-- Насправд╕ мене звати Адам Томсон. - з╕знався старий. - Я археолог.
-- Археолог, який вдира╓ться у чуж╕ в╕кна?
-- Можу лише попередити, Джоне, щоб ви трималися подал╕ в╕д м╕стера Спенсера. В╕н може бути небезпечним, - сказав Адам.
-- Я майстер попадати у небезпечн╕ ситуац╕╖. Ви нав╕ть уявити не здатн╕ те, що я пережив останн╕м часом. - Джон усм╕хнувся. - Нав╕що вам кам╕нь?
-- Вже занадто п╕зно. Скоро темрява поглине все. Лише кам╕нь допоможе врятуватися. Вони вже скоро будуть тут.
-- Хто вони?
Старий промовчав. В╕н опустив голову ╕ його погляд застиг в одн╕й точц╕.
-- Захар╕ю, одягайтеся, я вже викликав пол╕ц╕ю, - гукнув Джон у сус╕дню к╕мнату.
-- Я вже майже одягнутий, - озвався чолов╕чий голос.
Поки письменник збирався, у двер╕ пролунав дзв╕нок. М╕стер См╕т п╕д╕йшов до дверей ╕ подивився у в╕чко. Там стояла д╕вчина з довгим св╕тлим волоссям в окулярах у пол╕цейський форм╕.
-- В╕дчин╕ть двер╕, пол╕ц╕я, - промовила голосно вона, показуючи посв╕дчення.
-- Ось ╕ все ск╕нчено, - усм╕хнувся Джон.
Вниз спустився одягнений Захар╕й. В╕н в╕дчинив двер╕.
-- Проходьте, у нас дво╓ затриманих, - промовив письменник.
Д╕вчина представилася, як Ем╕л╕ Свон. Вона оглянула все навколо ╕ промовила до Захар╕я: "Ви м╕стер Спенсер? Прошу пред'явити документи."
Зак д╕став з кишен╕ паспорт ╕ простягнув його пол╕цейськ╕й. Ем╕л╕ оглянула його ╕ в╕ддала документ назад.
-- Що тут трапилось? - запитала оф╕цер пол╕ц╕╖.
Спершу Захар╕й розпов╕в, як до нього в будинок проникли граб╕жники, а пот╕м Джон доповнив його ╕стор╕ю, розпов╕вши, як знайшов непритомного письменника у багажнику автомоб╕ля ╕ прив╕в до тями.
Д╕вчина уважно вислухала обох св╕дк╕в.
-- ╤ де зараз кам╕нь? - запитала вона.
-- У мене, - в╕дпов╕в Джон.
Д╕вчина хот╕ла щось сказати, як раптом у двер╕ пролунав дзв╕нок. Захар╕й подивився у в╕чко ╕ побачив, що там сто╖ть пол╕цейський.
-- В╕дчиняйте, пол╕ц╕я! - пролунав чолов╕чий голос.
-- Ще один? - здивувався Джон.
Письменник в╕дчинив йому двер╕. Чолов╕к зайшов всередину ╕ сказав: "Я при╖хав за викликом. У вас була тут спроба пограбування?"
-- Саме так, оф╕цере, - в╕дпов╕в м╕стер Спенсер.
Нагор╕ почувся шум.
-- Там хтось ╓? - запитав пол╕цейський.
-- Н╕, х╕ба що мертве т╕ло, - в╕дпов╕в Джон.
-- Я перев╕рю.
Чолов╕к д╕став п╕столет ╕ п╕днявся по сходах. Настала мовчанка. Раптом зверху роздався нелюдський крик. Пролунало два постр╕ли, а пот╕м ще два. Пол╕цейський повернувся на перший поверх ╕ закричав: "Вс╕м вийти назовн╕!" Лише в╕н встиг це вимовити, як його зад╕ схопила чиясь рука ╕ оф╕цер покотився з╕ сход╕в. Це був Алан Вокер, який ще к╕лька хвилин тому лежав мертвий. Одяг у нього був роз╕драний, шк╕ра с╕ра, а оч╕ були темн╕ш╕ за морок.
