-- А новачок правий. - погодилася Мер╕. - Може не варто гарячкувати? Вернемось назад ╕ все обм╕рку╓мо.
Дев╕д перестав йти ╕ почав топтатися на м╕сц╕, наче розм╕рковував.
-- Якщо ще раз мене назвеш слиньком, я в╕др╕жу твого н╕кчемного язика, агенте N 603! - пригрозив Дев╕д.
-- Як скажете, сер, - промовив Джон.
Кр╕зь дерева Дев╕д пом╕тив т╕н╕, що наближалися до них. Погане передчуття охопило його. Пот╕м чолов╕к схопив себе за п╕дбор╕ддя ╕ з важливим виглядом промовив: "Як головний групи, зважаючи на думку ╕нших, я прийняв р╕шення повернутися поки що в поселення для вир╕шення питань. Не хочу здатися слабкодухим, але це л╕с мен╕ справд╕ в╕дразу не сподобався. Що за ц╕╓ю темрявою прихову╓ться, щось небезпечне. ╤ я маю на уваз╕ не монстра."
Повертаючись назад, Джон сп╕ткнувся, об щось важке. Спершу в╕н подумав, що то було кор╕ння дерева, але пот╕м розглед╕в т╕ло.
-- Ой, та це ж Кер! - скрикнула Мер╕, затуливши рот долонями, згадавши, що неподал╕к ходить монстр.
Т╕ло молодого хлопця було роз╕рване на шматки. С╕рий сюртук був просякнутий кров'ю, нутрощ╕ вил╕зли зсередини. Руки мертвого тримали закривавлен╕ рукописи. Б╕ля т╕ла лежала шк╕ряна сумка. Джон з╕брав папери до сумки. Дев╕д оглянув хлопця ╕ промовив очевидну фразу: "В╕н вже мертвий".
-- Ц╕каво, що його т╕ло померло в╕д пор╕з╕в холодно╖ збро╖. Можливо в╕д меча або сокири, - зробила висновок Мер╕. - На зйомках роз╕драних тварин монстром можна було пом╕тити рван╕ рани в╕д пазур╕в, а тут р╕вн╕ пор╕зи.
-- Отже, вбив його не монстр, - промовив Джон.
Десь далеко в л╕с╕ почулося шурхот╕ння, наче хтось з╕шкр╕бав кору з дерев. Агенти забрали сумку з записами ╕ взяли анал╕з кров╕ Кера. П╕сля цього вони посп╕шили геть з цього клятого л╕су. Коли вони вийшли, сонце вже почало ховатися за обр╕й ╕ на неб╕ засяяли перш╕ веч╕рн╕ зор╕.
В "Стар╕й чапл╕" вони пом'янули смерть Кера. Про загибель хлопця вони розкажуть п╕зн╕ше, коли настане час. До таверни зайшов Сарт╕. На його обличч╕ читалося здивування ╕ трохи зн╕яков╕ння.
-- Бог береже вас, - сказав Сарт╕. - Ну що ви надибали щось ц╕каве?
-- Ми вир╕шили об╕йтись без коментар╕в, поки не вияснимо причини зникнення агент╕в, - сухо в╕дпов╕в Дев╕д.
-- Що ж гаразд, - погодився старий, погладжуючи свою бороду. - А я тут поруч проходив. Думаю, зайду гляну, як тут мо╖ голуби поживають. Якщо щось виясните, ви ж розкаж╕ть мен╕. Не буду заважати. - Старий щось пробурчав ╕ п╕шов геть.
"Прийшов пров╕дати нас? Вич╕кував чи повернемось. Хоче знати, що ми д╕знались. Старому щось в╕домо про той "клятий" л╕с, як в╕н сам виразився."
-- Думаю, поки варто перепочити. А завтра пов╕домлять результати анал╕з╕в з лаборатор╕╖, - перебив думки Джона Дев╕д.
* * *
Мер╕ встала ран╕ше за Дев╕да. В╕н м╕цно спав, примостившись коло не╖, наче кошеня. Ж╕нка одягнулася ╕ подивилася в в╕кно. На дерев╕ сид╕ла ворона. Зда╓ться, пташка теж ╖╖ пом╕тила. Ворона п╕длет╕ла ближче ╕ с╕ла на п╕дв╕коння. С╕рим дзьобом вона постукала по склу.
-- Киш! - промовила Мер╕, розмахуючи рукою.
Ворона злет╕ла в пов╕тря, пролет╕ла коло ╕ з ус╕╓╖ сили вр╕залася у в╕кно. Скло забряжчало. Пташка зробила повторне коло. Мер╕ скрикнула, на мить ╖й здалось, що ворона зараз роз╕б'╓ в╕кно. П╕сля невдало╖ спроби птах полет╕в геть.
В цей момент хтось постукав у двер╕. Мер╕ в╕дчинила ╖х ╕ побачила, що це прийшов Джон. Дев╕д розплющив оч╕ ╕ голосно поз╕хнув.
-- Бачу, що вс╕ вже прокинулись, - сказав Джон. - Я вже отримав результати.
-- ╢ щось ц╕кавого? - запитав Дев╕д сонним голосом.
-- Виявилось, що ДНК гриб╕в схоже з людським. - в╕дпов╕в Джон. - Це багато, що могло б значити, але я вважаю, що вс╕, хто загинув в тому л╕с╕, перетворилися на гриби.
-- Який жах... - сказала Мер╕.
-- Це ще не все, - продовжив Джон. - Вчора я перечитав записи Кера. В них в╕н пише, що за останн╕ 50 рок╕в розм╕ри л╕са зб╕льшились на 10 гектар╕в. Це означа╓, що л╕с живиться ╕ продовжу╓ рости. Також в╕н пише, що не бачив жодно╖ тварини в л╕с╕. Чи м╕г в╕н не пом╕тити монстра?
