— Нам потрібна твоя порада, — чемно мовила Аг, нечемно штурхаючи Темного в груди, аби не заступав проходу в кімнати. Здивований хлопець кивнув і слухняно провів їх до дивана коло вікна і зачинив двері. З Аг він часом обговорював: свіжі фентезюшні книжки, що з'являлися в мережі, гарненьку галасливу Фану іноді смикав за хвостика на перервах, та тільки й того. А тут раптом — порада.

Вже всівшись на диван, Аг раптом зніяковіла. Слова, що їх так довго обмірковувала вночі, десь розгубилися. Уся історія з принцами, паралельним світом, лиховісною грою, вкраденою консоллю здалася недолугим сюжетом з мільйонного сайту фан-фікшн.

— Чаю хочете? — раптом зовсім не глузливо й не нахабно спитав Темний, спокійно так спитав, по-людськи, і Аг полегшало.

— Темний, паралельні реальності існують.

— А ти можеш це довести?

На низенькому скляному столику з'явилися три червоні чашки і тарілка з тістечками.

— В тім-то й річ, я можу довести, що так. А Фана може підтвердити, але нас це зовсім не тішить.

— Я слухаю.

Чай затишно потік з носика чайника до першої чашки, потім до другої. Аг почала розповідати.

Фана їла тістечка, запивала чаєм і притакувала головою на кожне подружине речення. Ще в школі Аг показала їй худого кулака і просичала:

— Не тріскочи.

От Фана й не тріскотала. їла тістечка, притакувала, переводячи блакитні очі з Аг на Темного і назад. Коли Аг нарешті розповіла все, Темний зиркнув на дівчат з-під своєї розбишацької гриви і процідив:

— Годі приколюватись. Тільки чаю доброго на вас перевів. Палато, від тебе не чекав. Таке навіть першого квітня не смішно.

— А нам і не смішно.

Аг було приємно, що він, не затнувшись, вимовив її старовинне ім'я, але зараз це було не важливо. Важливо було, що Фана зробила найкращу, найрозумнішу річ з усіх можливих. Вона заплакала, тихо й гірко:

— Темний, зупини їх, Темний! Ти ж зможеш розібратися!

Хлопець підійшов до Фани, взяв її за плечі й добряче струснув:

— Годі. Вже повірив. А тепер будемо розбиратися.

Він витяг з рюкзака футляр, з футляра — клавіатуру, розгорнув на колінах, під'єднав до великого настінного екрана.

— Так. Для початку перевіримо, чи не прибували до астероїда на вчорашніх кораблях троє чоловіків у чорному. Де тут наш реєстр пасажирів?

— А звідки в тебе доступ до внутрішньої документації порту? — вражено закліпала очима Фана.

— Кого ти питаєш? — гримнула на неї Аг і прикипіла поглядом до списку новоприбулих за останню добу з маленькими кольоровими фото. Принців у списку не було.

Аг розчаровано відкинулася на спинку дивана.

Коли сторінка оновилася, Аг з несподіванки аж відсахнулась від екрана:

— Темний, це ж!.. Ти вліз у військову базу даних?

Та за мить цікавість взяла гору над острахом:

— Ну! Гортай швидше! Чому так повільно оновлюється?

— Тому. — Темний зверхньо усміхнувся: — Я що, ламер — від себе заходити? Ми — городами, городами. Через три сусідні системи астероїдів, з абсолютно лівого супутника.

— Городами?

Аг стало смішно і затишно від цього старовинного слова, як перед тим від чаю.

— Але їх нема й тут.

— Виходить, щось у ваших байках про паралельні світи таки є. Фано, а дай-но мені ту твою консоль. Як це може бути, що файл не переписується?

Фана дістала з рюкзака поцуплену консоль і простягла Темному.

— Та-ак… Все одно повертати її ми не збираємось, отож… Де моя викрутка?

За кілька секунд він зосереджено схилився над розібраним пристроєм.

— Хлопці! Тобто дівчата, йдіть гляньте. Такого ви ще не бачили. Та й я, правду кажучи,і теж.

Серед мікросхем та різноколірних дротиків не знати на чому кріпився плаский сірий камінь. Трохи пошліфований водою, але не надто. З тих, що можна знайти будь-де на березі нешвидкої річки чи озера, тобто в музеї земних пам'яток чи в астероїдному природничому музеї. Але ж не всередині ігрової консолі! Та камінець був саме там. Прозирав крізь кольорове плетиво сірим боком.

— Що це? — Фана розгублено помацала пальцем. — А я ще й подумала, вона важча за мою. Еге ж, важча.

— Маємо артефакта, — підсумував Темний і пішов заварювати наступну порцію чаю.

