Момент повторився. Отже, вирватися зв╕дси не вийде. Я застряг в одному з╕ сво╖х спогад╕в? Якщо пристрелити цього ╕тал╕йця, н╕чого не зм╕ниться.
Дивне в╕дчуття охопило Джона. Руки тряслись, а все навколо таким знайомим, наче де-жавю. В╕н пережив цей момент ран╕ше, але майже н╕чого не пам'ятав. Це те саме в╕дчуття, коли перегляда╓ш старий ф╕льм, який бачив 20 рок╕в тому ╕ намага╓шся пригадати сюжет. Поки що кр╕м знайомих актор╕в ти не можеш н╕чого згадати. Але коли брата головного героя вбили в середин╕ ф╕льму, пазли в голов╕ починають складатися ╕ ти усв╕домлю╓ш, що саме так все ╕ мало статися, тому не розум╕╓ш, чому не згадав цього ран╕ше. Схоже в╕дчуття переживав Джон.
-- У тебе ╓ хвилина на збори, ам╕го, - попередив його Хорхе. - О дванадцят╕й годин╕ ми в╕дправля╓мося на кру╖зному лайнер╕ до Нью-Йорка.
Джон одягнув св╕й с╕рий п╕джак ╕ крислатий капелюх. Хорхе вже був готовий. ╤тал╕╓ць взув налакован╕ черевики. Його темний костюм прикрашав жовтий шарф, який Хорхе зав'язав на ши╖ зам╕сть краватки.
Близько дванадцятою напарники стояли на причал╕ Палермо. Погода була сонячною, легкий в╕терець дув ╖м в обличчя, в╕ддаючи морським бризом. Хорхе ╕ Джон зайшли на борт парусного судна "П'янто". Кру╖зний лайнер в╕дчалив ╕ Джон любувався виглядом пляжу, який в╕ддалявся ╕ перетворювався на жовту полосу на обр╕╖.
-- Ти готовий, красунчику, до невеличко╖ подорож╕? - запитав Хорхе усм╕хаючись. Права щока ╕тал╕йця в╕двисла в╕д усм╕шки. Затхлий кислий запах змусив Джона в╕двернутись ╕ подивився на блискучу блакитну гладь.
-- Щось мен╕ не по соб╕, - в╕дпов╕в Джон.
-- Невже наш хлопчик злякався? - поглузував Хорхе, похлопуючи приятеля по плечу. - Подума╓ш тонна кока╖ну, яку ми ма╓мо перевезти до Нью-Йорка. Товар над╕йно заховано в трюм╕. А нав╕ть якщо хтось спробу╓ пискнути, вс╕м уже давно заплачено.
-- Якщо не рахувати той факт, що ми вперше перевозимо наркоту таким способом, - додав Джон.
-- Як╕ нам бабки в╕двалять за цю справу, - замр╕яно промовив Хорхе. - Якщо за кожен грам платять по 10 долар╕в, то рахуй у нас як м╕н╕мум по м╕льйону в кишен╕. До реч╕ забув тоб╕ в╕ддати.
-- ╤тал╕╓ць д╕став з кишен╕ пачку `'зелених'' ╕ передав Джонов╕. М╕стер См╕т перерахував. Там була тисяча долар╕в. Джон недов╕рливо покосився на ╕тал╕йця.
-- Хорхе, ти знуща╓шся? - злобно запитав Джон. - За ту с╕м'ю ╕спанц╕в, яку ми прик╕нчили, мали заплатити три штуки.
-- Ну ╕ що, - спок╕йно в╕дпов╕в ╕тал╕╓ць. - Я за бабло не ручаюсь. Вс╕ претенз╕╖ до шефа.
-- Хорхе, там були д╕ти! Я пристрелив маленьку д╕вчинку на руках матер╕!
-- Йди поплач в ╕нше м╕сце. Ти знав на що п╕дписався. Це всього лише б╕знес. Якщо хочеш вийти з гри, я допоможу.
Хорхе схопив його за ком╕р ╕ по пояс перекинув за борт судна. ╤тал╕╓ць вже готувався перекинути ноги, але приятель заговорив.
-- Я все зрозум╕в, лише постав мене на м╕сце, - благав Джон.
-- Справд╕? - Хорхе прикинувся, що не зрозум╕в його. - Вдруге я не буду таким благородним. Наступного разу я пристрелю тв╕й баняк.
-- Другого разу не буде, - подумав Джон.
Хорхе поставив приятеля на землю ╕ поправив ком╕р. Джон розвернувся ╕ п╕шов у свою каюту. Йому вдалося задр╕мати на к╕лька годин.
Розбудив Джона стук у двер╕. В╕н в╕дчинив ╕ побачив ж╕нку середн╕х л╕т. На голов╕ вона носила каре рудуватого волосся. ╥╖ оч╕ прикривали затемнен╕ окуляри. В руках вона тримала сумочку. Джон знав, що в╕д ж╕нок можна чекати непри╓мностей, але ╖╖ обличчя здавалося знайомим. Тому м╕стер См╕т не зачинив двер╕ перед ╖╖ носом.
-- Вам чимось допомогти? - вв╕чливо запитав Джон. На всякий випадок в╕н намацав револьвер у сво╖й кишен╕.
-- Ви Джон См╕т? - запитала ж╕нка.
-- Це я. А хто пита╓?
