Разом з охоронцем Джон зайшов до вестибюля. Всередин╕ було довол╕ просторо. Б╕л╕ вапнян╕ ст╕н╕ м╕сцями лущились, а кути прикрашала зелена пл╕снява. Ступаючи по кахельн╕й п╕длоз╕, м╕стер См╕т в╕дчув р╕зкий запах анестез╕╖. Просуваючись дал╕ по коридору, в╕дчувався спертий запах смороду, поту ╕ ще чогось солодкуватого. На в╕кнах були приварен╕ грати, наче це був не госп╕таль, а в'язниця. Джон сп╕ткнувся об щось важке. Прямо посеред коридору на жовтуватому матрац╕ лежав чолов╕к середн╕х рок╕в. Його л╕ва рука була заг╕псована. З його вуст прон╕сся протяжний зойк. Джон зн╕яков╕в ╕ вибачився. Охоронець схопив Джона за руку ╕ потяг дал╕. На шляху ╖м траплялись багато хворих, як╕ лежали вздовж вузьких коридор╕в, тому деколи приходилось переступати через поранен╕ т╕ла просуваючись до наступного проходу. Джон не м╕г дивитися на ╖хн╕ худ╕ брудн╕ т╕ла. В ╖х пустих очах зача╖вся б╕ль ╕ безпом╕чн╕сть. Д╕йшовши до к╕нця коридору вони вийшли до сход╕в.
" Добре, що тут н╕хто не лежить" - подумав Джон, в╕дчувши в╕льний прост╕р навколо.
Спустившись вниз, м╕стер См╕т закашлявся в╕д непри╓много смороду ╕ прикрив обличчя к╕нцем ком╕ру. Оч╕ сльозилися, тому в╕н ледь м╕г розглед╕ти, що в╕дбувалося навколо. Прим╕щення було повн╕стю ус╕яне пораненими. Вони лежали на каталках, старих перинах, матрацах, подушках. Д╕йшовши до середини к╕мнати у Джона запаморочилось в голов╕ ╕ в╕н ледь не знепритомн╕в. З╕ вс╕х сил чолов╕к продовжував йти. Вийшовши з прим╕щення, м╕стер См╕т виблював на ст╕ну. Йому стало трохи легше, але його продовжувало нудити.
-- Ми вже майже на м╕сц╕, - п╕дбадьорив охоронець ╕ простягнув хустинку. - Витри морду, тоб╕ ще ц╕луватися треба. Пам'ятаю, як одного раз я нажлуктився ╕ виблював на сп╕дницю одн╕╓╖ проститутки. Дженна зда╓ться ╖╖ звали.
Д╕йшовши до одного з поворот╕в Джон побачив, як Аб╕гель огляда╓ одного з поранених.
-- Аб╕! - покликав в╕н ╖╖.
Ж╕нка обернулась ╕ завмерла на м╕ст╕ в╕д неспод╕ванки.
-- Ти... - встигла промовити вона, як раптом ╖хн╕ вуста зустр╕лись.
Джон н╕жно об╕йняв Аб╕гель за тал╕ю ╕ почав пристрасно ц╕лувати. Охоронець якусь мить спостер╕гав, а пот╕м почервон╕вши в╕двернувся. М╕стер См╕т зрозум╕в, що треба д╕яти швидко ╕ скористався ╜удзиком на во╓нн╕й форм╕, який мав доправити назад у ВОРТЕКС. Промайнув секундний спалах. Джон в╕дчув, як нев╕дома сила в╕дштовхнула його уб╕к. Щось перенаправило шлях. М╕стер См╕т побачив, як вони удвох опинились на одному з дах╕в будинку Берл╕на. Лишень в╕н зм╕г п╕двестися на ноги, як отримав ляпас по обличчю. Пристр╕й не спрацював чи Аб╕гель зм╕нила напрямок сво╖м даром?
-- Це справд╕ ти, - люто промовила Аб╕гель. - Де ти пропадав вс╕ ц╕ роки?
-- Зараз я тоб╕ все розпов╕м. - промовив Джон. - ВОРТЕКС мене схопив ╕ змусив доставити тебе в ╖хн╓ л╕гво.
-- Що таке ВОРТЕКС?
-- Ти й справд╕ не зна╓ш? Послухай нема╓ часу пояснювати, нам треба зв╕дси т╕кати, поки люди ВОРТЕКСа не зрозум╕ли, що ми задумали.
-- Кепськ╕ наш╕ справи. Вчора за мною вже стежило дво╓ людей. Думаю вони п╕дозрюють, що я зам╕шана в брудних справах?
-- Який справах?
-- Справа в тому, що в мене лишились гр╕хи на душ╕. Я служила в Третьому Рейхов╕. П╕д час Друго╖ Св╕тово╖ в╕йни мен╕ довелося працювати на нацист╕в. Я була во╓нним медиком. П╕сля того, як Берл╕н кап╕тулював, а Г╕тлера було вбито, мен╕ прийшлось прича╖тися на дн╕, л╕куючи поранених в шпиталю для во╓нних. Деколи зда╓ться, що я ходжу по лезу ножа. Кожен день я повертаюсь назад ╕ боюсь побачити, що на мене направлено п╕столет. А вчора, повертаючись додому, пом╕тила дв╕ т╕н╕ за поворотом. Я поб╕гла з╕ вс╕╓╖ сили...Ох...А ти кажеш, що ВОРТЕКС шука╓ мене. Як же важко...
Аб╕гель заридала ╕ Джон м╕цно об╕йняв ╖╖.
-- Я н╕кому тебе не в╕ддам, - прошепот╕в в╕н на вухо.
-- Об╕ця╓ш? - запитала вона.
