-- Що за чорт╕вня з тобою в╕дбува╓ться? - запитала Ем╕л╕.
-- Це вже не вперше. Цей клятий вогонь зводить мене з розуму, - в╕дпов╕в м╕стер См╕т, - Час в╕д часу в╕н просочу╓ться кр╕зь мене. Точно не знаю що воно таке, але за допомогою нього я перетворив намальован╕ двер╕ на справжн╕.
-- Тепер я й справд╕ пов╕рив, що ти той самий Джон См╕т ╕з мо╓╖ книги, - признався Зак.
Про╖жджаючи якесь м╕стечко, на дороз╕ трапилось ще к╕лька монстр╕в. Ем╕л╕ прийшлося ╖х збити, щоб про╖хати дал╕. Над небом пролет╕ло к╕лька гел╕коптер╕в. Чим дал╕ подорожн╕ ╖хали, тим б╕льше ╖м здавалося, що вони потрапили в якийсь ф╕льм про зомб╕-апокал╕псис.
-- Як ми по╖демо дал╕, якщо скоро все буде перекрито в╕йськов╕? - запитав Адам. - Нав╕ть якщо ми доберемось до океану, вс╕ порти закриються ╕ н╕хто не зможе покинути кра╖ну.
-- У мене ╓ одна ╕дея, але не впевнений, що вона спрацю╓, - промовив Захар╕й. - Якщо кам╕нь ма╓ можлив╕сть зм╕нювати реальн╕сть, може Джон спробу╓ змусити його перенести нас одразу в ╢русалим?
-- Але чому саме я? - заперечив м╕стер См╕т.
-- Це ж ти хлопець з ╕ншо╖ реальност╕. - усм╕хнулась Ем╕л╕. - хто зна╓, може ти тут опинився, бо так захот╕в кам╕нь.
Джон взяв кам╕нь в руки. Чорних жирних полос ставало все б╕льше. Скор╕ш за все це нагадувало якесь чорне павутиння, що оповило п╕рам╕ду. Джон заплющив оч╕. М╕стер См╕т ще точно не знав, що хоче зробити, але в╕н уявив соб╕ той випадок, коли створив двер╕. З його правою руки п╕шов блакитний вогонь. Кам╕нь спалахнув ╕ яскраве сл╕пуче св╕тло поглинуло автомоб╕ль. Коли Джон розплющив оч╕, то побачив, що дорога з асфальтно╖ перетворилася на кам'яну брук╕вку. Машина р╕зко загальмувала ледь не вр╕завшись у людей.
-- Дал╕ п╕демо п╕шки, про╖зд занадто вузький, а нам потр╕бно посп╕шати, - закомандував м╕стер См╕т.
-- Я п╕ду попереду, - мовила Ем╕л╕.
Люди здивовано вирячились на новоприбулих людей. Проб╕гавши небагато часу, ╖м все таки вдалося в╕дшукати Храмову гору. Небо стало похмурим. Чорна хмара насувалася на м╕сто. Але це був не дощ, а сарана. Велик╕й р╕й наближався до ╢русалиму. Мандр╕вники б╕гли з╕ вс╕х сил. Але Адам почав в╕дставати.
-- Б╕ж╕ть без мене, - сказав м╕стер Томсон. - Я вже став зовс╕м старий. Ви ще можете встигнути.
-- Н╕! Ми не можемо його лишити! - крикнув Джон. Та його не слухали. Ем╕л╕ ╕ Захар╕й взяли його за руки ╕ змусили б╕гти за ними. М╕стер См╕т озирнувся назад ╕ побачив усм╕шку на обличч╕ старого.
Сарана наближалася все ближче ╕ ближче. Можна було почути ╖хн╕й гул. Ззаду вчулися крики людей, як╕ не встигли сховатися. Але комахи були безжальними, вони пожирали все на сво╓му шляхи. Тр╕йця б╕гла з останн╕х сил. Джон в╕дчув, як у боц╕ запекло. Ось вже й показалися двер╕ храму. Вони встигли заскочили до середини, ╕ безсилими попадали на землю.
