На порозі стурбоване обличчя тестя.

Інтеліґент швиденько відчиняє двері. Впускає тестя і знову запирає їх ретельно, на всі запори…

Біля столу – родинна рада. Тесть розповідає:

Майже цілком тотожне повторення тільки-оце описаної сцени, але, – на квартирі тестя. Рука, що тисне на дзвінок, не дрижить. Двері відчиняються досить чемно. На порозі – постать міліціонера перших днів революції з ґвинтівкою через плече і з нашивкою на рукаві цивільного пальта. Міліціонер запитує, чи туди попав. Тесть трусить головою, не розбереш – чи позитивно, чи неґативно. Міліціонер не розбирає й сердито запитує вдруге. Тесть із великим зусиллям хитнув головою позитивно. Міліціонер з купки папірців виймає одного і простягає тестеві. Просить розписатися і йде… Тесть зачиняє двері, боючися глянути на папірця… Біля столу з дружиною читає. Це – оповістка: «Гр. С. Є. Столєтову. Починаючи з завтрішнього дня, щоденно ви мусите являтися на збірний пункт В/району о 6-ій год. ранку». Підпис… і… трикутня печатка…

О, проблемо форми і змісту!.. Мені відомо, що Сава Єремієвич живе тепер у житлокоопі, де виконує певні громадські обов’язки на одній з виборних посад. Отже, він щодня бачить і навіть сам ставить трикутню печатку. І – нічого… Треба гадати, він навіть забув своє перше вражіння. Багато з вас, мої читачі, теж забули, а дехто й не знає, яким жахом для кожного культурного і інтеліґентного серця був наповнений оцей рівнобічний трикутник печатки ЧК.

Один колишній «действительный статский советник», людина культурна й освічена, що взимку 19 року жив у Москві, крав вечорами революційні плякати та оголошення для опалення своєї «буржуйки», а вдень стояв у півверстових чергах по обід, еквівалентний 75 калоріям, з дня жовтневого перевороту принципіяльно кинув стригтися й голитися, а із своїм єдиним сином – камер-пажем, що вступив на службу до більшовиків і іноді приходив до старого та забував у нього чвертку хліба або пачку махорки, – говорив лише французькою мовою, – так ось цей дідок одного разу, приймаючи мою візиту в своїй кімнаті, єдиній, що йому лишили з помешкання на 12 кімнат (не буду гріха таїти, і я, згідно з відповідним ордером, займав будуар його покійної дружини), – говорив мені довго, вишуканими, закругленими дотепними фразами, що несподівано вилітали з-під його брудносіро-рудуватих вусів, говорив невпинно і пораючися із димною буржуйкою, гріючи для гостя чай, і сидячи потім у фотелі біля чайного столика, за винятком лише моментів, коли він переконував мене влити в склянку з окропом ще одну ложечку «ромового» екстракту на чистому фальбергівському сахарині, ввесь час він говорив про велике, таємниче значіння форми… Трикутник, Квадрат, Пентаграма, Шостикутня зірка, Круг – вінець усього… Звичайно, більш за все – про трикутник та п’ятикутню зірку… Трикутник – первісна геометрична фіґура, символ початку буття, бо в вигляді трикутника ми бачимо лоно женщини. Далі – сумеро-акад’яни, гіндуси, інки, Кріт, Атлантіда і т. ін. і т. ін. У трикутник вписане «всевидюще око» єврейсько-християнського Бога-Саваота… Далі, Евклід, Архімед, Пітагор, Гавс, Лобачевський, Ріман… Трикутник кутом униз – лоно життя. Кутом вгору – смерть… Кабалістична єврейська шестикутня зірка… Два такі трикутники один на одному… Кабала, Абарбанель, Амбруаз Паре, Тамплієри, Інквізиція. Розенкройцери, Франкмасони, Ротшільди, Пірпойнт Морґан… О!.. П’ятикутня зірка, Пентаграма, Чорна магія і далі щось цілком незрозуміле… Нарешті, Месія… Або Морґан, або один чистильник чобіт у Римі, або Лев Троцький. Певно лише, що один з них, а хто саме – це не важно. Суть в тому, що єврейський Месія – це і є Антихрист… Ясно!

