П'ятеро козлоногих стали навколо вогнища, а шостий тримав у руц╕ кинджал. Козлоног╕ взяли один одного за волохат╕ руки ╕ п╕дняли ╖х над ватрою. А пот╕м вони почали сп╕вати на незрозум╕л╕й мов╕:
Septra retu ich degar
Heritji amu komsa tma
Serpentu soro pedigar
Chrono besu la perma...
В╕д сп╕ву вогнище запалало яскрав╕ше. Шостий козлоногий п╕д╕йшов до д╕вчини з б╕лявим волоссям, яка була л╕воруч в╕д Джона. Рукою в╕н зробив жест ╕ ув╕ткнув кинджал нижче пупка. Б╕лявка голосно закричала, але ╖╖ крики приглушав сп╕в козлоногих. Лезо кинджала п╕днялося вгору, розр╕зало грудну кл╕тку ╕ зупинилось на п╕дбор╕дд╕. Крики перетворились на хрип╕ння. Кровав╕ сльози ст╕кали з ╖╖ пустих очей. Щось чорне вирвалось з ╖╖ черева ╕ стрибнуло у вогонь. Ватра запалала яскраво-червоними в╕дт╕нками. Козлоногий витяг закривавлений кинджал ╕ п╕д╕йшов до наступно╖ жертви, що була л╕воруч в╕д ж╕нки.
Джон перестав дивитися на це д╕йство ╕ спробував роз╕рвати пути. Але в╕д рух╕в мотузка м╕цн╕ше вгризалася в шк╕ру.
Треба швидко щось придумати. Ма╓ ж бути якийсь вих╕д.
╤ тут йому в голову прийшла ╕дея. Джон заплющив оч╕ ╕ спробував сконцентруватися. В╕н перестав звертати вс╕ звуки, що долинали. Дихання стало спок╕йним. Чолов╕к в╕дчув, як блакитн╕ ╕скринки поколють його шк╕ру. Джон з ус╕╓╖ сили напружився ╕ блакитний вогонь розлився по всьому т╕лу. Пекельна б╕ль пронизала кожну кл╕тинку. Чолов╕к почав глибоко вдихати ╕ скоро муки зм╕нились на легкий морозець.
Джон розплющив оч╕ ╕ побачив, що в╕н сто╖ть посеред блакит╕, наповнено╖ туманом. Мотузки б╕льше не р╕зали рук. Серед туману кожна жива ╕стота здавалася примарною т╕ню. Звуки лунали далеко ╕ приглушено. Глиниста земля стала сухою, потр╕сканою.
Джон повернув голову в центр нонаграмми. На м╕сц╕ ватри було велике провалля. З д╕ри кр╕зь туман висувалася велетенська зм╕╖на голова. Жовт╕ оч╕ блищали неприродним сяйвом, наче були золотими. Зелена луска переливалась ╕ здавалось, що вона була живою. С╕рий роздво╓ний язик висунувся з пащ╕. З жовтих зуб╕в скапувала чорна масляниста р╕дина.
То ось який ти Серпент!
Зм╕я пом╕тила Джона ╕ приготувалася нападати. Голова вил╕зла на дек╕лька метр╕в. Тварюка зробила випад. Язик зупинився за метр в╕д м╕сця, де стояв Джон. Чолов╕к в╕дскочив назад. Але зм╕я не могла повн╕стю вил╕зти з д╕ри. Щось не пускало ╖╖. Монстр злобно засичав.
Джон зрозум╕в, що не можна втрачати час. В╕н обережно об╕йшов зм╕ю ╕ направився до т╕н╕, яка тримала кинджал. Козлоногий якраз збирався розр╕зати плоть, але якась сила зупинила його. Перед ним з'явився Джон ╕ вихопив кинджал з його лап. Швидким рухом зброя розр╕зала шию ╕ козляча голова покотилася по земл╕. Т╕ло похилилося назад ╕ спиною впало неподал╕к в╕д голови.
Козлоног╕ перестали сп╕вати. Поки вони зрозум╕ли що сталося, Джон встиг перер╕зати мотузку чолов╕ков╕, який мав стати четвертою жертвою. Вони повитягали п╕столети ╕ почали стр╕ляти в тварюк. ╥м вдалось застрелити трьох, поки козлоногий з рудою шерстю не вдарив Джона в груди.
Чолов╕к в╕длет╕в назад ╕ спиною вдарився об дерево. Всередин╕ щось хруснуло ╕ Джон зрозум╕в, що козлоногий зламав йому к╕лька ребер. Чолов╕к спробував п╕днятися на ноги. Руда тварюка схопила Джона руками за шию ╕ спробувала задушити. Все перед очима почало темн╕ти. Постр╕лом козлоногому знесло голову ╕ гаряча кров хлинула прямо на Джона. М╕стер См╕т в╕дкашлявся ╕ п╕днявся на ноги. Погляд його був затуманений. Ребра бол╕ли ╕ в╕н ледве б╕г пересуватися.
-- Джоне, ти в порядку? - до нього п╕д╕йшов Дев╕д ╕ допом╕г йому йти.
-- З╕ мною точно непорядок, але принаймн╕ я живий, - кр╕зь силу промовив Джон. - Треба забиратися зв╕дси.
Шестеро агент╕в, як╕ залишились живими продиралися кр╕зь хащ╕ л╕су, залишивши позаду мертв╕ трупи козлоногих.
