-- ╤ що ви хочете цим сказати?
-- Все це в╕дбулось через тр╕щини, що появились в реальност╕, коли в╕дбувся ритуал у притулку. Щось знищу╓ цей св╕т, м╕ня╓ час, прост╕р та людськ╕ дол╕.
-- Яке це ма╓ в╕дношення до мене?
-- Дорога в реальн╕сть мен╕ закрита. Потрапити я туди зможу тод╕, коли почнеться Велика битва. У притулку ти ╕ Аб╕гель в╕дчули д╕ю вогню Хроноса ╕ отримали дар, який допомага╓ в╕дкривати вам шлях кр╕зь прост╕р ╕ час. Спершу ти повинен пройти кр╕зь потоки Хроноса ╕ врятувати Аб╕гель та себе. По-друге, ти ма╓ш вияснити, чому тр╕щини руйнують реальн╕сть. Якщо це буде продовжуватись, то морок добереться ╕ сюди. Все залежить в╕д тебе, щоб тоб╕ не говорив Засновник.
К╕лька хвилин Джон подумав над ╖╖ словами ╕ промовив: "Я н╕защо не погоджуся на це! Якщо мен╕ судилось померти, тод╕ нехай так ╕ буде."
-- Не сп╕ши з висновками. Не тоб╕ вир╕шувати, коли ти ма╓ш померти. Подумай про решту людей, яких ти можеш врятувати. - промовила Морр╕ган.
-- Х╕ба твоя влада не дозволя╓ тоб╕ зробити все сам╕й? - з недов╕рою запитав чолов╕к.
-- Ти багато хочеш знати, але попри твою нахабн╕сть я готова дати тоб╕ ╕ Аб╕гель другий шанс. - Морр╕ган п╕днесла дв╕ руки вгору ╕ перед Джоном в╕дкрився портал. - Ти перейдеш в ╕нший р╕вень реальност╕ ╕, коли побачиш хлопчика ╕ д╕вчинку в момент смерт╕, в╕ддаш ╖м душ╕ ╕з скриньки. Не забудь про те, що я тоб╕ сказала.
Джон ступив у портал ╕ опинився в знайомому потоц╕ вогню. ╤нту╖тивно в╕н п╕шов по вибран╕й стежц╕. Блакитний вогонь гор╕в яскрав╕ше. Чолов╕к пом╕тив б╕л╕ тр╕щини, що проривалися кр╕зь вогонь. В одну з них пролет╕ло два малих т╕ла. Джон посп╕шив до них. Хлопчик ╕ д╕вчинка лет╕ли кр╕зь вихор у порожнечу. ╥хн╕ т╕ла згорали, а одяг перетворився на чорне ганч╕р'я.
Джон в╕дкрив скриньку ╕ два шари вирвались назовн╕. Вони ув╕рвалися у т╕ла хлопчика ╕ д╕вчинки. Джон пом╕тив, як д╕тей п╕дкинило вгору. Вони запалали в блакитному вихор╕. М╕стер См╕т не пов╕рив сво╖м очам: рани на ╖хн╕х т╕лах почали заживати. Т╕ло хлопчика здригнулося, наче в╕н ковтнув св╕жого пов╕тря, а Аб╕гель перестала кричати. Далеко в полум'╖ Джон пом╕тив велетенськ╕ т╕н╕, як╕ приближувалися до них. Чолов╕к схопив д╕тей ╕ разом з ними влет╕в в одну з б╕лих тр╕щин.
Зрада
Оговтавшись, Джон побачив, що знаходиться в старому покинутому прим╕щенн╕. З╕ стел╕ вис╕ло павутиння. Дерев'ян╕ мебл╕ були потрощен╕. Чолов╕к пчихнув в╕д тонни пилюки, що л╕тала в простор╕. Д╕тей поряд не було. Можливо, вони потрапили в ╕нше м╕сце. Джон подивився в тускле в╕кно. Йому вдалося розглед╕ти карету, яка ╖хала по брукован╕й дороз╕. К╕лька д╕тей бавилось поруч. Дво╓ джентльмен╕в в котелках пройшло по тротуару. Один з них читав газету.