-- До того моменту, поки тварюка не роздерла його на шматки. - сказав Дев╕д. - Чи все-таки це було не чудовисько?
-- Якщо це вбивство, тут знадобиться допомога спец╕ал╕ст╕в. - сказала Мер╕.
-- Н╕, ми сам╕ закри╓мо справу, - сказав, наче в╕др╕зав Дев╕д.
-- Як написано в рапорт╕, в зразках ╜рунту ╕ рослинност╕ нема╓ н╕чого особливого, - промовив Джон. - ╢дине, що залиша╓ться п╕д сумн╕вом це кров жертви. В лаборатор╕╖ не змогли вияснити ск╕льки часу жертва залишалася мертвою.
-- Не змогли вияснити чи не пов╕рили результату. - сказав Дев╕д. - Я б╕льше схиляюсь до другого вар╕анту. А що ви дума╓те щодо вс╕╓╖ ц╕╓╖ ╕стор╕╖? Поки роб╕ть сво╖ висновки, а я нав╕даюсь в одне м╕сце. Зустр╕немось в `'Стар╕й чапл╕'' за 2 години.
-- Куди це ти з╕брався? - запитав Джон, але Дев╕д не в╕дпов╕в. В╕н одягнувся ╕ вийшов без будь-яких пояснень.
-- Не звертай на нього уваги, - звернулась Мер╕ до Джона. - У Дев╕да завжди щось сво╓ в голов╕. Йому вистачить клепки не пхатися самому в л╕с. Тут щось ╕нше, в╕н натрапив на сл╕д.
Поки Дев╕д був в╕дсутн╕й, Мер╕ ╕ Джон п╕шли оглянути поля коло поселення. М╕сцями пшениця була витоптана. Саму тут агенти детально роздивились сл╕ди тварюки. Перше, що зам╕тив Джон було те, що сл╕ди в╕др╕знялися в╕д тих, як╕ вони бачили в л╕с╕. Це здивувало його не менше, н╕ж Мер╕. Вони перезирнулись ╕ зробили висновок - тварюка, що була в л╕с╕ жила не одна.
Сонце вже п╕днялося високо над небом - наступив полудень. Промен╕ прип╕кали ╕ агенти вернулись назад до таверни. За столом вони пом╕тили Дев╕да, який пив в╕ск╕.
-- Щось вдалося вияснити? - запитав Джон.
-- Я д╕знався багато нового ╕ тепер все зда╓ться ще б╕льш заплутаним, - промовив Дев╕д.
-- Куди ти ходив? - Мер╕ забрала в нього кружку, щойно чолов╕к поставив його на ст╕л. Дев╕д не сильно зажурився в╕д конф╕сковано╖ випивки.
-- Я ходив до Сарт╕.
-- Спод╕ваюся в╕н ще живий? - запитав Джон.
-- О, я його не ч╕пав. Т╕льки пригрозив к╕лька раз╕в. Не знаю кого в╕н прикривав, але п╕д дулом п╕столета вс╕ рано чи п╕зно починають говорити.
-- Ну розказуй вже! - нетерпляче промовила Мер╕.
-- Отже почну з самого початку. Сарт╕ розпов╕в, як одного дня ╖здив до сус╕днього борделя. Старий багато випив ╕ закуняв за столом. Хтось розбудив його за плече. Це був чолов╕к у с╕рому плащ╕ з каптуром. В╕рн╕ше Сарт╕ вир╕шив так по голосу, але обличчя в╕н не побачив. Дивний тип простягнув м╕шечок набитий золотими монетами. Пот╕м в╕н об╕цяв заплатити ст╕льки ж, коли той викона╓ умови угоди. Як заохочення в╕н в╕ддав Сарт╕ перстня. Завданням старости було привести трьох агент╕в до л╕су. Дв╕ч╕ за його вказ╕вкою агенти йшли "на полювання за монстром", ми ма╓мо стати трет╕ми. В╕н з╕знався, що сл╕ди на полях ╕ роз╕драний скот це його рук справа ╕ вони не мають жодного в╕дношення до того чудовиська, що живе у л╕с╕.
-- От сучий син! - вирвалося у Джона. - Але чому саме трьох агент╕в?
-- Старий точно цього не знав. За це я ручаюсь. - сказав Дев╕д. - ╤ Кера теж вбив не в╕н. Староста лише п╕шак, йому не були в╕дом╕ вс╕ плани замовника.
-- Треба пов╕домити кер╕вництву. Справа важча чим ми думали. - сказала Мер╕.
-- Звичайно ми можемо пов╕домити ситуац╕ю у ВОРТЕКС. Вони в╕дправлять спецзаг╕н. Ми прочистимо л╕с. Замовник пом╕тить, що агенти пронюхали ситуац╕ю ╕ втече. Об'╓кт огородять для подальших досл╕джень, а може й знищать. Але можна ризикнути ╕ вияснити, хто за цим ус╕м сто╖ть. - сказав Дев╕д.
-- Це безумство - жертвувати життями! - заперечила Мер╕. Треба викликати допомогу ╕ оточити л╕с. А ти що дума╓ш, Джоне?
-- Хоча план Дев╕да зда╓ться божев╕ллям, я схиляюсь на його сторону. Вся м╕с╕я виявиться марною, якщо ми впустимо злочинця. - висловив свою думку Джон. - Але ж можна поступити ╕накше. Нехай Мер╕ в╕дправиться назад, а ми у двох п╕демо в л╕с.
