лице. - Нав╕що мен╕ бита. Я просто пристрелю це собаче лайно.
Карло вихопив п╕столет ╕ приц╕лився в Джона. Гачок револьвера клацнув...╕ Джон заплющив оч╕. П╕сля цього наступила напружена тиша, але куля не вилет╕ла. Зброя дала ос╕чку.
-- Д╕дько! - вилаявся Карло. В╕н вдруге приц╕лився.
В той момент, коли гангстер вже був готовий вистр╕лити в Джона, як раптом з╕ ст╕ни почулося шурхот╕ння обо╖в. Карло направив п╕столет на звук ╕ револьвер вистр╕лив в м╕сце, зв╕дки доносився звук. В ст╕н╕ з'явилася д╕рка в╕д кул╕.
Зелен╕ обо╖ роз╕рвали велик╕ мохнат╕ лапи, утворивши в ст╕н╕ продовгувату тр╕щину. Кр╕зь д╕ру визирнула голова з чотирма парами жовтих очей. Велетенський павук розтрощив ст╕ну ╕ зал╕з всередину к╕мнати. Гангстери почали стр╕ляти в тварюку. Один з них в╕дстрелив павуку передню лапу. Кр╕зь рану почала виливатися с╕ра р╕дина. Тварина завила неприродн╕м голосом ╕ з ╖╖ рота бризнула зелена слина. Джон встиг ухилитись, впавши на п╕длогу. Плювок потрапив двом гангстерам на обличчя. ╥хня шк╕ра почала ст╕кати, наче в╕ск, а б╕лки вивалилися з орб╕т очей. Альро в╕дскочив вб╕к ╕ поц╕лив в два жовтих ока. Незважаючи на втрачену ногу, павук швидким кроком наближився до нападника. Поки чудовисько наближалось, гангстерам вдалось в╕дстрелити другу ногу. Тварина упов╕льнила крок, а пот╕м випустила з╕ свого т╕льця павутину. Б╕л╕ смужки м╕цно обплели людей.
Тим часом Джон визирнув через диван ╕ побачив, як павук перетворював гангстер╕в на б╕л╕ кокони. Чолов╕к пом╕тив, як Карло заховався за письмовим столом. В руках в╕н тримав револьвер. Його багряне лице в мить стало бл╕дим ╕ на обличч╕ з'явилися крапельки поту. Джон глянув на тр╕щину, з яко╖ з'явився павук. Кр╕зь прор╕з в╕н побачив бездонний с╕рий прост╕р. Кра╖ тр╕щини стали обвугленими.
Павук вже завершував свою справу. Крики почали стихати ╕ згодом з людей утворилося дек╕лька кокон╕в. Тварюка важко засоп╕ла, коли зак╕нчила свою роботу. На мить запанувала тиша. Пересуваючи сво╖ лапи монстр, почвалав в сторону дивана. Джон л╕г на п╕длогу ╕ застиг, наче статуя. В╕н в╕дчув важке гаряче дихання павука. Тварина забралася на диван ╕ передн╕ми ногами зал╕зла на Джона. Павук глянув на м╕стера См╕та. Чолов╕к затримав дихання ╕ заплющив оч╕, прикидаючись мертвим. Тварина надавила лапами на жив╕т лежачого.
В цей момент Карло вир╕шив скористатися момент ╕ ривком поб╕г до дверей. Павук в╕дчув рух ╕ поб╕г за Карло. Не встигла тварюка забратися на диван, як ╖╖ с╕ре мохнате т╕льце роз╕рвалося в╕д постр╕л╕в ╕ жовч вит╕к на оббивку мебл╕в. Павук похитнувся ╕ з останн╕м гарчанням впав на Джона. Чолов╕к скрикнув, спихнувши мертве т╕ло на землю.
-- Зда╓ться ми ще встигли, Ханна, - промовив чолов╕чий голос.
-- Принаймн╕ ще один залишився живим, Кань╓, - сказав ж╕ночий голос.
Джон обернувся ╕ побачив двох людей. Чолов╕к був невисокого зросту, аз╕атсько╖ зовн╕шност╕, одягнутий у коричневу куртку ╕ простор╕ с╕р╕ штани, на голов╕ в╕н носив ковбойський капелюх. Ж╕нка була брюнеткою, з худими високими вилицями, одягнута в зелену жилетку ╕ штани, а за плечем вона носила колчан з стр╕лами. В прав╕й руц╕ вона стискала довгий дубовий лук. ╥╖ бл╕дувате обличчя прикрашало к╕лька чорних полос, що нагадувало маскування.
Ханна п╕д╕йшла вперед ╕ допомогла Джонов╕ п╕днятися. М╕стер См╕т в╕дчув шершавий дотик ╖╖ долон╕. Тим часом Кань╓ перестр╕ляв вс╕ б╕л╕ кокони, як╕ встиг зробити.