Джон вийшов кр╕зь трухляв╕ двер╕ ╕ через провулок вийшов на вулицю. В╕н пом╕тив сл╕пого хлопчика, який тримав купу газет.
-- Гаряча новина! Нова жертва Джека-р╕зника! Посп╕шайте, купуйте газету! - горланив в╕н.
Джон пройшов коло хлопчика ╕ п╕шов дал╕. Чолов╕к зайшов у густий натовп. Люди кругом посп╕шали ╕ штовхались. Хтось поставив Джонов╕ п╕дн╕жку ╕ в╕н впав на брук╕вку.
-- Обережн╕ше сер, дайте вашу руку, - промовив перехожий, який допом╕г Джонов╕ п╕двестися.
Незнайомець в с╕рому каптур╕ потягнув його подал╕ в╕д натовпу ╕ вони зайшли у невеличку вузьку безлюдну вуличку. М╕стер См╕т подумав, що той почне погрожувати йому в╕ддати гаманець. Натом╕сть той лише простягнув руку ╕ сказав: "Мене звуть Томас Фокс. Як добре, що мен╕ вдалося знайти вас першим. На вас влаштували полювання, а ви так спок╕йно прогулю╓теся вулицями Лондона!"
-- Ви напевно мене з кимось спутали. Я Джон См╕т. Мен╕ вже час ╕ти...
-- Н╕ саме ви мен╕ й потр╕бн╕, - перебив його Томас. - Я працюю на та╓мну орган╕зац╕ю, яка хоче знищити ВОРТЕКС ╕ зупинити ╖хн╓ панування. В╕дразу хочу перепросити за нашого дезертира, який намагався вбити вас у Ватикан╕. - Томас в╕дсунув рукав ╕ показав татуювання зм╕╖ на прав╕й руц╕.
-- Ви напевно жарту╓те? Чому в╕н хот╕в мене вбити? ╤ я маю вам п╕сля цього дов╕ряти?
-- Ви небезпечний, бо волод╕╓те великою силою. Джоне, можете мен╕ не в╕рити, але хто тод╕ дв╕ч╕ витягав вас ╕з Кенрайссела?
-- Отже, Аб╕гель теж працю╓ на вас?
-- Так. У нас мало часу. Агенти ВОРТЕКСа вже розшукують нас. Ви готов╕ сп╕впрацювати з нами?
-- Можливо. Що ви запропону╓те мен╕ натом╕сть?
-- А ви розумник, м╕стере См╕т! Якщо я скажу, що допоможу знайти вам Аб╕гель, ви будете допомагати нам?
-- Гаразд, що я можу для вас зробити?
-- Вам потр╕бно проникнути в орган╕зац╕ю ВОРТЕКС ╕ стати ╖хн╕м агентом. Люб╕ секретн╕ файли допоможуть знайти слабк╕ м╕сця ╕ знищити ╖хню систему. Щоб ви знали, в майбутньому вони зроблять рабами все людство. Наступлять важк╕ часи. ВОРТЕКС п╕дкорить соб╕ життя та смерть. Нам в╕домо про ╖хн╕ жахлив╕ експерименти. Кенрайссел це т╕льки один ╕з ╖хн╕х проект╕в. Пот╕м вони не зупиняться ╕ почнуть поглинати ╕нш╕ р╕вн╕ реальност╕.
-- Ви серйозно? Хочете, щоб я працював подв╕йним агентом? Та ВОРТЕКС мене живцем з'╖сть. Але може й варто спробувати.
-- Добре. Тод╕ я з╕тру вам спогади про нашу зустр╕ч ╕ лише залишу думку, про те, що вам потр╕бно в╕дшукати ВОРТЕКС. Вони промиють ваш╕ м╕зки, але наша зустр╕ч ма╓ залишитись у та╓мниц╕.
-- Але як мен╕ потрапити в ВОРТЕКС? - запитав Джон. - браслета в мене б╕льше нема╓.