— А чого ж? — Аг люто струснула головою. — Паралельний світ, принци в чорних плащах, то вже й містичний артефакт. Повний боєкомплект фентезюшного несмаку.

Фана позирнула на чергове тістечко. Тоді на свою талію, перетягнуту блискучим сріблястим ремінцем, і теж розлютилася:

— Ну, язиками за дурні книжки плескати — вас не зупиниш. А робити що?

Темний незворушно понюхав свіжий чай, відкопилив нижню губу, аби спрямованим подувом прибрати з очей довгого чуба, і знову втупився поглядом у напіврозібрану консоль:

— Фаночко, боюся здатись тобі нечемним і навіть дивакуватим, але — думати.

— Якщо це артефакт, він і є тим, що дядькові не відновити. — Аг теж не зводила очей з каменя. — І принцам він брехав лише наполовину. Він розраховував витягти їх сюди, зіпхнувши це на Фану. А ще він сподівався, що, награвшись, Фана поверне консоль. Тихенько підкладе на диван, як і взяла, поки принци шукатимуть загадкового крадія. Він не міг прорахувати, що вона подасться до мене, ми зіткнемося з принцами у темному завулку, і що підслухаємо їхню розмову теж. І Фанин дядько, і принци справді потребують цієї консолі. Чи цього камінця.

— То вони від нас не відчепляться, — приречено мовила Фана й таки взяла нагледжене тістечко з тарілки.

— Але ж нас троє, і ми не ходимо весь час взявшись за ручки, — підморгнув їй Темний.

— А ти — з нами? Ти ж Темний Лорд. Граєш завжди за зльоків.

Фана дивилася на Темного якось дивно. Було незрозуміло, жартує вона чи ні.

— А ми і є справжні зльоки. Поцупили у безневинних середньовічних експлуататорів шлях до їхньої законної середньовічної вотчини. І це не кажучи про авторські права твого дядюся!

Аг рішуче простягла Темному руку:

— Спасибі. Ми вже підемо.

— Угу. Тим більше, що пундики дехто вже всі втоптав.

Він показав Фані язика, тоді знову посерйознішав:

— Консоль лишіть мені. Я над нею ще трохи почаклую, та й принци поки що мене не знають. Завтра в школі передам комусь із вас. Так і будемо передавати, щоб кожного дня опинялася в когось іншого.

— Спасибі, — ще раз повторила Аг вже у дверях, а Фана з-за її плеча показала Темному останнє тістечко, сховане в кулачку.

Наступного дня Темний розповів, що йому вдалося-таки переписати гру з консолі.] Але він не побачив нічого схожого на розповіді дівчат про неймовірну графіку, про пейзажі, в які хотілося піти, про моторошно живих персонажів. Це був звичайний; квест, розрахований на посереднього геймера.

— Я пройшов від початку до кінця, зруйнував Королівство на Скелях. А принців загнав до їхнього підземного храму і потужним вибухом прикопав під руїнами їхнього власного замку. А ти кажеш, Фаночко, зльоки. Страшніш за мене хіба що Калігула, і той давно помер. До речі, я взяв з тої гри личка наших героїв і пробив їх в урядовій поліційній базі. Таких людей у поясі астероїдів немає і ніколи не було, що й треба було довести. От. То кому сьогодні нашу цяцьку віддавати?

— Мені, — сказала Аг. — А відбитки пальців ти в них не перевірив?

— А от на пальчиках у цій грі пласка текстура, — серйозно відповів Темний. — Не звертали уваги, чи у принциків часом не гладенькі долоні?

— Ми з ними не віталися, — бовкнула Фана.

Вечір був тихий. Тут усі вечори були тихі й теплі, приємної штучної температури. Аг сиділа на гойдалці на дитячому майданчику всередині кварталу. З чийогось вікна долинала ніжна, сумна музика. Аг подумала: «Хороші колонки. Дозволяють зробити зовсім тихо і не втратити жодного звуку. Хороші колонки. Хороший вечір. Байдуже, що консоль із дивним сірим камінцем всередині лежить у кишені жилетки. Жилетка стара, затишна. Дід сам вигаптував її кольоровим бісером. Сидів, мружив темні очі й гаптував, бісеринка до бісеринки. Батьки сміялися, казали — завелика, хіба на весілля. Діда немає шість років, а жилетку я ношу й досі. Тепер вона якраз. А на весілля, мабуть, вже буде малою». Тепер Аг дванадцять, майже тринадцять. Цікаво, якою вона стане ще за шість років. Затишна жилетка з великими кишенями. Раніше в кишеню вміщалася лялька-чарівниця в синій мантії й гостроверхому капелюсі. Тепер там лежить консоль із сірим артефактом.