А картина йде скаженим темпом, намагаючися навздогнати життя, що скажено мчало в ті дні… Останній етап перед Жовтнем…
«Революція в небезпеці!!!»
По черзі промигують перелякані й обурені фізіономії знайомих Інтеліґента, що їм він по черзі шепоче щось на вухо, після чого обурюється й жестикулює…
Подивіться самі – хіба можна не обурюватися?
Двері товарного вагону з величезною пльомбою. На дверях напис крейдою: Nach Russland – В Росію.
Двері зникають. За дверима шерега замаскованих незнайомців, одягнених у чорні плащі з відлогами. Руки у всіх схрещено на грудях. На їх плащах, як на сандвічах, вздовж усієї шереги напис: «бо-ль-ше-ви-ки»…
Інтеліґент обурюється.
«Чого дивиться Тимчасовий Уряд?!»
Екран темнішає…
Не надовго… Правда, частина кінчається… Остаточно кінчається, я б сказав… Але – картина йде скаженим темпом, намагаючися навздогнати життя, що скажено мчало в ті дні…
Кінець третьої частини.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. Член партії «И. И.» («Испуганная интеллигенция»)
Сподіваюся, ви пам’ятаєте цю помітну партію, що відограла в свій час не дуже помітну ролю. Авторство назви цієї партії належить також помітному політичному діячеві, басарабсько-курському депутатові Володимиру Пуришкевичу. З цього ясно, що гостре слово можна почути і від чорносотенця. Мій герой – досить помітний член цієї партії, що ніколи не виливалася в якібудь зашкарублі організаційні форми, але володіла в свій час не менш монолітною одністю прагнень своїх членів, ніж сама РКП. Це дозволяє вдатися до резиґнацій щодо цінности організованости, коли взяти на увагу долю двох цих помітних партій… До речі, мій герой взагалі, звичайно, позапартійний… Так ось можна було б удатися до резиґнацій, але не варт. І без того видно. Тим більш – ми в кіні, а кіно – зорове мистецтво…
Дивіться.
Попереджую: на екрані робиться казна-що, нічого не зрозумієш, єрунда, плутанина якась, кількоразово комбінований кадр, напливи та інші хитрі штуки режисера й оператора… Нарешті, звичайно, ви зрозумієте. Нарешті, в кінці цієї частини, навіть мій герой зрозуміє. Дещо він зрозумів і з самого початку. Ну, дивіться…
… Через вулиці великого міста – величезні полотнища. На полотнищах гасла літерами з сажінь… ОТЕЧЕСТВО В ОПАСНОСТИ!.. На білих полотнищах червоними літерами завбільшки з цілий сажінь… РЕВОЛЮЦИЯ В ОПАСНОСТИ!!. Полотнищ багато… Далеко над величезним містом має в повітрі червоний прапор… ВСЯ ВЛАСТЬ СОВЕТАМ… Прапор наближається, затуляє ввесь екран… ВСЯ ВЛАСТЬ СОВЕТАМ… Миготять, плигають в безладних відмінах – вулиці, юрби, будинки, величезні білі полотнища з червоними знаками оклику… Серед цього хаосу скакає у розпачі обличчя Інтеліґента. Інтеліґент роздвоюється, розмножується неймовірно швидко – дві, п’ять, десять, сто інтеліґентових фізіономій заповнили екран живою мозаїкою. Фізіономії схвильовані, стурбовані – і балакають, балакають – швидко, як кулемети: СПАСАЙТЕ РЕВОЛЮЦИЮ!!. СПАСАЙТЕ РЕВОЛЮЦИЮ!.. СПАСАЙТЕ РЕВОЛЮЦИЮ… Розмножений Інтеліґент зменшується кількістю, одночасно німіючи… Над величезним містом червоний прапор рухається повільно й могутньо. Фізіономії розтанули… Вщухає безладний танок білих полотнищ… Червоний прапор несуть попереду багатотисячного натовпу… Ще кілька разів у різних куточках екрану на якусь частку секунди вискакує голова Інтеліґента, пробує кричати… Не встигає й зникає… СПАСА… ЛЮЦИ… Червоний прапор – ВСЯ ВЛАДА РАДАМ – запанував над усім екраном… Десь вискочив Інтеліґент, гукнув – «Спасайте революцию».., і -
Інтеліґент швидко йде, майже біжить вулицею…
«…а також і майно».
Інтеліґент швидко біжить східцями банку…
В гарненькій квартирці Інтеліґента його дружина, хапаючися, «переховує цінності»…
Я казав, що мій герой дещо зрозуміє з самого початку… Стара ґвардія вмирає, але не здається. Щирий член партії І. І. не вмирає і не здається… Коли чесно забути давно забуту офіціяльну романтику часів Бонапарте, доведеться визнати, що поведінка І. І. має куди більше рації…
Інтеліґент виходить з банку. Обличчя майже цілком задоволене і далеко спокійніше, ніж у попередньому кадрі. Помацав унутрішню кишеню.
