Інтеліґент пошепки переконливо балакає з ним. Пхнув йому щось у руку. Солдат флегматично вислухав, флегматично подивився собі в долоню і флегматичним жестом дозволив Інтеліґентові пролізти під бар’єр.
«Любви все возрасты покорны», як то кажуть… А проте – це я помилився… «Люди разных каст и стран»… – ось! У Інтеліґента в опері була своя льожа. Звідти, – не тільки наука, але й мистецтво скорочує нам шляхи швидко минущого життя. Навіть опера. Про літературу й говорити не доводиться. Візьміть хоч би цей роман… Отже, читайте, дорогий читачу, – витягайте, скорочуйте досвід і не ходіть до опери.
Інтеліґент швидко, майже бігом, іде по шосе від рогатки. В натовпі за бар’єром – вибух обурення. Крики, бурхливі рухи.
Одність партії І. І. порушена! Порушив її мій герой. Мені сумно визнавати це, але, вважаючи безсторонність за свою найвищу чесноту, я мушу констатувати таку прикру істину… Організація виявила себе не досить міцною… Вибачте, я забув, що організації ця партія зовсім не мала…
Експансивний солдат швидко бере ґвинтівку на руку й кидається за Інтеліґентом…
«Halt! Zuruck!»
Флегматичний солдат спостерігає події з непорушною байдужістю.
Інтеліґент обернувся, завмер. Солдат біжить до нього з ґвинтівкою на руці. До ґвинтівки припасований ніж-багнет.
Інтеліґент присідає. Солдат зупинився. Лезо багнета на кілька сантиметрів від грудей Інтеліґента.
Фізіономія солдата люто спокійна. Павза. Солдат з тим самим виразом обличчя робить легкий рух ґвинтівкою.
Інтеліґент здригує.
Знову павза.
Солдат робить багнетом більш нетерплячий рух.
Інтеліґент замигав очима, простягає тремтячу руку з документами.
Солдат робить неґативний рух ґвинтівкою. Обличчя лютіє ще більш.
Інтеліґент розгублений. Дрижить.
Солдат з лютим обличчям підморгує.
Інтеліґент догадався. Метушливо поліз десь далеко.
Солдат, тримаючи ґвинтівку одною рукою, другу простяг уперед.
Одержав. Заховав у кишеню. Поставив ґвинтівку на землю. Взяв документи. Передивився їх, абсолютно нічого не розуміючи. Повернув документи і, не глянувши на Інтеліґента, пішов назад до бар’єру.
Інтеліґент швидко йде в протилежний бік…
Завжди у культурних людей знайдеться спільна мова…
Ключар раю
Цілком кам’яний німецький майор. Очі з білими віями моргають з правильністю маятника…
Перед столом майора стоїть Інтеліґент і говорить. Говорить багато й швидко. Чи то переконує, чи то душу виливає.
Кам’яний майор вимовляє одно слово.
Інтеліґент показує одного пальця.
Майор вимовляє два слова.
Інтеліґент робить жест спростовання,
На шосе – маленька купка маленьких речей…
Кам’яний майор вимовляє одне слово.
«1000».
Інтеліґент ладно лізе в кишеню і кладе на стіл «думку». Майор подивився на кредитку, потім знов перед себе. Вимовляє одне слово:
«Золотом».
Зверніть увагу на раціоналізованість. Мінімум зусиль, максимум досягнень…
Інтеліґент одразу впадає в одчай. Сплеснув долонями, знову швидко заговорив.
На жаль, не можу визнати поведінку мого героя за раціоналізовану… Виправдати його можна хіба лише наявністю в ньому безперечного ораторського таланту, що яскраво виявився у попередній частині. А талантові властиво розраховувати на свої сили…
Кам’яний майор сидить, як кам’яний. Тільки моргає білими віями з правильністю маятника.
Інтеліґент замовчав. Пожував пересохлими губами. Обличчя мученика. Розпачливо лізе десь дуже далеко, виймає невеличкого мішечка. Безцеремонно сідає біля столу і починає лічити гроші.
Кам’яний майор сидить, як кам’яний.
Інтеліґент скінчив, подивився серйозно на майора і вимовив два слова:
«860».
Вже раціоналізація! Культурній людині легко прищепити культурні принципи…
Майор говорить одне слово:
«1000».
Інтеліґент мовчки, сердито розвів руками.
