-- Я нннее...нне пам'яттаю, - за╖каючись промовив м╕стер См╕т.
В╕н д╕став з╕ сво╓╖ кишен╕ кишеньковий н╕ж. Його лезо було кривавим. Руки чолов╕ка затрусились. Джон витер ножа об сп╕дницю жертви. Все в╕дбулось так швидко, що чолов╕к не м╕г згадати, чи ж╕нка покинула його до того, як в╕н дочитав лист до к╕нця, чи п╕сля того. А може вона не покидала його? Може весь цей час вона лежала тут, а в╕н спок╕йно читав лист.
-- Мене п╕дставили! Я не вбивав ╖╖, клянусь! Мене п╕дставили! - Джон схопив себе за волосся, намагаючись вирвати шмат з голови.
-- В╕дпов╕дай, красунчику, чому ти ╖╖ прик╕нчив? - спитав Хорхе.
-- Вона забагато знала, - промовив Джон.
-- Дума╓ш вона працювала на коп╕в чи може на ФБР? Ця ж╕нка здалася мен╕ п╕дозр╕лою. Вона точно пронюхала про кока╖н.
Хорхе в╕дкрив ╖╖ сумку ╕ висипав ус╕ реч╕ на п╕длогу. ╤тал╕╓ць не знайшов серед них щось особливе ╕ забрав лише гаманець. Пот╕м в╕н запхав решту в сумку.
-- Ось, що ми зробимо, - сказав Хорхе, дивлячись на ж╕нку. - Замота╓мо труп в килим ╕ вноч╕ викинемо т╕ло в море.
-- А якщо ╖╖ винесе на берег?
-- Неважно. Одягнемо рукавц╕, щоб не лишити сл╕д╕в. Коли копи знайдуть т╕ло в них не буде знаряддя вбивства ╕ якихось сутт╓вих доказ╕в.
-- Ти забув про килим. Вони вияснять, куди останн╕й раз вона направлялась ╕ знайдуть каюту без килима.
-- А ти завжди в╕др╕знявся гострим розумом. Вкрадемо в ╕нш╕й к╕мнат╕, я про це подбаю. А зараз мене чека╓ об╕д. Ти з╕ мною, красунчику?
-- Щось перехот╕лось ╖сти.
-- Гаразд, тод╕ замкнись ╕ н╕кого б╕льше не пускай. Втямив, красунчику?
-- Втямив.
Хорхе вийшов з каюти, а Джон приляг на л╕жко. В╕н в╕дчув, як сон зморив його. Так Джон проспав аж до самого вечора. Коли в╕н прокинувся, Хорхе вже притяг новий килим.
-- Де ти його д╕став?
-- Прийшлось перер╕зати к╕лька людей. - в╕дпов╕в Хорхе. Пот╕м в╕н вишк╕рив сво╖ жовт╕ зуби ╕ зареготав. - Жартую. Найшов чистеньким на склад╕. А тепер допоможи мен╕.
Разом вони загорнули труп в килим. Ж╕нка виявилась легкою, к╕лограм╕в 70. Напарники винесли ╖╖ ╕ потягнули по зеленому коридору. Вийшовши на палубу, вони пом╕тили, що навколо не було н╕ душ╕. П╕д покровом зоряно╖ ноч╕ напарники потягли килим до борта корабля. За поворотом ╖х зустр╕в старий чолов╕к.
-- Що це ви робите? - запитав той, п╕дозр╕ло глянувши на килим.
-- У мого друга алерг╕я на пил, - в╕дпов╕в Джон. - Ось ми ╕ винесли його витр╕пати.
-- Що ж не буду заважати. - чолов╕к п╕шов дал╕.
-- Класно придумав, красунчику, - похвалив Хорхе. - Не подоба╓ться мен╕ цей тип. Треба його було прик╕нчити.
-- Досить нам ╕ одного трупу на сьогодн╕, - заперечив Джон. - А тепер давай позбудемось цього.
Килим перевернувся через борт ╕ хлюпнувся в море. Напарники повернулися в каюту. На п╕длоз╕ не лишилось сл╕д╕в кров╕. Джон застелив новенький килим.
-- Тепер можна ╕ поспати. - сказав Хорхе.
-- Я ще п╕ду прогуляюсь.
-- Дивись знову не прибий когось.
-- Постараюсь.
Джон вийшов з каюти. На палуб╕ було прохолодно. В╕н д╕став сигарету ╕ запалив, щоб зняти стрес. Проте жахлив╕ в╕дчуття не минуло. Джон дос╕ в╕дчував провину за смерть то╖ ж╕нки. Його охопила неспод╕вана лють. В╕н д╕став пачку цигарок ╕ викинув в море. Десь в бенкетн╕й зал╕ лунала музика. Перед тим, як лягти спати м╕стер См╕т добряче натанцювався з к╕лькома ж╕нками.
* * *
Прибули вони 1 кв╕тня, як ╕ було написано в лист╕. ╥хн╓ плавання до Нью-Йорка зайняло тиждень. За цей час Хорхе достатньо набриднув Джонов╕. П╕д к╕нець подорож╕ ╕тал╕╓ць обблював килим ╖хньо╖ каюти. М╕стер См╕т здогадувався, що це через проблеми з алкоголем, а не в╕д морсько╖ хвороби.
П╕дпливаючи до берега, Джон пом╕тив Статую Свободи вдалин╕. Небо було похмурним. Моросив дощ. На обр╕╖ з'явились висок╕ списи хмарочос╕в, як╕ протикали небо. Червон╕ промен╕ сонця лише починали п╕дн╕матися. Парусне судно гучно гуд╕ло, нагадуючи про сво╓ прибуття.