Так ось, дорогі читачі, що означає трикутник ЧК! На превеликий жаль, я скоро розлучився з симпатичним дідком і, мабуть, надовго, бо він вмер, і тому я так і не знаю, що означає трикутник житлокоопів. І ніхто мені цього розказати не може. Страшенно прикро… Береш справку для пошти, приміром, – невинна річ, здається, і раптом тобі ставлять печатку Антихриста. Страшно на цьому світі, товариші…

Не думаю, щоб шановний Сава Єремійович знав усю глибінь того жаху, що його символізувала ця печатка. Його уявлення було спрощене, воно випливало просто із зіставлення двох фактів: він сам – буржуй, а другий факт – ЧК. Його уявлення, просте й чітке, цілком поділяла його супруга (що одразу заплакала дрібними сльозинками, не зміняючи виразу свого запливлого обличчя) та його дочка і зять. Уявлення ось яке:

Два звірячого вигляду більшовики тягнуть тестя до стінки.

Ну – і т. д…

Пригнічена непорушність тестя, дочки, зятя…

Інтеліґент випростовується і рішуче стукає долонею по столі:

«Тікати!»

Вхідні двері. На дверях неохайно зроблена таблиця: «Відділ перепусків ДТЧК».

Інтеліґент, одягнений по-пролетарському, нерішуче спиняється перед дверима. Взявся був за ручку, схаменувся, зняв пенсне і заховав його. Потупцював ще трохи на місці і ввійшов.

Інтеліґент біля бар’єру розмовляє з вартовим аґентом. Інтеліґентові погано…

Він уперше бачить на власні очі чекіста – одного з цих страшних, кровожадних звірів… Правда, тестя вони не розстріляли, а послали лише рубати дрова… але ж – шановного комерсанта, людину поважну, ну, і, нарешті, людину, що й комплекцією збуджує до себе пошану, і… рубати дрова! А тисячі й сотні тисяч замордованих, закатованих, що про них з найповніших джерел йому точно… І все це роблять отакі, як оцей сонний, млявий, звичайнісінький собі парубок… О, загадкова глибина душі колишнього «народу-богошукача», «великого руського народу», що йому так щиро служити збирався мій герой (див. част. II) і що раптом перетворився в народа-звіря, душогуба і «взбунтовавшегося раба!» – Страшно на цьому світі, панове інтеліґенти…

Аґент мляво бере документи, жестом запропонував почекати і пішов до сусідньої кімнати.

Інтеліґент примостився на краї лави, чекає.

Аґент в сусідній кімнаті, не хапаючися, розмовляє з начальніком.

Інтеліґент починає хвилюватися…

Ще б пак…

Аґент в сусідній кімнаті крутить собачу ніжку. Начальник робить те саме. Інтеліґентові документи лежать на столі.

Інтеліґентове хвилювання зростає. Він мучиться. З жахом поглядає на двері, куди пішов аґент…

Чим ще можна посилити оцю тяганину, як не жахливими подіями, що назрівають в оці хвилини, і зараз упадуть на мого героя? Ці звіри, безперечно, знають усе, вони взагалі все знають, вони знають і болонку, і Тимчасовий Уряд, – вони послали по варту, вони…

Аґент та начальник смачно затягнулися. Нечальник, нарешті, підсунув до себе документи, переглядає…

Страждання Інтеліґентові доходять апогею. Він крутиться по лаві, поглядаючи щосекунди на двері…

Він уже не чекає на варту… Який він дурний був, що чекав! Яка варта? Навіщо? Тюрма! Суд? Нічого подібного! Йому здалося, що він живе в культурній країні. Він забув… Просто ввійде зараз аґент, брутально вилається і вистрелить йому з мавзера в лоб… На брудній долівці он кілька плям! Не від чобіт же ці плями…

Начальник розглядає документи. Запитав аґента. Той знизав плечима і зробив ґримасу: «А чорти його батька знають». Потім махнув рукою.

Інтеліґент не в силі витримати. Тремтючи, встає й починає сунутися до дверей.

Начальник умочив перо в каламар, зняв з нього дохлу муху, ліниво вилаявся і поклав резолюцію. Аґент взяв папірця і пішов до дверей.

Двері відчиняються.

Інтеліґент кинувся до виходу.

В кімнату спокійно входить аґент з папірцем.

Фізіономія Інтеліґентова сповнена жаху.

Здивований погляд аґента.

Інтеліґент неймовірним зусиллям стримується і примушує себе наблизитися до бар’єру.

Аґент виписує перепустку.

Інтеліґент не вірить свойому щастю.

Щось подібне до усмішки. Метушливі жести. Дрібні поклони. Швидко вийшов…

І за що?..

Багато дехто з вас мусять зрозуміти мого героя – надто багато. Всі ті, що так само, як і мій герой, прагнули всією істотою своєю.

«Туда, где все обильем дышет»…

«…где реки льются чище серебра…» ну і т. далі. Багато дехто з членів І. І. справді пішли куди далі – аж до місцевостей, wo die Zitronen bluhen, а були й такі, що докотилися до місць, що їх жаден поет не оспівав… Мій герой обмежився руським текстом…