-- Отже, я чекаю, щоб ви в╕ддали мен╕ кам╕нь по-хорошому. - пригрозила м╕с Свон.

-- Якщо ти так наполяга╓ш, сонечко, чому не пристрелила нас ран╕ше? - запитав Джон. - В тебе була чудова можлив╕сть.

-- Я не хочу жертв, - в╕дпов╕ла Ем╕л╕. - Це мо╓ перше завдання, тому хочу об╕йтись без кров╕.

-- Краще тоб╕ взагал╕ було не л╕зти в це д╕ло. Тоб╕ варто зупинись. У тебе ще все майбутн╓ попереду, - сказав Захар╕й, - пов╕р мен╕, як письменнику видн╕ше.

-- От ╕ пиш╕ть сво╖ романчики для домогосподарок, а в мо╓ життя не л╕зьте! - огризнулася м╕с Свон.

Компан╕я вже до╖дала, як раптом двер╕ в╕дчинилися, ╕ у кафе зайшло дво╓ чолов╕к╕в. Один з них був низького росту, коротко п╕дстрижений, одягнутий в темну форму ВОРТЕКСа. Обличчя в нього було зморщене, схоже на ╕зюм. Другий був лисий, високий, широкоплечий. На л╕в╕й щоц╕ у нього красувався шрам. Коротун п╕д╕йшов до Ем╕л╕ ╕ запитав: "Ти принесла кам╕нь?"

-- В╕н у них, - в╕дпов╕ла д╕вчина, киваючи у ╖хню сторону.

-- Я пропоную в╕ддати його мен╕ ╕ кожен роз╕йдеться по сво╖х справам. Або ж я рознесу все в цьому заклад╕ ╕ заберу кам╕нь, - сказав коротун.

-- Гаразд, я зрозум╕в, - Джон встав з╕ столу, д╕став кам╕нь ╕ простягнув його коротуну.

-- Молодець, синку. Боб перев╕р його. - наказав чолов╕к.

Здоровило д╕став ╕з кишен╕ четвертак ╕ приставив до каменю. М╕ж монетою ╕ каменем пронеслася ╕скра. Монета стала золотою, але ╕скра не зникла. Вона почала поглинати пальц╕ Боба ╕ вони стали кам'яними.

-- П╕т, зроби щось, я не можу поворухнути пальцями! - запан╕кував Боб ╕ викинув кам╕нь. Його рука стр╕мко ставала кам'яною.

-- Якого б╕са?! - не в╕рив сво╖м очам П╕т.

Та було вже занадто п╕зно щось зробити. Скоро все л╕ве плече перетворилося на кам╕нь, ╕ п╕д дик╕ крики Боб перетворився на статую. Вона була довол╕ реал╕стичною ╕ в ╖╖ очах читався жах.

-- Покидьки, що ви з ним зробили! - закричав П╕т.

В╕н д╕став п╕столет. Джон штовхнув коротуна на п╕длогу, але той встиг вистр╕лити. Куля потрапила у Ем╕л╕. Захар╕й схопив П╕та ╕ скрутив йому руки.

-- П╕т - н╕кчемний стр╕лок, - промовила д╕вчина хриплим голосом, тримаючись за шию.

-- Викличте пол╕ц╕ю ╕ швидку! - наказав Джон оф╕ц╕антц╕.

-- Я не л╕кар, але кров лл╓ться дуже швидко. Напевно в╕н пробив ╖й артер╕ю. Швидка не встигне, вона помира╓, - сумно промовив Захар╕й.

-- Ма╓ ж бути ╕нший вих╕д, - подумав м╕стер См╕т.

-- Можна прикласти кам╕нь до ╖╖ рани, але ж ви бачили, що той кам╕нь зробив з тим чолов╕ком, - сказав Адам.

-- У нас нема╓ ╕ншого вибору. ╤накше вона помре у мене на руках.

Археолог п╕дняв кам╕нь з п╕длоги ╕ притулив до рани Ем╕л╕. Промайнула ╕скра ╕ поранення почало затягуватись. Скоро на ши╖ не лишилось нав╕ть шраму.

-- Диво та й год╕, - мовив Джон.

Ем╕л╕ прийшла до тями. Вона помацала рану ╕ здивовано подивилася на оточуючих. З виглядом, н╕би н╕чого не сталося, д╕вчина д╕стала наручники ╕ прикувала П╕та до н╕жки стола.

-- Потр╕бно забиратися, - сказала вона, прямуючи до виходу.

-- А як же пол╕ц╕я? - запитав Захар╕й.

-- Вони сам╕ розберуться, - в╕дпов╕в Джон. - Потр╕бно посп╕шити, бо скоро може настати к╕нець св╕ту.

-- Ем╕л╕ с╕ла за кермо пол╕цейського автомоб╕ля.

-- Мерщ╕й с╕дайте, - сказав м╕стер См╕т.

-- Я залишаюсь, - промовив Адам. В прав╕й руц╕ в╕н тримав ф╕лософський кам╕нь, а в л╕в╕й п╕столет П╕та. Чолов╕к направив його на тр╕йцю.

-- Старий друже, ми ж вже вир╕шили, що нам треба об'╓днатись, щоб врятувати св╕т. Прошу, по╖хали. - благав Захар╕й.

-- Не можу, - на очах Адама навернулися сльози, - у мене хвора дочка на рак. Лише кам╕нь зможе ╖й допомогти. Я вже п╕вроку спостер╕гаю, як вона пов╕льно помира╓. - Рука у старого тремт╕ла. Пов╕льно в╕н ступав назад.

-- Що ти вибереш, - звернувся до нього м╕стер См╕т, - життя сво╓╖ дочки чи м╕льйони дочок ╕нших татус╕в?

