Через деякий час двер╕ в╕дчинилися ╕ разом з Фабр╕ц╕о до к╕мнати зайшла маленька д╕вчинка з б╕лим кудрявим волоссям ╕ високий товстий чолов╕к з р╕д╕ючою лисиною на голов╕. Вони с╕ли за дерев'ян╕ ст╕льц╕ навпроти Джона.
-- Розкаж╕ть нам, хто ви такий ╕ чому саме прийшли сюди, - розпочав Фабр╕ц╕о.
-- Мене звати Джон См╕т. Я народився в Америц╕ у м╕стечку Гренв╕л╕, штат Мен. Я хочу працювати у ВОРТЕКС╕.
-- Ви усв╕домлю╓те той факт, що ви явля╓теся м╕жнародним злочинцем ╕ вт╕качем?
-- Авжеж. Але я прийшов не з пустими руками. Спод╕ваючись на безпеку з вашо╖ сторони, можу под╕литися з вами ц╕нною ╕нформац╕╓ю ╕ не т╕льки.
-- Вам вдалося дв╕ч╕ втекти з Кенрайссела. Хто вам допом╕г ╕ як саме ви це зробили? Розкаж╕ть детально, що трапилося дал╕. - запитала д╕вчинка, накручуючи локон свого волосся на вказ╕вний палець.
Джон розпов╕в свою ╕стор╕ю в╕д початку ╕ до к╕нця, не забуваючи про кожну деталь.
-- Звучить, як божев╕льна маячня. Проте деколи це ╕ ╓ справжня правда. - промовив Фабр╕ц╕о.
Вс╕ тро╓ переглянулись. Товстун приск╕пливо дивився на м╕стера См╕та, вивчаючи кожен його жест.
-- Я представляю в╕дд╕л безпеки ВОРТЕКСа, - промовив в╕н. - Ви - небагато лишилось тих, хто вижив при тому ╕нцидент╕. Чи не могли б ви детальн╕ше описати ситуац╕ю вашо╖ друго╖ втеч╕?
Джон зрозум╕в, що попав саме в ц╕ль ╕ кутики його губ п╕днялися в ледь пом╕тн╕й посм╕шц╕. В╕н розпов╕в усе, не пропускаючи жодно╖ подробиц╕.
-- Отже, кажете, що ви бачили блакитне сяйво, яке заполонило всю к╕мнату, а пот╕м ви перем╕стились в Париж. Але ж з Кенрайссела не можна втекти за допомогою звичайного телепорту, - заперечив товстун.
-- Не знаю, що саме трапилось, бо саме в ту мить я знепритомн╕в. За мене це зробила Мер╕ Стюарт.
-- Ми не можемо стверджувати, що втеча в обох випадках в╕дбулася через просторово-часовий континуум, - зробив висновок Фабр╕ц╕о. - Тут було зад╕яно додатковий фактор.
-- Це ще не все. - продовжив говорити Джон. - Я повернувся ран╕ше в час╕, щоб попередити вас. Скоро у Ватикан прибуду я з минулого ╕ Мер╕ Стюарт. Вони н╕чого не будуть пам'ятати про ВОРТЕКС, але будуть шукати в╕дпов╕д╕ на питання. П╕сля допиту ви в╕дправите ╖х на Кенрайссел. Саме тод╕ в╕дбудеться наша втеча.
-- На жаль, зм╕нити щось в час╕ або вплинути на под╕╖ ми вже не зможемо. Сво╖м з╕знанням ви хот╕ли завоювати нашу дов╕ру ╕ допомогти вам удруге втекти ╕з Кенрайссела? - запитала д╕вчинка.
-- Я лише хочу допомогти. - в╕дпов╕в без т╕н╕ сумн╕ву Джон. - Минулого разу ви назвали це неможливою зустр╕ччю.
-- Ц╕каве припущення, - промовив Фабр╕ц╕о. - Схоже, що власними д╕ями ви й справд╕ робите це неможливим. Ви створили замкнену часову петлю, коли повернулись ╕ попередили нас про це. Тепер ми змушен╕ грати за вашими правилами, повторюючи сценар╕й.
-- Думаю, що таке можливо, - п╕дтвердила д╕вчинка. - Схоже м╕стер См╕т хоче нам нагадати про ритуал в притулку. Створивши часовий парадокс, в╕н вбив себе, але його доросла коп╕я залишилась живою. Може вам ╕ вдалося обдурити смерть, але ми завжди на крок попереду, м╕стере См╕т. Ми приймемо ус╕ д╕╖, щоб вам не вдалося втекти ╕з Кенрайссела. Якщо ж вам це вдасться, тод╕ це й справд╕ буде неможлива зустр╕ч.
-- З ваших сл╕в ми почули достатньо ╕нформац╕╖. Тепер нам потр╕бно порадитися. - сказав Фабр╕ц╕о. - Тод╕ ми вир╕шимо вашу долю.
Джон вийшов з к╕мнати, залишивши тр╕йцю на роздуми.
"Нав╕що ╖м розм╕рковувати, якщо х╕д под╕й вони знають наперед? - подумав Джон. - Зв╕сно, що ВОРТЕКС зна╓ про ритуал ╕ подробиц╕ втеч╕. Ц╕ люди напевно знають про дар, який ма╓ Аб╕гель. Нав╕що влаштовувати цей цирк з допитом? Що за подв╕йну гру вони ведуть? Знати б, що вони приховують..."
Пройшло небагато часу, як Джонов╕ дозволили знову зайти до к╕мнати.