-- Ви забува╓те про св╕й дар, - м╕стер Фокс пильно подивився йому у в╕ч╕, наче пров╕ряв чи в╕н справжн╕й.
П╕сля цього Томас д╕став маленьку голку, ╕ перш н╕ж Джон встиг щось сказати, штрикнув його в руку. Чолов╕к в╕дчув митт╓ву б╕ль ╕ в нього все в голов╕ затуманилось. М╕стер Фокс зник у цьому туман╕. Коли Джон отямився, то вже встиг забути про Томаса.
-- Важливо знайти ВОРТЕКС, - лунала думка в його голов╕.
Чолов╕к вир╕шив, що ╓диний правильний вар╕ант це повернутися у Ватикан. Джон сконцентрував вогонь у сво╓му т╕л╕. По шк╕р╕ поб╕гли мурашки. Митт╓вий спалах ╕ Джон вже опинився у Ватикан╕. В╕н опинився посеред залитою сонцем площ╕.
Джон блукав вуличками, доки не наткнувся на знайому б╕бл╕отеку. В прим╕щен╕ був б╕бл╕отекар Андреа, який писав щось на письмовому стол╕. В╕н подивився на чудернацький одяг Джона ╕ запитав: "Що тоб╕ потр╕бно? Забирайся зв╕дси!"
-- Я шукаю Фабр╕ц╕о, - промовив Джон. - Якщо не хочеш проблем, просто приведи його сюди. В мене для нього важливе доручення.
Б╕бл╕отекар щось пробурмот╕в соб╕ п╕д н╕с ╕ п╕шов. Джон став ╕ почав оч╕кувати, поки той повернеться. Джованн╕ повернувся з двома здоровилами. Вони схопили м╕стера См╕та ╕ за руки повели кудись. Джон не пручався.
Його кинули у темний п╕двал. Всередин╕ було темно ╕ холодно. П╕д ногами лазили щури. Джона прив'язали до ст╕льця ╕ наказали чекати. Чолов╕к встиг достатньо змерзнути, аж нарешт╕ двер╕ в╕дчинились ╕ всередину зайшов Фабр╕ц╕о. В руц╕ в╕н тримав св╕чу. Його обличчя при тьмяному св╕тл╕ було бл╕дим, наче у привида.
-- Говори, що тебе привело до мене, чужинцю? - запитав Фабр╕ц╕о.
-- Не думав, що у вас так приймають гостей. Невже не пам'ята╓те мене?
-- Говори, н╕кчемний покидьок, ╕накше я миттю перер╕жу тоб╕ горлянку!
-- Мене звати Джон См╕т. Я ув'язнений N603, але перш н╕ж ви знову в╕дправите мене до Кенрайссела, я хочу дещо сказати.
-- Говори.
-- Я хочу працювати на ВОРТЕКС. Ви можете спробувати вбити мене або в╕дправити назад у в'язницю, але подумайте, який вар╕ант краще для вас. Я багато про що можу розпов╕сти.
-- А ти почина╓ш мен╕ подобатись.
Фабр╕ц╕о зв╕льнив Джона в╕д мотузок ╕ пов╕в за собою.
-- Я пам'ятаю вас. Можливо ви мене ще не зна╓те, але п╕зн╕ше я прийду разом ╕з Мер╕ Стюарт.
-- Не знаю, що за н╕сен╕тниц╕ ти верзеш, але ти з╕зна╓шся нам у всьому.
Вони д╕йшли до к╕нця коридору. Фабр╕ц╕о п╕д╕йшов до картини ╕ в╕дчинив ╖╖. За нею був та╓мний прох╕д, який в╕в униз. Коли чолов╕ки спустилися вниз п╕дземелля, то на ст╕нах загор╕лися факели. Джона завели у просторе прим╕щення. М╕стера См╕та залишили одного ╕ сказали почекати. Чолов╕к с╕в на ст╕лець ╕ озирнувся. Прим╕щення було добре осв╕тлене. По середин╕ стояв дерев'яний круглий ст╕л ╕ к╕лька ст╕льц╕в навколо нього.
