Оф╕ц╕антка поставила дерев'ян╕ кружки на ст╕л. Бульбашки шип╕ли ╕ п╕на б╕лими смужками ст╕кала по краям. Сарт╕ п╕дн╕с ель до губ ╕ одним ковтком випив весь вм╕ст. Залишки капали по його сив╕й бород╕. Джон в╕дпив ╕ в╕дчув як прохолодна р╕дина розт╕ка╓ться всередин╕ нього. Дев╕д пригубив в╕ск╕ ╕ в╕дставив стакан.
-- Що ж при╓мно було вести з вами бес╕ду, та я мабуть п╕ду, - промовив старий. - За грош╕ не хвилюйтесь. Все за рахунок закладу.
Коли Сарт╕ п╕шов, Дев╕д промовив: "Ви це бачили?!"
-- Авжеж, не кожен так зможе випити ц╕лу кружку, - сказала Мер╕, допиваючи ель. - М╕цний мужик.
-- Та я про ╕нше. - махнув Дев╕д рукою. - Перстень на його прав╕й руц╕. Кам╕нчик буде коштувати ц╕лий статок. Якщо старий може дозволити соб╕ такий перстень, що в╕н забув у цьому задрипаному сел╕?
-- Може Сарт╕ його найшов або отримав у спадок в╕д бабус╕, - сказав Джон. - А може отримав у подарунок, вигравши лотерею.
-- Це не см╕шно, Джоне, - сказала Мер╕. - Якщо старий причетний до ц╕╓╖ справи, ми ма╓мо знати кожну др╕бницю. Як щодо побаз╕кати з тим хлопцем Кером?
-- Чудова ╕дея, - Дев╕д осушив склянку ╕ п╕д╕йшов до хлопця.
Тр╕йка вив╕дала потр╕бну ╕нформац╕ю у оф╕ц╕антки, щоб в╕дшукати хлопчину, який недавно при╖хав у селище. Через хвилину Кер уже сид╕в за ╖хн╕м столом. У нього було патлате каштанове волосся. Ч╕лка звисала до очей. В╕н був вусатий ╕ мав гачкуватий довгий н╕с. Обличчя було худим. Одягнутий хлопець був у с╕рий сюртук.
-- Звати мене Кер, - представився молодий чолов╕к. - За профес╕╓ю я б╕олог. При╖хав сюди писати дисертац╕ю на тему екосистеми Палмо. Поки що лише оглянув околиц╕ поселення ╕ к╕лька раз╕в був у л╕с╕, але далеко не заходив. Скажу чесно, що мен╕ не сподобалось те м╕сце. Коли заходиш в середину тебе, наче поглина╓ морок. Нав╕ть якщо зайти у л╕с вдень, то все одно буде здаватися, що навколо пану╓ темрява. Ц╕кавим ╓ те, що всередин╕ ростуть гриби, як╕ осв╕тлюють це м╕сце, хоча ╕нше джерело св╕тло не потрапля╓ туди.
-- Ти бачив або чув монстра, який там живе? - запитав Джон.
-- Не доводилось, - в╕дпов╕в Кер. - Думаю, що це лише с╕льськ╕ легенди, якими лякають малюк╕в. Хоча одного разу мен╕ вчулося скрекотання. Може то була пташка.
-- Можливо й так. - погодилась Мер╕. - Ми теж при╖хали досл╕джувати цей л╕с. ╤ хот╕лось би в╕рити, що монстр лише вигадка.
-- Завтра я збираюсь зайти глибше в л╕с, - промовив хлопець, - може зустр╕немось там.
-- Не сумн╕ваюсь, що так ╕ буде, - сказав Джон.
-- Що ж нам вже час, - сказав Дев╕д ╕ звернувся до Джона. - Ти ж не проти поспати сам?
-- Так, - сказав Джон, зрозум╕вши про що саме йому натякають.
Вони нав╕ть не здогадуються, що мати спить ╕з сином. Хоча зв╕дки ╖м знати? Обо╓ молод╕, приблизно одного в╕ку. ╥хн╕ статев╕ стосунки породять дитину, яка п╕зн╕ше стане сама соб╕ батьком. Якою деколи доля бува╓ ╕рон╕чною.
Мер╕ з Дев╕дом п╕шли спати в к╕мнату з двоспальним л╕жком, а Джон заночував у сус╕дн╕й к╕мнат╕. Ст╕ни були тонкими, тому м╕стер См╕т не м╕г заснути, слухаючи стогони та схлипи. В цю мить в╕н почував себе, як тод╕ в дитинств╕, коли йому захот╕лось випити води. Пот╕м Джон згадав про Аб╕гель. Як вона там? Чи добре ╖й живеться? Певно, що н╕. Хто ж захоче жити в замкнен╕й к╕мнат╕? М╕стер См╕т це розум╕в, як н╕хто ╕нший.
* * *
Команда встала на св╕танку. Поки Мер╕ приводила себе в порядок, в дзеркал╕ кра╓м ока вона пом╕тила, як пролет╕ла т╕нь. Може то була пташка?
Коли агенти вийшли на подв╕р'я то пом╕тили, що в поселенн╕ панувала тиша. В╕д пустих вуличок ставало не пособ╕. Вс╕ в сел╕ знали, що плану╓ться пох╕д в л╕с, тому чекали найг╕ршого.
Зранку на вулиц╕ було похмуро. Перш╕ промен╕ сонця проривалися кр╕зь туман. Розвернувшись на зах╕д, команда попрямувала до л╕су. Побачивши зелений пагорб, Дев╕д зал╕з на нього, щоб краще роздивитись л╕с. В далечин╕ йому здалось, що кр╕зь туман в╕н пом╕тив темну постать. Коли команда п╕д╕йшла близько до л╕су, туман вже розс╕явся, а сонце яскраво св╕тило ╖м у спину.
