Джонн╕ покинув горище ╕ повернувся до к╕мнати розваг. Наглядач╕ поводили себе, як зазвичай. Зда╓ться його н╕хто не розшукував. Полегшено з╕тхнувши, в╕н с╕в на кр╕сло ╕ почав читати книжку. Та робив це хлопець т╕льки для вигляду. Насправд╕ в╕н роздумав, як попередити Аб╕гель про небезпеку. Джонн╕ знав, що всюди багато пристро╖в для стеження, тому треба придумати детальний план для втеч╕. Хлопчик знав, що просто так не в╕ддасть ╖м Аб╕гель Штраус, бо вона для нього дуже багато значила. Заради не╖ в╕н був готовий пожертвувати сво╖м життям.

Минув м╕сяць. Одного разу Джонн╕ побачив, як до притулку зайшла група людей в темних каптурах. Вони представили себе, як меценати, що спонсорують кошти для притулку. ╥х зустр╕чав усм╕хнений м╕стер Джеферсон. В╕н пров╕в гостей на горище. Тим часом хлопчик поб╕г до к╕мнати Аб╕гель. Та не встиг Джонн╕ туди д╕йти, як побачив, що д╕вчинку ведуть дво╓ людей. Хлопчик заховався за одним з кр╕сел, щоб простежити за ними. Чолов╕к обличчям був дуже схожий на Джона, а ж╕нка скидалася на дорослу Мер╕. Не в╕рячи сво╖м очам, в╕н щипнув себе за руку, але виявилось, що це не сон.

Ж╕нка схопила Аб╕гель за руку ╕ посп╕шила до сход╕в. Чолов╕к почав наздоганяти ╖╖. Джонн╕ поб╕г за ними. На поворот╕ Дев╕д з╕штовхнувся з чолов╕ком.

-- Вибач, не зараз, Дев╕де, - промовив той ╕ продовжив наздоганяти ж╕нку.

Дев╕д продовжував сид╕ти, розтуливши рот.

-- Ти бачив його? - промовив хлопець до Джонн╕, який допом╕г йому п╕двестися. - Той чолов╕к, як дв╕ капл╕ води, схожий на тебе? А ж╕нка на Мер╕...

-- Не знаю, що за чорт╕вня тут в╕дбува╓ться, але Аб╕гель перебува╓ зараз у велик╕й небезпец╕

╥хню розмову перебили постр╕ли. Хлопц╕ хутко спустилися вниз.

-- Я вибачаю, вибачаю! Чу╓ш, я вибачаю тебе, Дев╕де! - ╕стерично повторяла ж╕нка, схилившись над т╕лом старого. - Чому все вийшло саме так? Я хот╕ла, прожити щасливе життя з тобою. Коли ми вс╕ були д╕тьми, все було так добре. Я, Джон, ти ╕ Аб╕гель - ми були щасливими. А тепер, коли ми виросли, казка зак╕нчилась. Чому життя це одна несправедлив╕сть?

-- Це все ти винна! Ти вбива╓ш нас! - Аб╕гель схопила п╕столет у Мер╕ ╕ п╕дб╕гла до Джона.

-- Якщо хочеш ще колись мене побачити Мер╕, тоб╕ потр╕бно в╕дправитися у 1865 р╕к в м╕стечко Лодбарн, штат Канзас, - мовив старий на останньому подиху.

Джонн╕ не став чекати чим усе зак╕нчиться. В╕н схопив друга за руку. Разом вони доб╕гли до к╕мнати Дев╕да ╕ захекавшись, с╕ли на л╕жко.

-- Ти теж це бачив? - запитав Джонн╕.

-- От халепа! Авжеж! - вигукнув Дев╕д. В╕н схопив себе за голову. Його погляд застиг ╕ був спрямований на дерев'яну п╕длогу. - Можливо це були ми з майбутнього. Як вони можуть потрапити у 1865 р╕к, якщо зараз 1923 р╕к?

-- Якщо вони вм╕ють подорожувати у час╕.

Джонн╕ встав з л╕жка ╕ рушив до дверей, але Дев╕д зупинив його.

-- Куди це ти з╕брався?

-- Нема╓ часу пояснювати.

-- Не залишай мене! - Дев╕д ще м╕цн╕ше схопив друга за руку.

-- Аб╕гель в б╕д╕! - Джон сильно смикнув руку ╕ виб╕г на коридор.

Хлопець побачив, як люди в каптурах схопили Аб╕гель ╕ чолов╕ка. Ж╕нки, що була схожа на Мер╕, з ними не було. " - Вони тягнуть ╖х на горище. - подумав Джонн╕." К╕лька хвилин в╕н чекав за дверима, доки почнеться ритуал. Раптом в╕н почув, щось схоже на молитву. Джонн╕ ув╕в код на панел╕. Двер╕ в╕дчинилися ╕ хлопчик заб╕г всередину. В╕н побачив тр╕щини, з яких вилазили г╕гантськ╕ потвори. Джонн╕ кинувся до Аб╕гель кр╕зь блакитне полум'я, яке оточувало д╕вчинку. Збивши ╖╖ з н╕г, вони покотилися по п╕длоз╕. Все його т╕ло обп╕к вогонь. Аб╕гель в його об╕ймах кричала. Вона теж гор╕ла. Серед натовпу хлопчик пом╕тив чолов╕ка, який був схожий на нього. В╕н д╕став п╕столет ╕ вистр╕лив 3 кул╕ в хлопчика. Джонн╕ в╕дчув гострий б╕ль. Кров струмен╕ла з його т╕ла.

-- Все буде гаразд Аб╕, - промовив хлопчик, слухаючи, як вона несамовито кричить.