-- Не давайте йому доторкнутись до себе! - закричала Ем╕л╕. - Ус╕м на вулицю!
-- Не лишайте мене з цим чудовиськом! Я хочу жити! - запан╕кував старий.
-- Я затримаю його, а ви тро╓ с╕дайте в м╕й "Шевроле", - мовила оф╕цер.
Джон схопив зв'язаного на руки ╕ разом з письменником виб╕гли на вулицю. М╕стер Спенсер ╕ граб╕жник с╕ли на задн╕ сид╕ння, а Джон спереду. Оф╕цер виб╕гла з будинку сл╕дом за ними, стр╕ляючи у мертвого Алана, який сл╕дував за ними. Лише вона встигла зачинити двер╕ автомоб╕ля, як труп з неймов╕рною швидк╕стю поб╕г до них. Д╕вчина к╕лька раз╕в вистр╕лила у монстра. Кул╕ зупинили чудовисько на деякий час. Д╕вчина завела автомоб╕ль ╕ вони ви╖хали на дорогу. Алан поб╕г за ними. "Шевроле" набирало швидк╕сть, ╕ чудовисько почало в╕дставати.
-- Обережно, дал╕ крутий схил, - попередив Захар╕й.
Машина повернула л╕воруч ╕ монстр зник за поворотом.
-- Кажете, що ви пол╕цейська, м╕с Свон? - з ╕рон╕╓ю в голос╕ запитав Джон у Ем╕л╕, - Той чолов╕к, що загинув, при╖хав за викликом. Сумн╕ваюсь, що ви при╖хали просто так ран╕ше за нього.
-- А як щодо вас? Я просканувала вас ╕ не знайшла жодно╖ ╕нформац╕╖. Так, якби вас н╕коли й не ╕снувало в ц╕й реальност╕, - сказала вона Джонов╕. - Хто ви, м╕стере См╕т?
-- Я звичайна людина, - усм╕хнувся Джон. - Можу лише розпов╕сти, що я був ув'язненим N603, ут╕к в╕д орган╕зац╕╖ ВОРТЕКС ╕ мен╕ вдалося вбити самого себе.
-- Отже, вам не пощастило, Джоне, бо я працюю на ВОРТЕКС, - заявила Ем╕л╕, показуючи металевий значок. - Але я не знайшла про вас жодно╖ ╕нформац╕╖ в баз╕ даних.
-- Неймов╕рно! В╕н, як персонаж мо╓╖ книги. - здивувався Захар╕й. - Джоне, ви зробили часовий парадокс. Вбивши малого себе, зробили це неможливим, адже ви б н╕коли не могли зробити це вбивство, поки не виростите. Отже ╕стор╕я просто стерла вас ╕з ц╕╓╖ реальност╕. Але чому ви дос╕ жив╕?
-- Це не моя реальн╕сть, - заперечив Джон. - Кеннед╕ ще дос╕ живий, а б╕льш╕сть мо╖х друз╕в безсл╕дно зникли.
-- Можливо Джон перетнув межу св╕тово╖ л╕н╕╖ ╕ потрапив в альтернативну для нього реальн╕сть. - припустила Ем╕л╕. - Все це давно знайома теор╕я струн.
-- Всесв╕т прихову╓ в╕д нас багато та╓мниць, тому даремно шукати ╕стину ╖╖ природи. Тут можливо все. - зробив висновок Адам.
-- Все це звичайно ц╕каво, але я маю забрати кам╕нь соб╕, - промовила оф╕цер пол╕ц╕╖.
-- Хтось мен╕ пояснить, чому вс╕ полюють на цю р╕ч? - запитав Джон.
-- Я, як археолог, можу розпов╕сти, - промовив Адам. - Але розв'яж╕ть мене вже нарешт╕!
