«Не впустили до пекла, — каже до себе хрунівська душа, — але таке, як мені тепер, гірше ніж найтяжші пекольні муки. До неба вступу не маю, чорти утікли від мене, а люди гонять від себе... до дітей не пускають!»

Пішла душа дальше. Села, міста треба було виминати, бо вість про пошесть рознесла ся телеграфом по цілім краю і скрізь, де лиш живуть люди, душі загороджував дорогу протихолєрний мур. Лиш тут і там. де ще не знали про пошесть, або де через недбальство не приготовили ся на принятє страшного гостя, холєра видушувала народ. Але і се не довго тревало. Дохтори таки побороли холєру, і прогнали хрунівську душу в безлюдні степи, безводні пустині. Там душа Кравчука вже не була сама. Там вона зійшла ся з иньшими хрунями, що так само як Кравчук зраджували свій народ. Там вони блукають, і кленуть свою долю. І не буде сему кінця. Прокляті людьми, викляті небом і пеклом, будуть блудом блудити... до суду віку!

Хрунь – груба, підла людина. В Галичині — виборець, який продавав свій голос.

Маршалок – голова сейму в Польщі. В Україні наприкінці 18 століття — у 19 столітті маршалком (або маршалом) шляхти називали місцевого (губернського чи повітового) предводителя дворянства.

Віт (зазвичай війт) – сільський староста. У Західній Україні (до 1939 р.) та в Польщі (до 1950 р.) — голова волосної управи.

Шандар – жандарм.