Литмир - Электронная Библиотека

-- Це я Джонн╕.

-- Що в тебе за прикид?

-- Вкрав у бомжа.

-- Вибач, Джонн╕, але в такому наряд╕ я тебе не пущу, - щ╕лина зачинилась.

-- Послухай я т╕каю в╕д коп╕в, виручи мене, будь-ласка!

-- А бабло в тебе ╓?

-- Нема, Томас, але п╕зн╕ше я заплачу, чесне слово.

-- ╤шов би ти зв╕дси.

-- Я лише на к╕лька хвилин вир╕шив заскочити. Мен╕ треба поговорити з Елл╕. Пот╕м я в╕дразу п╕ду.

Зал╕зн╕ двер╕ в╕дчинились ╕ Джон зайшов всередину.

-- Дякую велике, - промовив м╕стер См╕т

-- У тебе 10 хвилин. Пот╕м щоб духу тут твого не було. ╤ наступного разу , щоб без бабок не приходив, - попередив його Томас. - Це лише за наше давн╓ знайомство. Тод╕ ти здорово мен╕ допом╕г, прик╕нчивши к╕лькох шалав, що намагались поквитатись з╕ мною.

-- Не сумн╕ваюсь, - сказав Джон ╕ пройшов в зал.

Всередин╕ стояв запах тютюнового диму ╕ алкоголю. В далин╕ розташувались зелен╕ столи, де чолов╕ки грали в покер. За барною ст╕йкою м'язистий чолов╕к в чорн╕й футболц╕ з написом "Red Dragon" розливав алкогольн╕ напо╖. Нап╕вгол╕ оф╕ц╕антки розносили стакани на п╕дносах. На шк╕ряних диванах сид╕ли гост╕ ╕ дивились, як на п╕лонах витанцьовували стриптизерки п╕д пов╕льну музику.

На одному з п╕лон╕в танцювала Елл╕. Вона була одягнута в облягаючу сп╕дню б╕лизну. Чолов╕ки з роззявленими ротами простягали ╖й сво╖ долари. Розмахуючи пишним багряним волоссям, вона запихала грош╕ соб╕ в бюстгальтер. Коли до под╕уму п╕д╕йшов Джон, Елл╕ пустила йому пов╕тряний поц╕лунок ╕ язиком облизала сво╖ червон╕ губи.

-- Елл╕ прив╕т, крих╕тко, - сказав Джон. - Потр╕бно поговорити, але не при людях.

-- Щось трапилось, Джонн╕? - запитала стриптизерка, манячи сво╖ми карими очима.

-- Д╕вчинко, ти потр╕бна мен╕ зараз.

Елл╕ зупинила св╕й шалений танець ╕ зл╕зла з п╕лона. Джон пом╕тив, що все ╖╖ т╕ло сп╕тн╕ло ╕ крих╕тн╕ капельки поту ст╕кали по животу. П╕д обурен╕ вигуки натовпу вони попрямували до к╕мнати, де кл╕╓нти розважалися з сво╖ми обраницями.

В прим╕щенн╕ було душно. К╕мната була прикрашена в розових тонах. Всередин╕ було велике двоспальне л╕жко ╕ тумбочка.

-- О, який огидний хлопчик, - промовила Елл╕, влаштувавшись на л╕жку. - В╕д тебе тхне, як в╕д см╕тника. Хоча за подв╕йну плату, я подумаю, чи варто в╕дсмоктати у тебе.

-- Я прийшов не за цим, - промовив Джон. В╕н ус╕вся коло не╖ ╕ його рука ковзнула на гладку ногу стриптизерки. - ╢ розмова. Я отримав листа, в якому йшлося про Елл╕. Ти не ма╓ш для мене важливо╖ ╕нформац╕╖?

-- Хм, приходили до мене дво╓ дивних тип╕в. - сказала Елл╕. - Один з них добре заплатив ╕ передав, що тебе будуть чекати на роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т кожного дня оп╕вноч╕.

-- Зрозум╕ло. Б╕льше в╕н н╕чого не говорив?

-- Передав, щоб ти приходив один.

Джон спробував встати, але рука стриптизерки зупинила його.

-- Вже т╕ка╓ш Джонн╕? - спитала Елл╕, не в╕дводячи погляду сво╖х карих очей.

-- Я повернусь п╕зн╕ше, об╕цяю, але зараз мушу йти. - його обличчя почервон╕ло ╕ Джон сп╕тн╕в.

-- Як забажа╓ш. - рука Елл╕ пройшлася вгору по сорочц╕, а пот╕м похлопала його по плечу. - Я буду сумувати, Джонн╕. Приходи швидше.

Ц╕ загравання примушували Джона непоко╖тись. Говорить вона правду чи лише заманю╓ у сво╖ с╕т╕? В╕н був готовий потонути у ╖╖ т╕л╕, стати одним ц╕лим ╕ н╕коли не в╕дпускати. ╥╖ краса зводила його з розуму. Але Джон змусив себе встати ╕ вийти за двер╕. Головне не обернутись, бо ╖╖ погляд заставить спокусити нав╕ть священника.

Усп╕шно Джон вийшов з клубу, в╕дчуваючи тягар на серц╕. В╕н попрямував дал╕ кр╕зь лаб╕ринти вуличок, шукаючи перехресток В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т, хоча точно не знав, де в╕н знаходиться. Коли в╕н спробував спитати в когось дорогу, люди не пом╕чали його або оминали.

