Джек, батько Джонн╕, працював слюсарем на завод╕. Коли в╕н приходив п'яний або в поганому гумор╕, то починав лупцювати сина, щоб той припинив сво╖ вит╕вки. Л╕за теж отримувала стусан╕в, коли починала захищати свого сина. Зрозум╕вши, що краще тримати язик за зубами, хлопчик замовкав, коли з ним починали траплятись дивн╕ реч╕. З часом в╕н навчився брехати, що з ним все гаразд ╕ н╕який незнайомц╕в не ╕сну╓. У нього дуже вдало виходило прикидатися, хоча насправд╕ в╕н переживав сильне потряс╕ння в╕д тих жах╕ть, як╕ йому доводилось бачити.
Зараз же все в╕дбувалося знову. Незнайомц╕ вибрали самий слушний момент, щоб скопити його. Проте Джонн╕ не хот╕в здаватися. Час було дати в╕дс╕ч сво╖м страхам. Джон схопив на кухн╕ н╕ж ╕ поб╕г нагору.
-- Малий, в╕дчиняй! Я знаю, що ти не спиш! - лунав батьк╕в голос. - Якщо не в╕дкри╓ш двер╕, я зламаю ╖х ╕ в╕длупцюю тебе!
-- Ти не м╕й батько! - вигукнув Джонн╕.
Хлопчик не став виконувати його накази. В╕н сховався п╕д л╕жком з ножом у долон╕. В нього трусилися руки ╕ в╕н спод╕вався, що незнайомц╕ п╕дуть. Джон почув поштовхи. Двер╕ з гуркотом впали. Незнайомц╕ проникли до будинку. Джонн╕ почув ╖хн╕ кваплив╕ кроки. Вони п╕дн╕малися сходами. Джон побачив чорн╕ налакован╕ черевики одного з чужинц╕в, що зайшов до його к╕мнати.
Хлопчик р╕зким рухом вcтромив н╕ж в ╕кру незнайомця ╕ виб╕г з╕ сво╓╖ к╕мнат╕. Далеко йому не вдалося втекти, бо нев╕дома сила схопила його. Джонн╕ в╕дчув холодн╕ руки, як╕ не в╕дпускають його. Один з незнайомц╕в схопив хлопчика ╕ вив╕в на вулицю. В╕н силом╕ць заштовхнув його у машину.
-- Поверн╕ть мене додому, недоумки! - кричав хлопець. - Куди ви мене везете?
Хлопчик намагався пручатися, але йому зробили укол ╕ в╕н знепритомн╕в. В цей момент дорослий Джон вийшов з трансу. В нього тряслися руки ╕ сп╕тн╕ло обличчя.
-- Як довго я тримав ц╕ спогади п╕д замком, намагався ╖х забути. - з╕тхнув Джон, витираючи чоло долонею. - Весь цей час я все пам'ятав, але приховував в╕д себе правду, блокував спогади в сво╖й голов╕.
-- Минуле важко прийняти, але ти впора╓шся, - промовив Ман. - Завтра я покажу, як в╕дчиняти двер╕ у в╕чн╕сть. Це допоможе опанувати тв╕й дар. А поки в╕дпочивай.
Наступного дня жрець пов╕в Джона до одного ╕з п╕двал╕в свого замку. Вони прийшли до невеличкого прим╕щення. Воно було пустим. Вк╕нц╕ прим╕щення були дерев'ян╕ двер╕. Вони були розписан╕ мовою древн╕х рун.
-- В╕дчини ╖х, - наказав Ман.
Джон схопився за клямку, але одразу в╕дсмикнув руку. Його долоню обпекло гарячим блакитним полум'ям. Вс╕ нутрощ╕ палали. Чолов╕к обхопив себе руками. В╕н в╕дчував пекельний вогонь, який гор╕в всередин╕. Весь його правий б╕к просочився сильним болем. М'язи всередин╕ палали.