-- Це не важливо. Думала, що це роз╕граш, але схоже у мене ╓ дещо для вас. Я працюю в юридичн╕й ф╕рм╕ "Swons&Swons". Мене просили передати вам лист, - сказала ж╕нка ╕ простягнула Джонов╕ конверт.
Мабуть якийсь жарт, - подумав Джон.
На конверт╕ було написано: "М╕стеру Джонов╕ См╕ту". Адреси в╕дправника не було. Чолов╕к кишеньковим ножом розр╕зав посилку. Всередин╕ знаходився пожовклий лист паперу. Текст було написано темно-ф╕олетовими чорнилами.
М╕стере См╕т,
Пишу вам 1 кв╕тня 1841 року. Коли ви прочита╓те цей лист, я буду вже мертвим. За запов╕том вам мають його передати п╕д час подорож╕ до Нью-Йорку. Коли ви доберетеся туди, цьому пов╕домленню виповниться р╕вно 100 рок╕в. Якщо ви зараз це чита╓те, отже мо╓ останн╓ прохання виконано. Не намагайтесь зрозум╕ти, як я здогадався про ваше в╕дплиття з Палермо. З рад╕стю пов╕домлю вам, що сьогодн╕ видався довол╕ сонячний день. Я сиджу у плетеному кр╕сл╕, покурюючи кубинську сигару ╕ пишу вам ц╕ рядки. Переживаючи за власну безпеку, я не пов╕домлю вам сво╓ м╕сцезнаходження. Зважаючи на те, що м╕й лист може потрапити в поган╕ руки, я не буду тут писати ц╕нну ╕нформац╕ю, яка вас стосу╓ться. Скажу т╕льки дещо, що вас заставить замислитись над мо╖м пов╕домленням. Зм╕й на вол╕. Аб╕гель мертва. Засновнику не можна в╕рити. Павуки вже сплели сво╖ с╕т╕. Реальн╕сть почала рушитись. Ви один з небагатьох, хто ще може допомогти. ╤нш╕ ж будуть вважати мене безумцем. Джоне, якщо хочете допомогти, приход╕ть до чар╕вно╖ Елл╕.
Прощавайте ╕ береж╕ть себе.
Ваш щирий друг.
Джон згорнув лист у конверт ╕ заховав його у п╕джак. Це першокв╕тневий жарт? Його долон╕ сп╕тн╕л╕. Погане передчуття охопило його ╕ в╕н здригнувся.
М╕стер См╕т згадав, що в кишен╕ у нього лежала пачка сигарет. За той час, який Джон пров╕в у Кенрайссел╕, в╕н встиг позбутися ц╕╓╖ погано╖ звички. Але тепер бажання закурити не покидала його голову.
Джон вийшов з╕ сво╓╖ каюти ╕ направився на палубу. Морський в╕тер при╓мно дув йому в обличчя. Схилившись над бортом, в╕н д╕став з╕ сво╓╖ кишен╕ сигарету ╕ запалив. Тепло тютюнового диму заповнило леген╕. Серце забилося сильн╕ше. Джон полегшено видихнув ╕ хмарка диму понеслась у небесну блакить.
Над морем кружляли чайки. В далин╕ плавало к╕лька дельф╕н╕в. Коли Джон допалив сигарету, на душ╕ стало легше. В╕н викинув недопалок в воду ╕ вир╕шив прогулятися палубою. Справа в╕н побачив чолов╕ка, який тримав хлопчика ╕ показував щось в далин╕. За ними йшло три юних дами в яскравих капелюшках. Вони про щось голосно розмовляли ╕ см╕ялись.
В голов╕ у Джона спливло ╕м'я Елл╕. В╕н знав лише одну людину, яку так звали. Це була д╕вчина, яка працювала стриптизеркою в нью-йоркському клуб╕ "Шпилька". Саме туди, куди Джон ╕ направлявся. Чи може це бути сп╕впад╕нням або долею? Чолов╕к цього не знав.
Джон прис╕в на дерев'яну лавку. Рядом сид╕в вусатий д╕дусь в котелку, який читав газету. М╕стер См╕т зняв крислатого капелюха ╕ прис╕в коло нього. Сонце засв╕тило йому в оч╕ ╕ в╕н зщурився. Чолов╕к побачив, як н╕с корабля розр╕за╓ море. Джон не знав ск╕льки пройшло часу, як в╕н споглядав цю картину. В╕двол╕к м╕стера См╕та Хорхе, який неспод╕вано з'явився поряд.
-- Що ти нако╖в, йолопе? - гр╕зно вимовив Хорхе.
-- Про що ти?
-- Ход╕мо в каюту, я тоб╕ дещо покажу.
Джон одягнув крислатого капелюха ╕ вони направились до к╕мнати. Коли вони пройшли коридором, Хорхе в╕дчинив каюту. Зайшовши всередину, Джон побачив жахливу картину. Килим був залитий кров'ю. На п╕длоз╕ лежала мертва ж╕нка. ╥╖ сумочка лежала поряд. Це була та сама особа з рудуватим волоссям, яка вручила Джонов╕ конверт. На ╖╖ ши╖ був глибокий пор╕з. Кров перестала ст╕кати ╕ рана на горл╕ засохла. Окуляри злет╕ли з ╖╖ обличчя ╕ лежали на закривавленому килиму. Джон дивився у ╖╖ склян╕ мертв╕ оч╕ ╕ не м╕г пов╕рити, що ще недавно розмовляв з нею.
-- Ти не поясниш мен╕ якого б╕са, красунчику?