-- Ми з колегами подумали ╕ вир╕шили, що можна дати вам другий шанс, - сказав товстун, - але за одн╕╓╖ умови. Вашим завданням буде знайти Аб╕гель Штраус ╕ привести ╖╖ до ВОРТЕКСу. Можете рахувати це пробною м╕с╕╓ю. Якщо ви усп╕шно ╖╖ викона╓те, то зможете стати нашим агентом.
-- Нав╕ть попри те, що я колишн╕й в'язень?
-- Ми врахували цей факт, але ви саме той хто нам потр╕бен. Ви вже зробили св╕й виб╕р, коли прийшли сюди.
-- ╤ як мен╕ в╕дшукати Аб╕гель? - запитав Джон.
-- Вс╕ детал╕ ми розпов╕мо п╕сля того, як ви погодитеся на наш╕ умови, - сказав Фабр╕ц╕о.
-- Гаразд, але я виконаю це завдання, якщо ви приймете до уваги к╕лька мо╖х пункт╕в, - промовив Джон, зловивши недоброзичлив╕ погляди сво╖х сп╕врозмовник╕в. - По перше, Аб╕гель Штраус залишиться жива, коли я приведу ╖╖ до ВОРТЕКСа, вона буде у повн╕й безпец╕ ╕ ╖╖ не в╕дправлять в Кенрайссел. По друге, ви розпов╕сте мен╕ б╕льше про вашу орган╕зац╕ю ╕ орден Серпент.
-- Це не... - почав говорити Фабр╕ц╕о, але його перебила д╕вчинка.
-- Ми викона╓мо ваш╕ умови. Тому пропоную детальн╕ше ознайомитися з деталями справи.
* * *
Наступного дня Джона п╕дготували до подорож╕. Його одягнули у во╓нну форму, в яку було вбудовано автоматичний перекладач. Щоб проникнути на охоронну територ╕ю, йому видали посв╕дчення, ╕ дозволили взяти з собою п╕столет. Решту речей було конф╕сковано. В╕дправився чолов╕к на завдання кр╕зь спец╕альний портал, який йому в╕дчинили.
Цього разу в╕н потрапив у Берл╕н, 1 серпня 1945 року. На вулиц╕ моросив невеликий дощ. Джон п╕д╕йшов до триповерхового будинку з червоно╖ цегли. Буд╕вля була оточена високим муром. Зал╕зн╕ ворота були в╕дчиненими. Б╕ля входу його зустр╕в невисокого зросту чолов╕к з╕ шрамом на прав╕й щоц╕, одягнутий у во╓нний тренчкот.
-- Ваше посв╕дчення, - промовив той.
Джон простягнув невеличкий клаптик паперу. Охоронець р╕зко вирвав посв╕дчення ╕з рук ╕ став детально його оглядати. Пот╕м примружив одне око ╕ подивився на Джона.
-- Ну ╕... - почав охоронець, наче чогось чекаючи.
-- Мен╕ потр╕бно в м╕ський во╓нний шпиталь. Як╕сь проблеми?
-- У мене все гаразд. А в тебе якраз можуть бути.
Охоронець пирхнув ╕ покликав молодика, який стояв поруч ╕ допалював цигарку. Хлопець загасивши чоботом недопалок п╕д╕йшов до Шрама ╕ прочитав посв╕дчення.
-- Сер, вам потр╕бно почекати, я зв'яжуся з командиром. - пов╕домив молодик Джонов╕ ╕ п╕шов у будку.
Шрам залишився з Джоном ╕ вискалив сво╖ жовт╕ зуби. Хоча автомат був опущений дулом донизу, охоронець м╕цно стиснув його в руках, наче готовий був вистр╕лити в будь-яку мить. М╕стер См╕т намацав у прав╕й кишен╕ п╕столет ╕ почав чекати. На його чол╕ виступили крапельки поту. Серце в грудях шалено калатало.
" Що я не так зробив? - подумав Джон. - Ц╕каво чи встигну я прик╕нчити обох, перш н╕ж молодик встигне викликати п╕дмогу. А може вона вже ╖де, мене зв'яжуть ╕ в╕дправлять в холодний карцер, де я проведу решту життя?"
Поки чолов╕к роздумував, молодик вийшов з будки ╕ солдатським кроком марширував до Джона. В╕н в╕ддав посв╕дчення назад ╕ запитав: "Сер, хто ви ╕ з якою метою сюди прийшли?"
-- Мен╕ потр╕бно зустр╕тись з Аб╕гель Штраус. Я просив дозволу у вищих посадив ос╕б. - в╕дпов╕в Джон.
-- Але кер╕вництво н╕чого про це не зна╓, - заперечив хлопець.
-- Говориш по-н╕мецьки ти гарно, а брешеш паскудно, - промовив Шрам, прищуривши око. В╕н ще м╕цн╕ше стиснув автомат.
Джон розум╕в, що ма╓ щось сказати, але не знав що. Крапл╕ холодно поту ст╕кали з його чола, яке омивалося др╕бним дощем.
-- Ми давн╕ знайом╕. Я мав...мав передати ╖й дещо.
-- Що саме? - з ц╕кав╕стю запитали обо╓ охоронц╕.
-- Мав передати по...прощальний ц╕лунок. Завтра за наказом мене в╕дправляють у Япон╕ю. - бовкнув Джон, бо не зм╕г придумати н╕чого кращого.
-- За яким нака... - почав Шрам, але його перебив молодик.
-- Я проведу м╕стера См╕та особисто ╕ простежу, щоб все було в порядку. - мовив хлопець.