-- Борися з вогнем. Змусь його погаснути, - порадив жрець. - Ти повинен встати ╕ спробувати знову.
Джон з великим зусиллям п╕днявся на ноги ╕ знову схопив ручку дверей. Його з великою силою в╕дштовхнуло вб╕к. В╕н вдарився об кам'яну ст╕ну ╕ в╕дчув р╕зкий б╕ль у потилиц╕. Чолов╕ка осл╕пило блакитним полум'ям, яке тепер сочилося з його очей. Джон побачив, що все навколо пала╓. Нап╕вживим, перебуваючи у сомнамбул╕, в╕н втрет╓ дотягнутися до клямки. Коли Джон це зробив, то в╕дчув, як його т╕ло розрива╓ться на частини. Неймов╕рний б╕ль пульсував у середин╕. Чолов╕к не бачив власного т╕ла, наче в╕н перестав ╕снувати. Все навколо розчинилось ╕ перетворилось на густий туман. Джонов╕ було дуже важко пересуватися вперед. В╕н н╕чого не бачив ╕ не знав, чи кудись д╕йде. Десь далеко Джон почув голос Мана.
-- Тоб╕ час прокидатися, - промовляв голос, повторюючи одну й ту саму фразу.
Туман почав розс╕юватися ╕ Джон в╕дчув, що нев╕дома сила тягне його вниз з високою швидк╕стю. Затуманений з╕р прояснився ╕ чолов╕к побачив, що весь цей час в╕н лежав на п╕длоз╕. Все його т╕ло трусило ╕ з рота йшла п╕на. Правий б╕к пульсував неймов╕рним болем.
-- Дужже...холлодддно, - виговорив Джон.
Жрець промовляв заклинання ╕ чолов╕ку стало трохи легше.
-- Переоц╕нив я тво╖ можливост╕, хлопче, - сказав Ман, допомагаючи Джонов╕ встати.
К╕лька дн╕в чолов╕к пролежав у л╕жку. Час в╕д часу в╕н втрачав св╕дом╕сть, а коли приходив у себе, то розум╕в, що все його т╕ло пала╓. Пост╕ль буда холодною ╕ мокрою. За цей пер╕од Джон добряче схуднув. П╕дсв╕домо в╕н намагався подолати жар всередин╕.
╤ ось одного дня йому це все-таки вдалося. Правий б╕к його бол╕в усе менше ╕ скоро б╕ль минула. Чолов╕к вже м╕г стати з л╕жка, почав ╖сти ╕ прогулювався околицями замку. Джон втратив х╕д часу. Дн╕ минали у безк╕нечн╕й медитац╕╖. Вогонь всередин╕ пов╕льно згасав, поки не повернувся в ╕нертний стан. Чолов╕к все глибше ╕ глибше поринав у сво╖ спогади.
В╕н згадав т╕ весел╕ моменти, як╕ проводив з Аб╕гель, Дев╕дом ╕ Мер╕. Незнайомц╕ деколи в╕дв╕дували його у притулку, який тепер став Джоновим домом. Особливо часто це були чужинц╕ з масками його батьк╕в.
-- Ви знову прийшли насм╕хатися над╕ мною? - питав Джонн╕.
-- Авжеж, н╕! - говорили вони ╕ заливалися гучним см╕хом.
-- Що ви зробили з мо╖ми батьками? Ви вкрали ╖хн╕ особистост╕?
-- Ми лише хочемо допомогти тоб╕, Джонн╕. Колись ти одужа╓ш ╕ повернешся додому.
-- Неодм╕нно.
Подумки Джонн╕ знав, що, коли в╕н виросте, то втече з притулку ╕ помститься за сво╖х батьк╕в. Чолов╕к, який дивився на свою дитячу коп╕ю, з в╕дразою розум╕в, наск╕льки в╕н був н╕кчемний в той момент, але не розум╕в причини. Для нього малюк був чужинцем.
