Тетяна підтримувала бесіду, бо Віта за стіл не сідала, а Оксана вдавала, що вже знаходиться бозна-де, відповідала дивним голосом і майже нічого не їла. «Мабуть, — подумав Авенір, — вона наверне тих помідорів, коли я піду.»

Він зовсім перестав хвилюватися, із задоволенням слухав розповідь Тетяни.

— Магія ввібрала в себе вірування і забобони різних народів, — глибокодумно торочила чаклунка. — Всі ці вірування можна підвести під одне формулювання: магія — це психічний вплив на оточуюче середовище. Ви згодні?

— Якщо ви маєте на увазі зомбі, живих трупів і таке інше…

— Саме так. Європейська наука зіткнулася із шаманськими уявленнями індійців та африканців. Виникла релігія Вуду, а також інші індійські синтетичні культи. Зрештою, всі вони — лише шаманство, прибране у християнську оболонку.

— А як ви уявляєте майбутнє магії? — спитав Авенір.

— Я думаю, — цілком серйозно відповіла Тетяна, — що розпочате магами вивчення досвіду інших культур продовжить наука, але, вочевидь, не все з цього досвіду зможе пояснити. Щось поповнить арсенал магії, щось — арсенал науки. Я вважаю, що магія і наука з часом зближуватимуться. Адже у деяких випадках вони застосовують ті ж самі методи. Наприклад, гіпноз. Чи не так?

— А як щодо зловживання власними можливостями?

Авенір думав, що поставив провокаційне питання, проте Тетяна зовсім не збентежилася.

— Звичайно, так само, як і в інших галузях пізнання, тут існує складне переплетіння різноманітних інтересів, амбіцій, недобросовісних намірів. Коректні фізичні експерименти маскуються відвертими підтасовками. Адекватність об’єктивного аналізу компенсується псевдонауковими спекуляціями. А спроби створити наукову теорію на базі реальних феноменів і детермінованих подій замутнюються дешевими популяризаторськими статтями на рівні побутових пліток, — вона ледь усміхнулася, пом’якшуючи свої останні слова.

— Не любите ви журналістів, — усміхнувся у відповідь Дейкало.

— Ви вже вибачте мені, не люблю, — відповіла Тетяна.

— А скажіть, будь ласка, — спитав Авенір. — Ви використовуєте якісь прилади, знаряддя?

— У принципі, для магічного впливу не треба ніяких цяцьок чи інструментів. Усе своє у мага з собою. Тобто — його особиста сила. Досить твердого наміру, а його треба вміти сформувати без цяцьок.

Тут Оксана, яка досі мляво жувала, не втручаючись у розмову, раптом додала:

— Головне все ж — налаштуватися на потрібну частоту енергії, на потрібну вібрацію…

Тетяна скоса глипнула на неї, і Оксана зав’яла, як неполита квітка.

— Гаразд, гаразд, не буду сперечатися з ученими людьми.

Тетяна уважно подивилася на Авеніра.

— Мабуть, час перейти до вашої справи безпосередньо. Ви помітили, що ми вже почали з вами працювати?

— Так, я відчуваю якийсь холодок на спині, — трохи збентежено відповів Дейкало.

— Правильно, так і повинно бути. Ходімо.

Усі підвелися з-за столу. Знову рушили довгою галереєю до вже знайомої Авенірові зали.

Там знову були опущені важкі оксамитові гардини, і тьмяне світло лилося з-під стелі. У рамці для фотографій на стіні змінювалися зображення. Посередині кімнати на столі, покритому темним оксамитовим обрусом із вигаптуваними кабалістичними знаками, так само виблискувала кришталева куля на кам’яній підставці. Єдина відмінність — цього разу у бронзовій жарівні миготіло полум’я.

Авенір помітив, що поки вони йшли, Оксана кілька разів зашпортувалася, а, увійшовши до зали, відразу попрямувала до канапи і лягла, наче була геть знесиленою.

Тетяна вказала журналісту на фотель під стіною, а сама влаштувалася у масивному кріслі біля столу. Віта залишилася десь у темряві за спиною Авеніра.

— Ви принесли якусь річ тієї жінки? — спитала Володарка.

— Так, — Дейкало подав їй хустку Русі, а потім тихо клацнув кнопкою цифрового диктофона, ввімкнувши запис.

Тетяна подала знак, і всі завмерли. Спочатку Авенір нічого не зауважив, але згодом він почув бурмотіння Оксани з канапи. Вона почала ледь чутно, але продовжувала все голосніше і голосніше:

На хвилину запанувала тиша, а потім знову почулося бурмотіння:

Авенір бачив, як здригалося її тіло.

Раптом Тетяна підвелася з крісла і вийшла на середину кімнати, зупинившись перед жаровнею.

Швидким рухом руки вона намалювала коло. Авенір не встиг помітити, чим вона окреслила контур, лише побачив, як з’явилася біла лінія на підлозі.

Вставши перед колом, Володарка голосно вигукнула:

— Я закликаю наглядачів Сторожових веж!

І після паузи додала:

— Наглядаче Півночі — дух повітря! Прийди!

— Прийди! — завила Оксана на своєму ложі.

— Наглядаче Сходу — дух вогню! Прийди!

— Прийди! — підхопили Оксана і Віта.

— Наглядаче Півдня — дух води! Прийди!

— Прийди!

— Наглядаче Заходу — дух землі! Прийди!

— Прийди!

— З’явіться поміж нас!

— З’явіться! — старанно підхопили помічниці.

Далі Тетяна почала заклинати:

— Я, ваша Володарка, у цей день духовно пов’язую себе з магічним життям. Я відмовляюся від егоїстичного життя і присвячую себе відданому служінню божественному джерелу, яке творить у мовчанні, але виражає єдність роздвоєності, єдність за межами розуміння.

Я триматиму у таємниці практичне і теоретичне знання від нездатних зрозуміти його.

Я не оголошу себе чимось більшим, ніж я є, — учениця магічного життя, світла, любові і волі.

Я буду творити магічне дійство у місці, віддаленому від зовнішнього світу. Я не викажу своєї магічної сили тим, хто не може її сприймати. Я не допоможу тим, хто справді не потребує цього.

Я накладаю магічні печаті на своє замовляння!

Затим Тетяна заходилася вимовляти незрозумілі слова. Дослухавшись, Дейкало зрозумів, що вона просто переставляє літери у словах, щоб вони звучали незрозуміло. Він вже хотів було вимкнути диктофон, коли Тетяна вигукнула:

— Оксано! Ти вільна від своєї тлінної оболонки. Ти вільна і можеш злитися з господаркою хустинки. Вона, як і кожна людська істота, прагне вмерти. Смерть несе спокій і непам’ять!

Авенір нашорошив вуха.

Тетяна бурмотіла:

— Знайди слабке місце! Знайди! Стремління до смерті — природне бажання кожного! Тіло підкоряється розуму! Керуй тілом, мозку!

Раптом Оксана зістрибнула з канапи і з диким криком підбігла до Тетяни. Отетерілий Авенір побачив, що хустка Русі почервоніла. Кришталева куля на столі теж тепер сяяла червоним світлом. У журналіста запаморочилася голова. Щоб отямитися, він глянув на рамку для фотографій — там з’явилося рухливе зображення діючого вулкана.

Схоже, що цієї миті Дейкало на кілька хвилин відключився. Бо коли він розплющив очі, то почув, як Тетяна у цілковитій тиші проказала: