-- Чому я маю дов╕ритись тоб╕ вдруге? Останн╕м часом у мене якась каша в голов╕. Спогади здаються туманними.

-- Не забувай, що ти був у еп╕центр╕. Тепер нема╓ значення, що ╓ ╕стинним або вигадкою реальност╕. Забудь про Аб╕гель, про притулок, про ВОРТЕКС, про все забудь. Тоб╕ треба зосередитись на головному.

-- Що саме ти ма╓ш на уваз╕?

-- Треба повернути реальн╕сть на м╕сце, хоча це зда╓ться неможливим. Я вже вчинив одну помилку, змусивши тебе п╕ти на вбивство, але вдруге такого не трапиться.

-- Ти ж Засновник! Можеш переписати все, що сталось.

-- Те про що я пишу, тебе не стосу╓ться. Х╕ба ти ще не здогадався хто я?

Джон промовчав. Чолов╕к одн╕╓ю рукою продовжував друкувати, а другою зняв чорний цил╕ндр. Його сиве волосся насправд╕ було перукою. Справжн╓ обличчя приховував шар гриму. Перед ним стояв Захар╕й Спенсер.

-- Скорочення Зак означа╓ Засновник, - промовив Захар╕й.

-- Вдалий псевдон╕м ти соб╕ вигадав. Що тоб╕ потр╕бно на цей раз? Тоб╕ мало одного знищеного св╕ту?

-- Той Захар╕й лише персонаж, якого я вигадав у сво╖й книз╕. Але я в╕дчуваю, що в╕дбува╓ться щось дивне. Треба переписати роман.

-- Тепер зрозум╕ло зв╕дки ст╕льки порожнеч╕ у минулому ╕ майбутньому.

-- Я до цього не причетний! Мо╖м завданням ╓ писати сюжети, а тво╖м рятувати св╕т!

-- Якого б╕са я маю його рятувати?! Найди соб╕ ╕ншого дурника, який буде грати у тво╖ дурн╕ ╕гри.

-- Почекай! Я ще не сказав саме головне. Ти вже бачив ту телепередачу? Яблучний пир╕г? Тоб╕ щось говорять ц╕ слова?

-- Знову ти говориш загадками. Поки цього не трапилось, але я так розум╕ю, що скоро трапиться.

-- Це вже в╕дбулося.

Пролунало "Кап". З╕ стел╕ кр╕зь дерев'ян╕ дошки падали крапл╕, схож╕ на темне чорнило. При дотику до п╕длоги вони перетворювались на чудернацьк╕ в╕зерунки, неначе восьминоги, як╕ протягували сво╖ щупальц╕, щоб схопити жертву.

-- Морок пробира╓ться ╕ сюди, - сказав Захар╕й. - Ми тонемо. Тоб╕ вже час.

-- У тебе залишився останн╕й шанс все зм╕нити. При наступн╕й наш╕й зустр╕ч╕ реальн╕сть ма╓ повернутись на м╕сце.

-- Не все так просто.

-- Ти автор! Напиши щасливий к╕нець!

-- Це залежить не т╕льки в╕д мене. Я намагався все зм╕нити, але тепер ти бачиш до яких насл╕дк╕в це призвело.

-- Я спробую знайти спос╕б повернути все на сво╖ м╕сця. А ти допишеш св╕й роман.

Джон вийшов з каб╕нету ╕ зачинив двер╕. Коли наступного разу вони в╕дчинились, к╕мната Захар╕я зникла. До нього зайшов агент Картер.

-- О, ти вже проснувся, - сказав Сем. - Ход╕мо за мною, ма╓ш ознайомитися з основними правилами.

В прим╕щенн╕, в яке його привели, Джона зустр╕в високий товстий чолов╕к, який був присутн╕й на допит╕ ╕ був головним у в╕дд╕л╕ безпеки ВОРТЕКСа.

-- Будеш називати мене Командиром, - грубим голосом промовив товстун. Я маю йти, тому буду говорити по сут╕. На стол╕ лежить папка з правилами. Пот╕м перечита╓ш. Перш за все запам'ятай, що ти тут н╕хто. Злочинець, який хова╓ться в╕д правосуддя п╕д нашим крилом. Ми будемо використовувати тебе, як гарматне м'ясо. Зробиш або скажеш щось не так ╕ я особисто зламаю тоб╕ шию. Побудеш тут, поки ми не вияснимо все про тебе. Подякуй за це головному кер╕вництву. На ╖хньому м╕сц╕, я б вже давно в╕ддав тебе на поживу червакам. Як таку собаку, як ти, без особливо╖ п╕дготовки пускати в ряди нашо╖ славно╖ арм╕╖? П╕зн╕ше тоб╕ дадуть спецформу ╕ значок. Ласкаво просимо на службу!

Командир вийшов ╕ гримнув дверима. Поки Джон перечитував правила, йому принесли темну шк╕ряну форму ╕ номерний знак N 603. Це був такий жарт чи на ньому назавжди хот╕ли поставити клеймо в'язня? М╕стер См╕т переодягнувся у нову форму. Це була темна шк╕ряна куртка, на як╕й був причеплений металевий значок "ВОРТЕКС", ╕ такого ж кольору штани. Одяг був теплий ╕ зручний. Чоботи трохи тиснули, але ╖х можна розносити.

До к╕мнати зайшли Дев╕д ╕ Мер╕. Вони теж були одягнут╕ у спецформу.

-- Рад╕ з вами познайомитися, Джоне См╕т. Мене звати Дев╕д Стюарт. - представився чолов╕к. - Мою подругу звати Мер╕ Стюарт.