-- Об╕цяю. - промовив Джон, витираючи ╖╖ червон╕ заплакан╕ оч╕.
Згодом пара д╕йшла до м╕сця, де жила Аб╕гель. Вони спустилися сходами в невеличкий п╕двал. К╕мнатка була т╕сною, зате в н╕й було затишно. Тут був маленький холодильник, електрична плитка, л╕жко ╕ дерев'яна шафа. Аб╕гель д╕стала пляшку червоного вина. А ж до само╖ ноч╕ вони розпивало вино ╕ розмовляли. Напевно, це була остання н╕ч, коли ╖м було так добре. Важко сказати чи це вино так п'янило, а може шалене кохання, яке неспод╕вано охопило ╖х. Знесилен╕ вони лягли спати лише п╕д ранок.
Прокинувшись посеред ноч╕, Джон встав, щоб напитися води. Втамувавши спрагу, в╕н л╕г назад в л╕жко. Чолов╕к вир╕шив об╕йняти Аб╕гель за шию. Рукою в╕н натрапив на щось липке. Придивившись краще, Джон пом╕тив, що все т╕ло Аб╕гель було в кров╕, яке струмен╕ло з ╖╖ ши╖. Хтось перер╕зав ╖й аорту. Джон застогнав ╕ промовив: "Цього не може бути!" В╕н почав роздирати пост╕ль на частини, а пот╕м, як божев╕льний, виб╕г голий на вулицю ╕ загорланив: "Вернись, мерзотнику, я знайду ╕ розквитаюся з тобою!"
Неспод╕вано образ н╕чно╖ вулиц╕ поплив перед очами. Джон зрозум╕в, що лежить на л╕жку. В╕н був весь мокрий, а крапл╕ холодного поту ст╕кали по його скронях. З в╕кна св╕тило сл╕пуче сонце.
-- Щось трапилось? - запитала Аб╕гель. - Ти почав стогнати ╕ я перелякалась.
Джон подивився на не╖. Пор╕з на ши╖ зник. В╕н ще деякий час дивився у ╖╖ голуб╕ оч╕, неначе два бездонних океани, а пот╕м промовив: "Все гаразд. Мен╕ лише наснився жахливий сон." Пот╕м в╕н посм╕хнувся ╕ поц╕лував ╖╖ в щоку. Раптом в двер╕ голосно постукали. Джон схопився з л╕жка ╕ д╕став св╕й п╕столет.
-- В╕дчин╕ть, ми прийшли погратися, - сказав механ╕чний голос, наче з динам╕ка.
У в╕кн╕ Джон побачив дв╕ бл╕д╕ постат╕. У кожно╖ ╕стоти була б╕ла порцелянова маска, яка усм╕халась. Вони були невеликого зросту, одягнен╕ у пом'яте с╕ре лахм╕ття. Крих╕тний кулачок з ус╕╓╖ сили вдарився об в╕кно, намагаючись його розбити. В╕кно задрижало, але скло залишилось ц╕лим.
-- Ти теж це бачиш? - запитав Джон. - Цих потворних ╕стот з мо╖х дитячих жах╕ть. Скажи, що я не збожевол╕в.
-- Не розум╕ю, - промовила Аб╕гель. - Я н╕кого не бачу.
-- Н╕, - заперечив Джон, - Вони справд╕ там стоять.
Джон приц╕лився у в╕кно ╕ влучив у кулачок. Рука в╕дсмикнулася. Пролунало шип╕ння, наче перешкоди на пустому канал╕ телев╕зора. В прор╕з╕ показалася порцелянова маска. Крих╕тн╕ руки схопились за край. ╤стота намагалась забратися у середину. Наступна куля влучила в маску, але вона залишилась ц╕ла. Куля в╕дскочила, залишивши металевий сл╕д на штучному обличч╕.
-- Ми лише прийшли погратися, - скрипучим голосом промовила ╕стота. Це прозвучало так бридко, що м╕стер См╕т аж здригнувся.
-- Забираймось зв╕дси, - сказав Джон.
-- Що трапилось Джон? - запитала Аб╕гель. - Я н╕чого не пом╕чаю.
╤стота з╕стрибнула на п╕длогу. Рука намагалася схопити Джона за штани, але в кулак потрапило лише пов╕тря. Дво╓ людей зникли, залишивши механ╕чну ╕стоту на самот╕.
* * *
-- Нав╕що ти перен╕с нас сюди? - запитала Аб╕гель ╕ дала Джонов╕ ляпас. - Ти поясниш мен╕, що з тобою ко╖ться?
-- Нав╕ть не см╕й казати, що я збожевол╕в! - розгн╕вався Джон. - Ц╕ потвори стежать за мною з самого дитинства. Ось вони знову знайшли мене.
-- Куди ми потрапили? - запитала Аб╕гель.
-- Схоже на катакомби, - в╕дпов╕в Джон.
Ст╕ни навколо були зроблен╕ з кам'яно╖ брук╕вки, покрит╕ слизом. П╕длога була вологою, на к╕лька сантиметр╕в залита водою. В коридор╕ було темно. Просуваючись вперед, вони д╕йшло до перехрестка.
-- Куди дал╕? - запитала Аб╕гель.
З справою сторони почулося хлюпот╕ння води. Хтось наближався до них.
-- Гей, там ст╕йте, ╕накше будемо стр╕ляти! - пролунав чолов╕чий голос у темряв╕.
-- Б╕ж╕мо вперед, - сказав Джон, схопивши Аб╕гель за руку.
Кр╕зь темряву вони б╕гли по тунелю. Бризки води п╕дн╕малися у вс╕ сторони. Ззаду лунали постр╕ли.