-- Зроб╕ть, як в╕н каже, - наказала м╕с Свон.
Письменник розв'язав злод╕я ╕ той продовжив:
-- Ця р╕ч ма╓ поширену назву кам╕нь реальност╕ або, як його називають у ц╕лому св╕т╕, ф╕лософський кам╕нь, - продовжив археолог. - Про цю р╕ч писали ще середньов╕чн╕ алх╕м╕ки. Цей кам╕нь може перетворювати метали на золото, зц╕лювати людей ╕ нав╕ть продовжувати життя. В молодост╕, багато подорожуючи по ╢вроп╕, в н╕мецькому м╕стечку Вюрцбург я в╕дшукав рукописи Парацельса. Вс╕ вони були закодован╕ ╕ п╕шло багато часу перш н╕ж вдалося розшифрувати ╖х. Як виявилося в текст╕ м╕стилася ╕нформац╕я про ф╕лософський кам╕нь.
Адам д╕став клаптик паперу ╕ зачитав: "Я витратив багато сил ╕ старань ╕ ось мен╕ вдалося створити останн╕й компонент. Це кам╕нь реальност╕. Або як його назива╓ м╕й майстер - ф╕лософський кам╕нь. За допомогою нього можна подорожувати м╕ж реальностями. Тепер ми зможемо завершити ритуал. Але поки, що ще рано. Кам╕нь прийдеться знищити. В╕н повернеться у потр╕бний час, коли прийде темрява. Св╕т почне поглинати зло ╕ настане к╕нець св╕ту. Зупинити його зможе т╕льки ф╕лософський кам╕нь." Археолог заховав пап╕р ╕ сказав: "Разом з╕ сво╖м колегою Аланом Вокером ми розшифрували координати ╕ час, коли мав з'явитися кам╕нь. Я розбив в╕кно в будинку, щоб перев╕рити чи там хтось живе. Пот╕м при╖хала пол╕ц╕я ╕ нам з колегою прийшлось дочекатися ранку, коли в дом╕ н╕кого не буде. Але все п╕шло г╕рше чим я оч╕кував. Доля по-╕ншому розпорядилась нашими долями. Я не хот╕в, щоб все вийшло саме так."
-- А чому ви, м╕стере Томсон, промовчали про той факт, що ви заходили до мене вчора вечором ╕ погрожували, щоб я в╕ддав вам кам╕нь. Хороша казочка, але сумн╕ваюсь, що археологи ходять з п╕столетами, - сказав письменник.
-- П╕длий брехун! - мовив Адам.
-- Щоб не сталося, завжди можна вир╕шити все мирним шляхом. Все ж таки загинув ваш колега. - п╕дсумував Джон.
-- Каюся, але не я його вбив! - обурено в╕дпов╕в Адам.
-- Агов, заспок╕йтеся, - промовила Ем╕л╕. - Все одно кам╕нь в╕ддайте мен╕.
-- Це чому ж? - здивовано запитав Джон.
-- Я агент ВОРТЕКСа. Мене наняли, щоб д╕стати кам╕нь ╕ в╕дправити його в арх╕в. - в╕дпов╕ла м╕с Свон.
-- Св╕т находитися на меж╕ гибел╕, а для не╖ головне зараз виконати завдання. Дурне д╕вчисько. - сказав письменник.
-- Обережн╕ше з╕ словами, бо дал╕ хтось по╖де з кулею в голов╕, - спок╕йно промовила Ем╕л╕. - Зупинимось, щоб перекусити.
"Шевроле" п╕д'╖хало до закладу п╕д назвою "Whoopie Pie Cafe". Джон замовив салат "Цезар" ╕ ростб╕ф, Ем╕л╕ - яблучний пир╕г, Адам - пасту "Болонь╓зе", а Захар╕й - сандв╕ч. Оф╕ц╕антка при╓мно╖ зовн╕шност╕, одягнута у фартушок ╕ чепчик, розлила вс╕м кави.