-- Давайте швидше вставайте! Треба поквапитись! - п╕дбадьорював Зак, який вже встиг звестися на ноги.
Джон п╕днявся сл╕дом за Захар╕╓м ╕ д╕став кам╕нь. В╕н вже був майже повн╕стю чорний. Якась р╕дина, схожа на смолу, почала просочуватися кр╕зь щ╕лини храму. К╕лька крапель потрапило на Ем╕л╕ ╕ на ╖хньому м╕сц╕ з'явились глибок╕ рани. Тр╕йця швидким кроком сп╕шила д╕статися до фундаменту древнього храму. Р╕дина продовжувала текти за ними по п╕длоз╕. З часом др╕бн╕ крапл╕, що просочились кр╕зь щ╕лини зависали у пов╕тр╕ ╕ перетворювались на сарану. Тр╕йка вже д╕сталась головного фундаменту, але сарана наздогнала ╖х. Спершу закричала Ем╕л╕. Р╕й накинувся на не╖. Ноги д╕вчини п╕дкосились. Джон не м╕г дал╕ дивитись на цю жахливу картину, як комахи пожирали ╖╖ т╕ло.
-- Мерщ╕й поклади кам╕нь на фундамент, Джоне! - крикнув Захар╕й.
Саран╕ до фундаменту залишалися л╕чен╕ метри. Джон кинув п╕рам╕дку на кам'яну глибу. Ф╕лософський кам╕нь повис у пов╕тр╕. Яскраве блакитне св╕тло осв╕тило храм. Вся сарана зникла п╕д променями сонцями. Раптом земля п╕д ногами почала дрижати. З кам'яно╖ глиби почала вириватись фонтаном чорна р╕дина, схожа на чорнило.
Джон в╕дступив в╕д чорно╖ маси. На якусь мить для м╕стера См╕та все упов╕льнилось. Джон не чув н╕ крик╕в, н╕ шуму. Пот╕к думок заполонив його розум. В╕н знав, що пропуска╓ щось важливе. "Не може бути все так просто. Коли впаде останн╕й кам╕нь цього храму, настане к╕нець. Звичайно, що не ╢русалимського храму, але все ж вс╕ легенди зв╕дкись походять." М╕стер См╕т глянув на ф╕лософський кам╕нь. В╕н був схожий на кусок вуг╕лля, що витав у пов╕тр╕. "Кам╕нь прийдеться знищити. В╕н повернеться у потр╕бний час, коли прийде темрява. Св╕т почне поглинати зло ╕ настане к╕нець св╕ту. Зупинити його зможе т╕льки ф╕лософський кам╕нь. Нав╕що знищувати те, що вряту╓ ц╕лий св╕т? Н╕, не те. В посланн╕ була зашифрована ╕нша ╕нформац╕я: кам╕нь прийдеться знищити, бо в╕н повернеться, коли прийде темрява. Св╕т поглине зло. Кам╕нь зупинить к╕нець св╕ту, але принесе ╕з собою темряву. Ось, що мав на уваз╕ Парацельс."
В'язка речовина розт╕калася по п╕длоз╕ ╕ п╕дступала все ближче. Джон ╕ Захар╕й в╕дступали на к╕лька крок╕в назад.
-- Що будемо робити дал╕? - запитав Зак.
-- Треба знищити кам╕нь, - промовив Джон.
В╕н закрив оч╕ ╕ уявив намальован╕ двер╕. Так було легше зв╕льнити дар. Пот╕к блакитного полум'я вр╕зався в п╕рам╕ду, але кам╕нь залишився ц╕лий. В╕ддачою Зака ╕ Джона в╕дкинуло вб╕к. Темна речовина п╕дступила до них ╕ темрява поглинула ╖х. Джон в╕дчув, як в╕н пада╓ вниз кр╕зь щось слизьке.
-- Н╕! - крикнув Захар╕й ╕ схопив Джон за руку. Вони обо╓ перенеслися назад до будинку письменника.