Все поплило перед очима ╕ Джон вийшов з медитац╕╖. Тепер чолов╕к в╕дчував неймов╕рне полегшення на душ╕. Подумки в╕н пробачив себе за ско╓ний вчинок. В╕дчуття пекельного вогню всередин╕ зникло.

-- Напевно я в╕дшукав гармон╕ю душ╕, - подумав Джон.

Наступного дня Джон попросив у жреця, щоб той знову в╕дв╕в його до дверей.

-- Ти певний, що вже готовий? - запитав Ман.

-- Абсолютно! - промовив Джон. - Я готовий прийняти св╕й дар.

Джон доторкнувся до клямки ╕ в╕дчинив двер╕. Вогонь знову намагався вирватися з його т╕ла, але чолов╕к протистояв йому. Подумки, в╕н гасив його ╕ б╕ль всередин╕ почала зникати. Блакитне сяйво осв╕тило п╕двал. Воно виривалося з дверей, як╕ були в╕дкрит╕ перед Джоном.

-- Ти ма╓ш зайти туди сам, - промовив Ман. - Мен╕ туди дорога зачинена.

Чолов╕к ступив у сл╕пуче сяйво. П╕двал зник. Джон знаходився у блакитн╕й пустот╕. Його в╕дчуття реальност╕ зникло. На якусь мить його охопила пан╕ка, але в╕н опанував себе. Джон в╕дчув, як вогонь знову появля╓ться в середин╕ нього. Але тепер в╕н був при╓мним ╕ зовс╕м непекучим. Чолов╕к зв╕льнив св╕й вогонь ╕ запромен╕в. Нев╕доме в╕дчуття опанувало Джона. Йому здавалося, що в╕н ╕сну╓ повсюди ╕ водночас не ╕сну╓ взагал╕. Перед ним повстали нев╕дом╕ дороги. Вони палали блакитним вогнем. Джон захот╕в повернутися до Мана. В╕н в╕дчув жар всередин╕ себе. На мить все спалахнуло ╕ чолов╕к опинився в п╕двал╕.

-- Тоб╕ це вдалося! - усм╕хнувся жрець.

Джон важко дихав. В його очах ще блист╕ли маленьк╕ вогники. В╕н прочинив двер╕ ╕ в╕дпустив клямку.

-- На цьому мо╓ навчання завершено? - запитав в╕н.

-- Завтра тебе заберуть безлик╕. Про подальшу свою долю запита╓ш у Морр╕ган.

Наступного ранку Джон прокинувся в╕д стуку у двер╕. Там на нього вже чекали безлик╕. Чолов╕к одягнувся ╕ попрощався з Маном.

-- Бережи себе, друже. - промовив в╕н до жреця. - Я вдячний за все, що ти для мене зробив. Ман лише усм╕хнувся йому всл╕д.

Остр╕в повол╕ в╕ддалявся в╕д Джона. Безлик╕ в╕днесли його до замку Морр╕ган.

-- Не пройшло багато часу, як ми бачилися останн╕й раз, - промовила королева.

-- Час плине тут дуже швидко, - сказав Джон. - Тепер я в╕льний?

-- Не посп╕шай. Залишився один нюанс.

-- ╤ яка ц╕на мене чека╓ за навчання?

-- Покарання.

-- Але я...

-- Не перебивай королеву! - вигукнула крижаним голосом Морр╕ган. ╥╖ оч╕ палали вогнем. - Дума╓ш, що кожен може потрапити у мо╖ волод╕ння? Шкода буде тебе так швидко знищити.

-- Чим саме я провинився?

-- Не можеш згадати? Що ж я тоб╕ допоможу.

Королева доторкнулася до голови Джона сво╓ тенд╕тною холодною долонею. В його голов╕ спалахнуло вид╕ння. М╕стер См╕т побачив той момент, коли в╕н вбив хлопчика у притулку.

-- Тепер ти згадав той вчинок? - запитала королева.

-- Я з╕знаюсь у тому, що ско╖в. Я зрозум╕в свою помилку. Не можна втекти в╕д самого себе, вчинивши самогубство.

-- Але це ще не все. Ти ж усв╕домлю╓ш, що вбив самого себе?

-- Авжеж.

-- Як тоб╕ вдалося обдурити смерть?

-- Сам до к╕нця не розум╕ю. Засновник об╕цяв, що, коли я вб'ю себе, то перестану ╕снувати. Це б зм╕нило все. Ск╕льки житт╕в можна б було врятувати, як╕ я погубив!

-- Що зроблено, те зроблено. Минулого не повернеш. Невже ти думав, що можеш так поступити з собою? Життя було дароване тоб╕, щоб прожити його г╕дно, а не для того, щоб вчинити самогубство! Доля плете, як вона забажа╓, але виб╕р завжди робиш ти, а не Засновник. Запам'ятай ц╕ слова.

Морр╕ган махнула л╕вою рукою ╕ в н╕й з'явилася маленька дерев'яна скринька.

-- В цих скриньках я збер╕гаю душ╕ померлих. Ця належить хлопчику, якого ти вбив.

-- Тепер мене чека╓ плата за його смерть?

-- У св╕т╕ ╓ реч╕ г╕рш╕, н╕ж смерть, але за цю ти повинен заплатити сповна.

-- Яка ж кара мене чека╓?

-- Це залежить в╕д того чи готовий ти виконати мою волю.

-- Я готовий. - твердо мовив Джон ╕ зц╕пив зуби.

-- Дивн╕ реч╕ кояться останн╕м часом. Коли ти вбив хлопчика, його ╕ д╕вчинку поглинув вогонь Хроноса. Ваш╕ душ╕ повернулись до мене, хоча ви продовжили жити. - промовила Морр╕ган, показуючи шкатулку, в як╕й ховались дв╕ блискуч╕ кул╕, схож╕ на шаров╕ блискавки.