В живот╕ бурчало, наче всередин╕ гуд╕в р╕й бдж╕л. Останн╕й раз Джон нормально ╖в ще на борт╕ судна. Спраглим поглядом в╕н вдивився у в╕трини магазин╕в ╕ ресторан╕в. Неподал╕к в╕н побачив сл╕пого, який просив милостиню. Для Джона здавалося жалюг╕дним бажанням взяти у нього жменю монет. Але голод був наст╕льки нестерпним, що йому здавалося, н╕би черв'як всередин╕ прогризав д╕ру в його пуз╕. Джон йшов до б╕долахи, який нав╕ть не п╕дозрював, що його зараз об╕крадуть.

Коло тротуару зупинився автомоб╕ль. З нього вийшло дво╓ джентльмен╕в в елегантних костюмах. Вони п╕д╕йшли до Джона ╕ ривком потягли його за пальто до машини. Монети дзв╕нко посипалися з рук на асфальт. Сл╕пий почав жад╕бно ╖х п╕дбирати.

Запхавши Джона в машину, чолов╕ки надягнули на його голову м╕шок. Св╕же пов╕тря перестало заходити в його леген╕.

-- Випуст╕ть, будь-ласка, я не хочу н╕куди ╖хати, - задихаючись, благав Джон.

-- Стули пельку, красунчику, - промовив один ╕з джентльмен╕в. - Якщо хочеш, щоб тебе привезли живим, тод╕ замовкни.

Машина ╖хала вперед, завертаючи то вл╕во, то вправо. Джон перестав пручатись ╕ спробував рахувати повороти. Його голова крутилася обертом ╕ цифри путалися. В╕н заплутався в л╕чб╕, намагаючись пригадати к╕льк╕сть поворот╕в. Невдовз╕ машина зупинилась.

Заручника випхали з автомоб╕ля ╕ повели по ╜рунтов╕й дороз╕. Вийшовши з машини, Джон См╕т в╕дчув щеб╕нь п╕д ногами. Ненароком ступаючи вб╕к в╕д стежки, нога грузла в п╕ску. Джон чудово розум╕в, куди його вели. Це була садиба Карла Кальцоне.

М╕стер См╕т ╕ ще дво╓ гангстер╕в переступили пор╕г будинку. Нарешт╕ Джонов╕ зняли м╕шок з голови. Вони йшли по коридору, встеленого шовковим персидським килимом. В прим╕щенн╕ стояв запах тютюнового диму ╕ дорогих парфум╕в.

Коли Джон ступив на дерев'ян╕ сходи, вони почали скрип╕ти ╕ завивати. Дво╓ гангстер╕в йшли за ним. Зупинившись на мить, м╕стер См╕т в╕дчув холодний дотик дула п╕столета в спину. Джон зрозум╕в натяк ╕ продовжив просуватися вперед.

Оминувши кухню на другому поверс╕, гангстери завели його в в╕тальню ╕ зачинили двер╕. Джон опинився у к╕мнат╕ з зеленими обоями. На в╕кнах стояли ╜рати. Навпроти дивана був телев╕зор. В кутку стояло фортеп╕ано. Його дерев'яна поверхня з плином часу потемн╕ла.

Джон п╕д╕йшов до ╕нструменту. В╕н с╕в на ст╕лець ╕ в╕дчинив кришку. Чолов╕к простягнув пальц╕ до жовтих потертих клав╕ш. Сама думка про гру на фортеп╕ано вселяла в його серце жах. Йому пригадався спогад з притулку. Сталося це п╕д час уроку музики. Тод╕ вчителька вийшла на к╕лька хвилин на перерву. Скориставшись моментом, д╕ти п╕д╕йшло до фортеп╕ано ╕ почали гамселити по його клав╕шам. Груб╕ ╕ дзв╕нки звуки лунали з ╕нструмента. Музика була н╕кчемною, але Джонов╕ стало ц╕каво ╕ в╕н теж хот╕в спробувати. Коли в╕н почав стукати по клав╕шах, то потонув у звуках фортеп╕анна. Джон захопився музикою ╕ не почув, як до к╕мнати наближалася вчителька. Проте д╕ти виявились км╕тлив╕шими. Вони переполошилися ╕ деяк╕ вже почали т╕кати подал╕ в╕д фортеп╕ано. Почалася штовханина. Шум дитячих голос╕в, звуки клав╕ш ╕ кроки каблук╕в по дерев'ян╕й поверхн╕ - все зм╕шалося в голов╕ Джона. В╕н знав, що вже час припинити, але не м╕г зупинитися. Один з д╕тей штовхнув його в плече ╕ прокричав: "Досить!", а пот╕м залунало: "Бережись!". В цей момент щось, схоже на спалах промайнуло у Джона в голов╕, але вже було п╕зно.

В╕н в╕дчув, як щось важке пада╓ йому на руку. Праву руку хлопчик ще встиг витягнути, але л╕в╕й повезло менше. Кришка фортеп╕ано упала йому на пальц╕. Джон скрикнув в╕д болю ╕ на його оч╕ навернулися сльози. Н╕гт╕ середнього ╕ вказ╕вного пальця були вщент роздроблен╕. Кров хлинула на клав╕ш╕, забарвлюючи ╖х у червоний кол╕р. Хлопчик впав у стан шоку ╕ вже не розум╕в, що в╕дбува╓ться. Д╕ти щось кричали, а пот╕м до нього п╕д╕йшов хтось з дорослих. Дал╕ спогади ставали туманними. Все в╕дбувалося, наче ув╕ сн╕. Джона вели кр╕зь прим╕щення притулку, петляючи коридорами, поки в╕н не зайшов до медпункту, де йому обробили ╕ перев'язали поранен╕ пальц╕. Йод обп╕кав руку, але Джон терп╕в б╕ль ╕ вже перестав плакати. Хлопчик знав, що це лише др╕бниц╕, як╕ трапились на його шляху.

47
{"b":"620099","o":1}