Вони опинилися в будинку письменника. З╕ щ╕лин дома вит╕кала чорна р╕дина: вона проникала з╕ ст╕н, капала з╕ стел╕, перший поверх був наполовину затоплений чорнильною масою.
-- Ти геть з глузду з'╖хав, Джоне? - Зак д╕став п╕столета ╕ нац╕лив на нього. - Ти роз╕злив кам╕нь! Тепер нам к╕нець! Темна сила поглине нас!
-- Ти знав, що так буде, - промовив м╕стер См╕т.
-- Про що ти говориш?
-- Ти навмисне заговорив про храм, щоб п╕дштовхнути мене в╕днести ф╕лософський кам╕нь в потр╕бне м╕сце. Але нав╕що тоб╕ це потр╕бно?
-- А мен╕ зда╓ться, що у когось по╖хав дах!
-- Можливо ти й правий. Але чому я опинився в той же час, що ╕ кам╕нь? Дума╓ш, що це зб╕г?
-- Зв╕дки я знаю? Ти просто збожевол╕в.
-- Мен╕ то яке д╕ло? Це ти мене таким створив таким у сво╖й книз╕. Для тебе це лише маленька забава, в як╕й ти брав участь. Ти знав, що так буде ╕ написав про це в сво╖й книз╕. Я нав╕ть здогадуюсь, що цитую зв╕дти слова! Чи ти не знав, що я цього скажу ╕ це тебе трохи ляка╓?
Захар╕й промовчав ╕ ще м╕цн╕ше стиснув п╕столет.
-- Але саме ц╕каве зна╓ш що? - запитав Джон ╕ сам же в╕дпов╕в. - Саме ц╕каве те, що вс╕ в╕кна закрит╕ полицями ╕ шафами. Якщо придивитися, то можна пом╕тити, що обо╖ кле╖ли багато раз╕в.
М╕стер См╕т п╕д приц╕лом п╕столета обережно п╕д╕йшов до шафи ╕ в╕дсунув ╖╖. Обо╖ за нею були подертими. Напевно це сталося тод╕, коли археолог Адам Томсон шукав ф╕лософський кам╕нь. За обоями було в╕кно. Але у в╕кн╕ зам╕сть подв╕р'я будинку, можна було побачити камеру у в'язниц╕. Джон в╕дразу вп╕знав ╖╖. Це була камера ув'язненого N603. М╕стер См╕т м╕г заприсягтися, що там всередин╕ н╕коли не було в╕кна.
-- Бачу м╕зки в тебе добре працюють, - Зак опустив п╕столет.
Джон в╕дсунув книжну полицю ╕ за наступним в╕кном було видно ╕нтер'╓р будинку Мер╕ на Дикому Заход╕.
-- Не знаю, як ти це зробив, але я хочу повернутися назад, - Джон притиснув долоню до в╕кна.
-- Парацельс був правий: кам╕нь зупинить апокал╕псис, але весь св╕т потоне в темряв╕, - сказав Захар╕й. - Але м╕й учень н╕коли не слухав мене - свого майстра. Ми обо╓ з ним вивчали древн╕ знання ╕ були одержимими ╕де╓ю завершити храм. Коли нам вдалось створити ф╕лософський кам╕нь, Парацельс вир╕шив знищити цю р╕ч, але я зупинив його, бо наше твор╕ння в╕дкривало нов╕ гран╕ реальност╕. Це п╕рам╕да створила вс╕ ц╕ в╕кна в ╕ншу реальн╕сть. Деколи вона створювала портали кр╕зь час. За допомогою ф╕лософського каменю я все влаштував. Мен╕ вдалося розм╕стити рукописи Парацельса, щоб ╖х знайшов Адам. Я точно знав, коли ти прийдеш в нашу реальн╕сть. Це я п╕дкинув ту книгу для Мер╕ на розпродаж╕. Кам╕нь подарував мен╕ в╕чн╕сть ╕ мен╕ вдалося одного дня створити нову реальн╕сть за допомогою книжки.