"Л╕с вас тепер не випустить, дурн╕! Ви здохнете, здохнете, здохнете!" - лунав голос Грема в Джонов╕й голов╕.
-- Б╕ж╕мо, - сказав Джон Дев╕ду ╕ Мер╕.
-- Ти ледве йдеш, - промовив Дев╕д.
Але Джон кр╕зь б╕ль пришвидшив крок. В╕н в╕дчував що це ще не к╕нець. ╥хня група рухалася швидше ╕ решта агент╕в трохи в╕дставала. Раптом почувся пронизливий крок. Джон оглянувся назад ╕ побачив, що зад╕ був Пастух. В сво╖х к╕стлявих руках в╕н тримав косу. Одним ударом в╕н розр╕зав навп╕л одного з агент╕в, який йшов позаду вс╕х.
Почалася пан╕ка. Агенти перейшли на б╕г. Ребра нестерпно бол╕ли, але Джон продовжував т╕кати. Мер╕ ╕ Дев╕д обхопили його з бок╕в ╕ допомагали б╕гти.
-- Залиште мене! Т╕кайте, дурн╕! - благав Джон.
-- Ми - команда ╕ загинемо разом, - промовив Дев╕д.
Коса розр╕зала наступного агента. Пастух наближався. Мороз пройшовся по шк╕р╕ Джона. Страх почав сковувати його, але ноги продовжували петляти сам╕ по соб╕. Через дек╕лька хвилин пересл╕дування Пастух вбив шостого агента. ╥х залишилось тро╓.
Могильний холод наближався. Джон чув свист коси, яка була за к╕лька метр╕в в╕д них. Раптом щось г╕гантське пролет╕ло через агент╕в. Вони лише встигли пом╕тити довг╕ вуха. Над ними прон╕сся г╕гантський кр╕ль, який г╕гантським стрибком напав на Пастуха. Вт╕кач╕ не бачили, що в╕дбува╓ться зад╕, але свист коси почав стихати. Холод в╕дступив. Почулося ричання ╕ неспод╕вано звуки стихали. Яскраве св╕тло засл╕пило агент╕в ╕ вони повалилися на землю. ╥м вдалося вибратися з клятого л╕су. Команда натиснула на кнопку хронокостюма ╕ ╖х телепортувало на базу.
-- Дякую, тоб╕ Пушок, - промовив Джон .
Коли агенти повернулися назад, то в╕дразу до Палмо в╕дправили спецзаг╕н ╕ оточили л╕с. Агенти прочистили об'╓кт, ╕ не знайшли ан╕ останк╕в труп╕в, ан╕ Пастуха. Дек╕лька чолов╕к зникло в його нетрях ╕ в╕дтод╕ жодна людина не заходила у його нетр╕. В╕дтод╕ об'╓кт ц╕лодобово охороня╓ться агентами ВОРТЕКСа. Старосту Сарт╕, як зрадника, засудили по м╕сцевим законам. Джона поклали на л╕кування ╕ виявили 7 зламаних ребер.
Темний л╕с залишився лише спогадом в пам'ят╕, тих, хто вижив. Мер╕ вдалося прихопити кинджал, яким козлоногий р╕зав жертви ╕ тепер його досл╕джували в лаборатор╕╖. А Пастуху вдалося втекти ╕ тепер в╕н чекав нового моменту, щоб помститися вт╕качам.
Остання справа
М╕цна рука п╕дняла Джона з-п╕д холодного потоку води, яка лилася з ржавого крана. М╕стер См╕т подивився в мутне дзеркало над умивальником. Йому не б╕льше двадцяти. Обличчя було молоде, худорляве з короткими вусиками ╕ бор╕дкою, волосся звисало довгими пасмами. Джон глянув на чолов╕ка, який п╕дняв його. В╕н одразу вп╕знав свого давнього приятеля Хорхе. Кров в╕дхлинула з обличчя Джона.
-- Ти що, красунчику, знову коксом обдовбався? - спитав Хорхе ╕тал╕йською. - Вигляда╓ш так, наче побачив привида.
╤тал╕╓ць був середнього росту, у нього була смуглява шк╕ра, чорне волосся було заплетене в косичку, `'еспаньйолка'' прикрашала його обличчя. П╕д карими очима звисали два темних м╕шка. Жовтими зубами в╕н жував тютюн, з його рота доносився гнилуватий запах.
-- Можна й так сказати, - промовив Джон, витираючи обличчя. В дзеркал╕ в╕н пом╕тив, що оч╕ в нього почервон╕ли так, наче не спав уже третю добу.
Джон розум╕в ╕тал╕йську з 10 рок╕в. Саме тод╕ в╕н почав працювати на сицил╕йську маф╕ю. Спершу його робота починалася з миття машин ╕ чищення роб╕т, а вже пот╕м йому дозволили вперше доторкнутися до револьвера. Пр╕звисько `'красунчик'' прилипла до нього, як т╕льки в╕н почав працювати на маф╕ю.
Це лише спогади. Я марю п╕сля того, як знепритомн╕в. Треба вибиратися зв╕дси.
Джон спробував використати блакитне полум'я, щоб вибратися. Спалах промайнув у його очах. Коли Джон оговтався м╕цна рука знову п╕дняла його з-п╕д холодного потоку води.
-- Ти що, красунчику, знову коксом обдовбався? - спитав Хорхе вдруге. - Вигляда╓ш так, наче побачив привида.