Кр╕зь дерева пролягала темрява. Лише б╕л╕ гриби осв╕тлювали шлях, наче планктони в н╕чному мор╕. Небо було чорним, хоча поза л╕сом день. Мер╕ спробувала ув╕мкнути л╕хтар. Той на мить засв╕тився, а пот╕м затр╕щав ╕ вимкнувся.
-- Отже техн╕ка тут не працю╓, - сказав Дев╕д.
-- Хронокостюм теж не буде д╕яти в ц╕й аномальн╕й зон╕. - зробив висновок Джон.
Земля п╕д ногами була глинистою ╕ прилипала до чоб╕т. Жодно╖ рослинност╕ тут не росло, лише на стовбурах дерев де-не-де можна було побачити мох р╕зноман╕тних кольор╕в. Спустившись вниз по горбистому схилу, агенти пом╕тили болото. Р╕дина св╕тло-коричневого кольору булькала. Коли бульбашка надувалася до великих розм╕р╕в, вона лопала ╕ роздавався звук "Чпок!". Оминувши болото в темряв╕ команда пом╕тила десяток вогник╕в-очей, як╕ дивилися на них. Чи може це ╖м т╕льки примарилось.
Мер╕ в рукавичках зр╕зала один ╕з гриб╕в, пошкодивши грибницю. З н╕жки потекла масляниста р╕дина, в як╕й були маленьк╕ б╕л╕ квасолинки, схож╕ на личинки мурах. На дотик гриб був м'яким. Ж╕нка пом╕тила пух, яким в╕н був вкритий. Разом з р╕диною, яка ще лишилася в зразку, вона пом╕стила його у пол╕етиленовий пакет. Мер╕ пом╕тила, як в╕н пов╕льно почав тускн╕ти, а п╕зн╕ше взагал╕ перестав св╕титися. Тим часом Дев╕д зр╕зав ц╕лий гриб разом з грибницею, а Джон взяв зразок кори ╕ моху.
Агент╕в привернуло завивання, яке лунало з хащ╕в. Поклавши зразки у рюкзак, який п╕сля завершення процедури склався у с╕рникову коробку, вони п╕шли туди, зв╕дки долинали звуки. Чим дальше команда просувалася вперед, тим темн╕шим ╕ потворн╕шим ставав л╕с. Крив╕ стовбури дерев вигиналися кронами вб╕к, а кора нагадувала чорне вуг╕лля.
Земля почала здригатися в╕д землетрусу в к╕лька бал╕в. Але то був не землетрус. Пер╕одичне гупання доносилося з╕ спини. Люди мерщ╕й сховалися за широким стовбуром дерева. Чим ближче п╕дходила тварюка, тим сильн╕ше у Джона билося серце в такт гупанню. Мер╕ заплющила оч╕ ╕ не дихала, а Дев╕д не розгубився ╕ приготував п╕столет.
Джон в╕дчув, як монстр п╕д╕йшов до дерева за яким ховалися агенти. Гупання припинилось. Агенти в╕дчули гарячий подих, який вирував з пащеки тварюки. Пар клубився ╕ танув у холодн╕й порожнеч╕ л╕су.
Монстр обвив сво╖ми тонкими продовгуватими пальцями стовбур ╕ витягнув його разом ╕з коренем. Дерево моторошно застогнало ╕ впало на глиняну землю. Тварюка оглянула прост╕р навколо себе ╕ н╕кого не пом╕тила. Чудовисько загарчало так, що аж л╕с здригнувся. Обнюхуючи все навколо воно пострибало вперед. Слина розл╕талася ╕ шип╕ла, коли дотикалася до земл╕.
Поки монстр стрибав уперед, Джон пом╕тив з╕гнут╕ ноги, як у кенгуру ╕ велик╕ продовгуват╕ вуха. Тварюка зникла з поля зору ╕ агенти полегшено з╕тхнули. В останню мить вони встигли сховатися п╕д насипом за деревом ╕ залишились непом╕ченими.
-- Тепер нападемо ззаду ╕ вб'╓мо тварюку, - сказав Дев╕д.
-- Не сп╕ши з висновками, ми не зна╓мо чи можна подолати цього монстра звичайною збро╓ю, - промовила Мер╕. Джон п╕дтримав ╖╖ ╕ сказав, що краще повернутись ╕ досл╕дити зразки, як╕ вони знайшли.
-- Та ну вас, боягузи! Як командир групи, я наказую продовжувати пох╕д! - Дев╕д п╕днявся ╕ попрямував туди, де пройшов монстр. Мер╕ покорилася ╕ п╕шла за ним.
-- Слухай ти, тупий покидьку, хочеш приректи команду на загибель?! - викрикнув Джон йому всл╕д. - Ск╕льки тут агент╕в загинуло? Десяток чи б╕льше? Дума╓ш у них не було збро╖? Може я й не такий зд╕бний в бою, але останньо╖ клепки ще не втратив! Я повертаюсь.
-- Ну ╕ вали. Коли повернешся, тебе посадять за дезертирство. - сказав Дев╕д. Йшов в╕н уже не так впевнено як перший раз, упов╕льнивши крок, ╕ Джон цим скористався.
-- Не хочеш показатися слиньком? Дума╓ш, як командир, то ма╓ш показати новачку, що значить хоробр╕сть? - продовжував говорити Джон. - Як головний в груп╕, ти ма╓ш робити зважен╕ р╕шення, бо в╕д цього залежить дол╕ ╕нших. Якщо зайдеш в хащ╕ ╕ зброя буде марною, ти вже не будеш таким хоробрим. А якщо там не одна така тварюка?