-- Нащо ц╕ формальност╕? Ми ж вже ран╕ше бачились.

-- Х╕ба? - здивовано запитала Мер╕. - Зда╓ться ми ран╕ше не працювали.

╥м промили мозок, можна було в╕дразу здогадатися.

-- Не зважайте, напевно я щось переплутав. - сказав Джон. - А тепер давайте перейдемо до д╕ла.

-- Авжеж. Час ознайомитись ╕з м╕с╕╓ю. - урочисто промовив Дев╕д. - М╕сце, куди ми в╕дправимось знаходиться на планет╕ Торн. Там ╓ невелике поселення Палмо з населенням 200 чолов╕к. Справа стара ╕ вважалася закритою, проте поступила ╕нформац╕я, що там знову в╕дновив активн╕сть нев╕домий монстр. Чудовисько живе у л╕с╕, а вноч╕ напада╓ на людський скот, а також нищить поля кукурудзи ╕ пшениц╕. Нашим завданням поляга╓ знати й знищити тварюку.

-- Все ц╕лком зрозум╕ло, - сказала Мер╕.

-- ╤ як ми туди потрапимо? - запитав Джон.

-- Скориста╓мося нашими хронокостюмами, - в╕дпов╕в Дев╕д. В програму вже завантажен╕ дан╕. Залишилось лише натиснути на значок "ВОРТЕКС".

При натисканн╕ пролунав писк ╕ Джон опинився при вход╕ до поселення. За ним з'явилися Дев╕д ╕ Мер╕. З╕рки сяяли у веч╕рньому неб╕. По пильн╕й дороз╕ котилося перекотиполе. З бок╕в дороги розташовувалися маленьк╕ дерев'ян╕ будиночки. Череп'ян╕ дахи прикрашали димар╕, з яких валив густий с╕рий дим. З в╕кон визирали обличчя людей, побачивши новоприбулих людей. На зах╕д в╕д поселення знаходився густий л╕с. Дерева утворювати темну непроглядну полосу. Бл╕де св╕тло м╕сяця створювало контраст в╕д чого л╕с здавався ще чорн╕шим.

Тримаючи в руц╕ л╕хтар до агент╕в наближався старий. Одягнений в╕н був у зелений светр ╕ с╕р╕ штани. Вперед випирало пузо. До поясу звисала сива борода. Обличчя було зморшкувате, н╕с червоний, розм╕ром з невеличку картоплину. Ну майже вилитий Санта Клаус.

-- Мене звати Сарт╕, - промовив старий. - А ви напевно ╕з ВОРТЕКСа?

-- Так. - в╕дпов╕в Дев╕д.

-- Тод╕ ход╕мо до "Старо╖ чапл╕" - промовив Сарт╕. - Так назива╓ться таверна, яка нада╓ н╕чл╕г мандр╕вникам.

Старий, який, як виявилось, був старостою цього поселення, пров╕в гостей до кам'яно╖ двоповерхово╖ буд╕вл╕. Двер╕ були зроблен╕, як у ковбойському салун╕. Поштовхом руки Сарт╕ в╕дчинив ╖х ╕ запросив гостей до середини.

Перше, що пом╕тив Джон була величезна люстра. Справа знаходились дерев'ян╕ сходи, як╕ вели на другий поверх. Зл╕ва була барна ст╕йка, де розливали спиртн╕ напо╖. В кутку грав п╕ан╕ст, перебираючи пожовкл╕ в╕д часу клав╕ш╕ фортеп╕ано.

Гост╕ прис╕ли за столик, ближче то кам╕ну, де жевр╕в вогонь. До них п╕д╕йшла оф╕ц╕антка ╕з широкими бедрами. ╥╖ св╕тле волосся було заплетене у два хвостики. Вона усм╕хнулася, показавши сво╖ жовт╕ крив╕ зуби ╕ запитала, що принести.

-- Тара, принеси мен╕ стакан елю, як завжди, - сказав Сарт╕.

-- Я не в╕дмовлюсь в╕д в╕ск╕, - замовив Дев╕д.

-- Ми ж на завданн╕. - заперечив Джон.

-- Та розслабся, чувак. - Мер╕ похлопала його по плечу ╕ звернулася до Тари. - В╕н у нас новенький. Принес╕ть мен╕ ╕ мо╓му другу по кружц╕ елю.

Оф╕ц╕антка кивнула ╕ п╕шла до барно╖ ст╕йк╕.

-- Щодо монстра, - звернувся Дев╕д до Сарт╕, - Хочеться почути щось з перших вуст.

-- Та тут ╕ розказувати нема чого, - старий почухав лисину, покриту коричневими плямами. - Було тут два загони до вас. Давно це було. Пам'ятаю, як перша команда пропала безв╕ст╕ в л╕с╕. П╕сля того напади на поселення на деякий час припинилися. Другу групу знайшли роздертими на шматки. Жахлива картина я вам скажу. Всього ╖х було шестеро, разом з вами буде 9. Вс╕ хто заходить в той л╕с б╕льше не поверта╓ться живим.

-- Звучить обнад╕йливо. - промовила Мер╕.

-- Хтось бачив цього монстра, який в╕н на зр╕ст, як вигляда╓? - запитав Джон.

-- Сам я не зустр╕чав цю тварюку. Та й в сел╕ ходять лише легенди, - в╕дпов╕в староста. - Проте на полях лишились велетенськ╕ сл╕ди. Один хлопець, зда╓ться Кер його звати, при╖хав недавно сюди вивчати той клятий л╕с. Може йому щось в╕домо.