Жест, як відомо, інстинктивний і мудрий: перевірка і зайвий момент задоволення…
В гарненькій квартирці Інтеліґента безладдя… Дружина Інтеліґента виснажує всю фантазію, у творчих муках винаходить методи переховування – знайшла! Геніяльна ідея! – Болонка.
В нашийнику болонки відпорола підшивку. Нашийник перетворився в сосиску. Сосиска напхана обручиками, камінчиками й іншим таким.
Болонка, нахиливши на бік головку, уважно дивиться на роботу хазяйки.
І, звичайно, нічого не розуміє…
Інтеліґент стукає в двері маленького ювелірного маґазинчика. Старий хазяїн довго не відчиняє. Розглядає його з середини. Переговори. Нарешті, двері відчиняються.
Розмова йде далі в маґазинчику. Дідок дуже енерґійно і дуже правдиво крутить головою неґативно. Шия в нього довга, тонка й суха, але – тривала… Інтеліґент переконує його з майстерністю досвідченого мітинґового оратора. Виймає з кишені і кладе на прилавок пачку кредиток. Дідок перестав крутити головою. Замислено дивиться на кредитки. Вирішив і поліз за пазуху. Витягає маленький замшевий капшук, з-за прилавку витягає терези. Висипає з капшука кілька камінчиків.
В гарненькій квартирці Інтеліґента його дружина все ще пакує нашийник.
Болонка, нахиливши голову в бік, уважно дивиться на її роботу…
І, звичайно, і досі нічогісінько не розуміє…
Старий хазяїн випускає Інтеліґента з дверей маґазинчика.
Інтеліґент, зробивши кілька кроків, оглядається і з задоволенням потирає руки.
Старий хазяїн відійшов від дверей, оглянувся і з неменшим задоволенням потер руки…
Перша ознака ідеально чесного гандлю: обидві сторони задоволені. Отже, помилково буде гадати, що хтось у даному разі був шахраєм…
Дома Інтеліґент показує дружині свої надбання. Дружина демонструє свій винахід. Обоє цілком задоволені з діяльности одне одного…
Екран темніє… Павза…
Перші дні… Незрівняні перші дні. Повні незрівняного запалу й патосу для всяких божевільних і озвірілої «черни». Повні глибокого (звичайно, громадського) суму для мого дорослого героя, що не був сліпий, що все бачив, усе передбачав…
Панорама величезного міста… Червоний прапор затуляє ввесь екран – ДА ЗДРАВСТВУЕТ СОВЕТСКАЯ ВЛАСТЬ.
Коло Інтеліґентів сидить у похмурій розпуці, розпачливо хитаючи головами… ЗАГИНУЛА РЕВОЛЮЦІЯ…
Знову йдуть дні, великі, як роки, швидкі, як хвилини… Сказано тезу, надійшли часи антитези – так, принаймні, говорять сліпі. Ні – не піддурити щире громадянське серце мого героя такою дешевкою… Він бачить факти.
Карта Росії… На мапі з’являються написи: «Українська Республіка», «Кримська Республіка», «Царево-Кокшайська Республіка», «Весьєгонська Республіка»… Дедалі більше написів, дедалі дрібніші літери – вся карта вкривається республіками…
Коло Інтеліґентів сидить в похмурій розпуці, розпачливо хитаючи головами… ЗАГИНУЛА ВЕЛИКА РОСІЯ…
Екран темніє… Довга темрява…
Чорна і безнадійна, як розпука мого героя, що втратив усе, що є цінного для громадянина: батьківщину, волю, посаду – все…
Більшовицькі страхіття
В гарненькій квартирці Інтеліґента він з дружиною сидять за столом пригнічені, мовчки… Раптом обоє здригнули, перелякано глянули одне на одного. Дзвінок. Інтеліґент нарочито байдуже пропонує дружині відчинити двері. Дружина, щиро перелякано категорично відмовляється…
Тут жінка демонструє щиро, як завжди щирі ми буваємо в мент небезпеки, свою дрібність, порівняно до хороброго мужчини…
Інтеліґент хоробро виходить.
У передпокої біля дверей прислухується…
Ззовні чиясь тремтяча рука тисне на дзвінок…
Інтеліґент надзвичайно обережно відчиняє двері, не знімаючи ланцюжка. Як тільки він скинув останню клямку, хтось різко штовхає двері всередину. Інтеліґент відскакує…