Корабель зупинився ╕ пасажири почали просуватись на вих╕д. Кр╕зь натовп Джон пом╕тив 3 пол╕цейськ╕ машини, розташован╕ б╕ля причалу. Близько десятка коп╕в чекало на виход╕.
-- Якого б╕са вони там стоять? - спитав Джон.
-- От холера, - вилаявся Хорхе ╕ спов╕льнив крок, - ми вляпались в сам╕с╕ньке лайно.
-- Не пан╕куй. Спробу╓мо оминути ╖х, - сказав Джон.
-- Не вийде, - заперечив Хорхе. - Бачиш он того чолов╕ка? - ╕тал╕╓ць вказав пальцем на людину, одягнену в коричневу куртку ╕ с╕р╕ брюки. - Це детектив Харв╕ П╕нк. В╕н працю╓ на ФБР ╕ ╓ одним з наших ворог╕в. Взяток це пес не бере, ╕ йому вдалося посадити не одного гангстера в Нью-Йорку. З ним треба бути обережн╕шим ╕ оминати за к╕лометр.
Джон оглянув детектива. Чолов╕к був невисокого зросту, куртка приховувала його сутул╕сть ╕ зайву вагу, хоча в╕н не був занадто товстим. Темне коротке волосся було майже повн╕стю сивим. Обличчя було побритим, лише с╕рий мох прор╕зався на п╕дбор╕дд╕. На чол╕ були глибок╕ зморшки. Щоки вид╕ляли дв╕ полоси по бокам, як╕ брали початок з носа ╕ зак╕нчувались на п╕дбор╕дд╕, що робило його схожим на бульдога. Нижче ховалося друге п╕дбор╕ддя. Погляд його був спок╕йним, але оч╕ не втрачали пильност╕.
-- Перестр╕ляти ╖х не вийде. Прийдеться т╕кати, - подумав Джон.
Гангстери зм╕шалися з натовпом. Вони просувалася все ближче ╕ ближче до виходу. Пол╕цейськ╕ йшли ╖м на зустр╕ч. В╕дстань м╕ж ними скорочувалась з кожним кроком. Лише Джон ступив на землю, в╕н р╕зко повернув вправо.
Швидким кроком просуваючись вперед, Джон пом╕тив пол╕цейського, який йшов прямо на нього. М╕стер См╕т спробував ╖х оминути, як збоку вискочило ще дво╓. Джон зрозум╕в, що оминути ╖х не вдасться. Розштовхуючи людей, в╕н почав т╕кати. Пол╕цейськ╕ пом╕тили рух ╕ поб╕гли сл╕дом за ним.
Джон б╕г по с╕рому асфальту, оминаючи п╕шоход╕в. Один з коп╕в кричав йому, щоб в╕н зупинився, але це не спрацювало. Джон завернув в один ╕з провулк╕в. В к╕нц╕ його чекав зал╕зний паркан. В╕н спробував перел╕зти через нього. Пол╕цейськ╕ наздоганяли його. Один з них був найпрудк╕шим ╕ вже був дуже близько коло вт╕кача. Джон вже забрався, щоб перел╕зти, як раптом коп схопив його за ногу. М╕стер См╕т спробував в╕дчепитись, але м╕цна рука мертвою хваткою тримала його. Пол╕цейський потягнув Джона. Вт╕кач не втримався ╕ впав з паркану. В╕н боляче вдарився спиною об землю. Покотившись по грязюц╕ чолов╕к спробував встати, але за це отримав дубинкою по живот╕. Копи били його до тих п╕р, поки не з'явився детектив.
-- Досить, - наказав Харв╕ ╕ побо╖ припинились.
М╕стер П╕нк допом╕г вт╕качу встати. Джон виглядав не надто. Його с╕ре пальто було вимазане брудом. Обличчя було в синцях. Н╕с був розбитий. Сплюнувши кров, Джон промовив: "Все-таки зловили, смердюч╕ пси."
-- Прибережи сво╖ слова для допиту, синку, - промовив Харв╕ ╕ одягнув на Джона наручники.
Поки його вели до пол╕цейського машини, вс╕ довкола дивилися. Люди йшли сл╕дом за пол╕цейськими ╕ кричали йому всл╕д принизлив╕ слова. В╕двернувшись в╕д холодних погляд╕в, Джон втупився в землю. Вс╕ його реч╕ конф╕скували. Вт╕кача посадили до салону автомоб╕ля ╕ машина по╖хала. На передн╕х сид╕ннях сид╕ли Арнольд ╕ Генр╕.
-- Хлопц╕, та ви що! - обурено промовив Джон до пол╕цейських. - А як же наш догов╕р? Ми ж не перший день один одного зна╓мо!
-- Стули пельку, - пробурчав Арнольд. - Нас це не обходить. Чи ти дума╓ш, що ми будемо ризикувати сво╖ми шкурами ради маф╕╖.
-- У нас одне начальство, - п╕дтримав його Генр╕. - Воно наказало - ми викону╓мо.
-- А як же ваш╕ дружина ╕ д╕ти? Хочете, щоб я здав вас? Хто тод╕ буде годувати ╖х, коли ви будете за гратами? - пригрозив Джон.
-- Ти налякав мене, красунчику, - з╕ сарказмом промовив Арнольд. - Тод╕ я перер╕жу тоб╕ горлянку, коли зустр╕немось на зон╕.
-- А варто? - спитав Джон у в╕дпов╕дь. - За взятку припаяють к╕лька рок╕в, а за вбивство б╕льше дадуть.