Майор посидів ще з хвилину непорушно. Потім акуратно зібрав гроші, склав їх стовпчиками в шухлядку столу. Запер. Заховав ключ. Все це – дуже методично. Скінчивши – разом ожив. Люб’язно вищирив зуби, заметушився, заговорив, натиснув на дзвінок…
І ще раз скажу – хай живе культура! Спільна мова, солідарність – хіба щось подібне є по той бік бар’єру?..
В дверях витягся унтер-офіцер.
Майор дає наказ. Обернувся до Інтеліґента, ввічливо всміхається, встає, проводить до дверей.
Товариші читачі (особливо інтеліґентні), – не обвинувачуйте мене в злісних наклепах. Слово чесне – не брешу. Ви давно маєте можливість пересвідчитися, що я завжди суворо додержуюся художньої правди…
До рогатки з німецького боку йдуть Інтеліґент та унтер-офіцер… За ними військова тачанка…
Інтеліґент підходить до дружини, обоє навантажуються речами й поспішають до рогатки.
Після кількох безнадійних спроб пробитися крізь натовп Інтеліґент підводиться й кричить через голови.
Унтер-офіцер дає наказ солдатам. Солдати пірнули під бар’єр і безцеремонно прочищають дорогу.
Порушення територіяльного кордону? – На власні очі таке бачив… Взагалі давайте умовимося раз назавжди – вірте всьому, що я говорю…
У натовпі галас, розлютовані рухи. Солдати вступають у бій. Хтось додумався і пірнув під бар’єр. За ним ще кілька. Солдати б’ються.
Інтеліґента з дружиною стиснули з усіх боків.
Собачка, висунувши морду, верещить несамовито.
Солдати пробилися, рятують Інтеліґента. Бій ущухає…
Розбещені Інтеліґент та його дружина за допомогою солдат укладають речі на тачанку. Тачанка рушає.
Солдати наводять порядок. На тих, що пробилися, жадної уваги.
Ті, що пробилися, підходять до другої рогатки, поперед штабу.
Назустріч виходить один солдат. Ґвинтівка на руці. Солдат військовим кроком іде серединою шосе. Юрба вагається, зупиняється…
Солдат підіймає голову і роззявляє рота. З рота вилітає:
«Zuruck!»
Юрба стоїть на місці. Всім ніяково. Всі пригноблені. Дехто робить спробу вступити в переговори – даремне. Солдат маршує. Юрба відступає, повертається неохоче назад.
Порушення системи є тяжкий гріх в раціоналізованому апараті…
Тачанка їде по шосе. Інтеліґент по-господарськи поправляє речі. Назустріч – ті, що пробилися. За ними – солдат.
Юрба розступається перед тачанкою. Інтеліґент переглянувся з дружиною, показав очима на юрбу. Обоє всміхнулися, самозадоволено і не без злорадства.
І справедливо. Мій герой – переможець. Основою партії І. І. завжди була стопроцентна (як не більш) демократія. Всяк за себе – і край… Нарешті – переможців не судять!
Юрба пройшла. Солдат чітко кинув голову в бік унтер-офіцера і «пропечатав» чотири кроки.
Унтер-офіцер козирнув.
Інтеліґент теж солідно кивнув головою…
Екран надовго темнішає…
Нікому ж нецікаво, як саме їхав мій герой на південь.
Добре їхав. Що-що, а вже чесність німецького майора вище підозрінь…
На благословенному півдні
Людна вулиця великого південного міста. Великий солідний будинок. На дверях його – велика солідна таблиця:
«ПРИСЯЖНЫЙ ПОВЕРЕННЫЙ»
Інтеліґент одягається на вечір. Фрачний костюм.
Дружина Інтеліґентова одягається на вечір. Велика кількість коштовностей і декольте…
Болонка сидить на пуфі і крутить хвостиком…
На балю. Декольте, фраки, військові мундири – німецькі, гетьманські, російські. Весело.
У кімнаті курців. Невеличка група мужчин. Інтеліґент промовляє. Гукнув на гетьманського офіцера, що проходив повз, і звертається до нього. Офіцер робить жести заспокоєння. Інтеліґент з сумнівом хитає головою. Офіцер переконує, говорить впевнено:
«Ніяка червона сволота нам загрожувати не може».
В залі – танки… Раптом кілька мирних дрижань, наче відгук далекого землетрусу…
В кімнаті для курців – те саме…