Кожного дня хлопчика в╕дводили в к╕мнату до м╕стера Джеферсона.
-- Ти зна╓ш, де знаходишся? - щоразу питав його доктор.
-- У притулку для сир╕т.
-- А чому ти тут знаходишся?
-- Я не буду прикидатися, як ран╕ше робив на ваших заняттях. - з серйозним виразом обличчя в╕дпов╕дав Джонн╕. - Я знаю, що ви заодно з незнайомцями в масках. ╤ не см╕йте це заперечувати! Обманом ви змусили мо╖х батьк╕в пов╕рити, що чужинц╕в не ╕сну╓. А коли ви приспали ╖хню пильн╕сть, то вбили, щоб привезти мене в цей притулок ╕ ставити над╕ мною ваш╕ жахлив╕ експерименти.
-- Дуже ц╕кава теор╕я. - сказав м╕стер Джеферсон, чухаючи потилицю ╕ звернувся, до сво╖х пом╕чник╕в. - Вкол╕ть йому харотризин, а пот╕м в╕двед╕ть в к╕мнату N 603.
Одного дня, коли Джонн╕ прогулювався коридорами, в╕н п╕дслухав ц╕каву розмову. Доктор Джеферсон розмовляв ╕з якимось чужинцем. Його обличчя хлопчик не роздивився, бо воно було приховане каптуром. Незнайомець був одягнутий у чорну рясу. На л╕в╕й руц╕ у нього була витатуйована зм╕я.
-- Ми вир╕шили обрати Аб╕гель Штраус, - промовив незнайомець. У вас ╓ м╕сяць на п╕дготовку.
-- За такий короткий терм╕н ми не впора╓мось! - заперечив м╕стер Джеферсон.
-- Я сказав у вас ╓ м╕сяць! - чолов╕к схопив доктора за горло ╕ притиснув до ст╕ни. Тоб╕ все зрозум╕ло?
-- Авжеж, зрозум╕ло, - хриплим голосом в╕дпов╕в той.
Незнайомець в╕дпустив м╕стера Джеферсона. На поворот╕ в╕н з╕штовхнувся з Джонн╕ ╕ той пом╕тив, як його оч╕ блиснули з-п╕д каптура, який приховував його обличчя. Зда╓ться, чужинець теж на мить зустр╕вся поглядом з хлопцем ╕ р╕зко в╕двернувся в сторону. Доктор в╕дхекався ╕ п╕шов по сво╖х справах. Джонн╕ вир╕шив простежити за ним. М╕стер Джеферсон п╕днявся сходами на горище. В╕н п╕д╕йшов до дверей, як╕ були замкнен╕ на кодовий замок. Хлопчик сл╕дкував за рухами пальц╕в доктора. На панел╕ засв╕тилися цифри:"7/1/9/8/5/4/0/". Двер╕ в╕дчинились. Чолов╕к р╕зко обернувся, щоб переконатися, що за ним не стежать, але н╕кого не пом╕тив.
Настав день, коли частина персоналу по╖хала на конференц╕ю. В тому числ╕ був ╕ доктор. Вибравши момент, Джонн╕ прослизнув на горище. Ув╕вши код, який в╕н добре запам'ятав, двер╕ розчинились. Подумки благаючи, щоб всередин╕ н╕кого не було, хлопчик зайшов ╕ зачинив за собою двер╕. К╕мната була нап╕втемною, лише та╓мнич╕ блакитн╕ символи св╕тилися на ╖╖ ст╕нах. В центр╕ к╕мнати було яскраве коло з пентаграмою в середин╕. Джонн╕ здогадався, що тут будуть проводити якийсь ритуал. М╕стер Джеферсон згадував Аб╕гель. Невже вони хочуть зробити ╖╖ жертвою одного з ╖хн╕х жахливих експеримент╕в? В╕д ц╕╓╖ думки хлопчика пересмикнуло.