В╕дпов╕д╕ не пролунало.

-- Облишмо його ╕ по╖хали, - сказав Джон ╕ с╕в в автомоб╕ль.

За ним п╕шли Зак ╕ Ем╕л╕. Десь зовс╕м близько було чути звук пол╕цейських сирен. М╕с Свон завела двигун. Двер╕ "Шевроле" в╕дчинились ╕ Адам залет╕в в автомоб╕ль.

-- Мерщ╕й по╖хали, скоро тут будуть копи, - сказав збуджено Адам.

Машина по╖хала.

-- Молодець, - похвалив Захар╕й.

-- Правильно ти казав, Джоне, - звернувся до нього Адам. - Який буде сенс у цьому, коли ц╕лий св╕т в небезпец╕.

-- Як╕ в нас плани дал╕? - запитала Ем╕л╕.

-- Давайте добре подума╓мо ╕ вир╕шимо, як кам╕нь зможе врятувати св╕т. - запропонував Джон.

-- Така гладенька п╕рам╕дка, - сказав старий, крутячи кам╕нь в руц╕. - Добре ж ╖╖ обтесали.

-- Авжеж! - Зак схопився за голову. - Вам не здалося дивним, чому кам╕нь саме тако╖ форми? Чому, наприклад, це не куб або безформний кусок? Парацельс був алх╕м╕ком епохи В╕дродження ╕ напевно був знайомий з масонами.

-- ╤ до чого ти хилиш? - запитала Ем╕л╕.

-- Якраз навпаки, - заперечив письменник. - Впевнений Джон чув легенду про масон╕в. Я писав про це в сво╖й книз╕. Вс╕ масони одержим╕ ╕де╓ю про незавершену п╕рам╕ду. Саме слово "масон" означа╓ "каменяр". Каменяр╕ будували храм для царя Соломона, який так ╕ не вдалося добудувати. Може це звучить дико, але я думаю, що прийшов час завершити цю легенду. Ф╕лософський кам╕нь стане вершиною п╕рам╕ди. Недарма Парацельс зробив його саме таким, щоб довести справу до к╕нця.

"Коли впаде останн╕й кам╕нь храму, настане к╕нець ╕снування, - подумки згадав Джон слова велетня. - Який саме храм в╕н мав на уваз╕?"

-- Так, але х╕ба символ незавершено╖ п╕рам╕ди не уявний? Це лише ф╕лософське вчення, а не реальна р╕ч. - промовив вголос м╕стер См╕т.

-- Агенти ВОРТЕКСу теж п╕дтримують цю теор╕ю, - п╕дтвердила м╕с Свон.

-- А якщо символ реальний? Якщо цей кам╕нь доводить протилежне? Вс╕ легенди зв╕дкись походять. За вс╕м та╓мничим сто╖ть ╕стина. - сказав Захар╕й ╕ звернувся до Адама. - Ти зна╓ш де знаходиться храм Соломона?

-- Якщо в╕рити ╕стор╕╖, зараз це ╢русалимський храм. На його м╕сц╕ сто╖ть мусульманська святиня. В╕н знаходиться на Храмов╕й гор╕ в ╢русалим╕, - в╕дпов╕в письменник.

-- Тод╕ ми ╖демо в ╢русалим, - вир╕шила Ем╕л╕.

-- Все занадто просто, - засумн╕вався Джон. - А якби гори не ╕снувало в 1963 роц╕?

-- Залишився основний фундамент древнього храму, - запевнив Захар╕й. - Там ми поставимо ф╕лософський кам╕нь.

За поворотом на узб╕чч╕ стояло пол╕цейське авто ╕ джип с╕рого кольору. Молода ж╕нка лежала на дороз╕. ╥╖ плаття було в кров╕. Пол╕смен записував щось у блокнот╕, опитуючи св╕дка. З в╕кна "Шевроле" долинув уривок розмови.

-- Я не знаю як це сталося, вона просто виб╕гла на дорогу, - розпов╕дав бородатий чолов╕к в кепц╕ пол╕цейському.

Не встигло "Шевроле" ╖х об'╖хати, як неспод╕вано ж╕нка п╕днялася на ноги. Оч╕ в не╖ були темн╕ш╕ за н╕ч. Вона торкнулася обох чолов╕к╕в ╕ т╕ попадали непритомними. Коли автомоб╕ль об'╖хав ╖х, Джон пом╕тив у дзеркало заднього виду, як чолов╕ки п╕днялися ╕ тепер три пари темних очей дивилися на нього у дзеркало.

-- Мертв╕ оживають. - сказала Ем╕л╕. В ╖╖ голос╕ в╕дчувалася нотка страху.

-- Краще подив╕ться сюди, - промовив Адам.

На ф╕лософському каменю почали з'являтися як╕сь темн╕ полоси. Здавалося, що пов╕льно вони стають жирн╕шими. Що ж станеться, коли кам╕нь повн╕стю почорн╕╓? Н╕хто не хот╕в знати в╕дпов╕дь на це питання.

Джон хот╕в взяти ╕ подивитися на кам╕нь ближче, але в╕н в╕дчув р╕зкий б╕ль по всьому т╕лу. М╕стера См╕та почало трусити, а його пальц╕ запромен╕ли блакитним вогнем. Чолов╕к ледве стримувався, щоб не закричати.

-- З тобою все гаразд? - Захар╕й почав трусити його за плеч╕, але в╕д цього Джонов╕ стало ще г╕рше.

-- Зупини машину, - наказав Адам.

-- Н╕, ми ма╓мо добратися до ╢русалиму, - кр╕зь зуби сказав Джон.

Через к╕лька хвилин вогонь зник ╕ чолов╕к перестав трястися.