Куди ж іти? – Це ви запитуєте… А хіба обов’язково треба йти? – Це я запитую…

Коли треба – ідіть до женщини. Кажуть люди давно, що за найкращого товариша для мужчини може бути лише женщина…

Шукайте. – Чи знайдете? – Мабуть, ні. Саме тому – шукайте. Беріть приклад з мого дорогого героя.

Марія Савівна схвильована й ображена…

Річ проста: говорять і навіть думають вони приблизно однією мовою, але відчувають – цілком різно. Оце й є причина…

Ми ставимося до нашого мислення з величезною офіціяльною повагою. Ми часто буваємо щиро переконані, що наш хазяїн – мозок. – Це тільки тому, що в нас його ще мало. Так мало, що дуже багатьом удається впевнити себе, що його багато. Не вірте навіть собі в цьому. – Це небезпечна помилка…

Більшість людей процес відчуття називають здебільшого «думання». Чи звернули ви увагу на те, як надзвичайно часто ми чуємо навколо себе слова: «я думаю». Можна подумати, що ми живемо вже в справжньому світі розуму. Не вірте. Дев’ятсот дев’ятдесят дев’ять чоловіка з тисячі думають дуже рідко. Але вся тисяча постійно, безперервно щось та відчуває…

Тільки три стихії здатні створити спільну мову почуттів: страх, пристрасть, голод… Відома річ, давно відома, але практичних висновків робити з неї люди не хотять. Тим гірше. Проте – товкти воду в ступі як відомо, багато хто вважає за роботу благородну… Мій герой – не сам. Далеко не сам!

Інтеліґент кинувся в крісло спиною до дружини. Кинув голову на спинку. Знову махнув рукою: «йди!» Дружина було ступила крок вперед. Зупинилася. Тихо обернулася й глибокозасмучена і ображена вийшла з кімнати…

Цей епізод, що має назву остільки поетичну, можливо, здається вам трохи несподіваним. Не поспішайте з висновками, хоч вони й очевидні. Правильніше – не поспішайте з висновками саме тому, що вони очевидні. Очевидність часто буває річ дуже непевна.

Інтеліґент підвівся. Коротко глянув на двері. Трохи потягнувся, поправив піджак, подивився на годинник.

Підійшов до дзеркала, поправив краватку, нахилився ближче до дзеркала, подивився на ніс. Ніс блищить.

Інтеліґент бере на пухівку пудри. Ударив злегка пальцем по пухівці і збив зайву пудру. Хмарка пудри повільно сідає на долівку.

Інтеліґент дбайливо пудрить ніс і підборіддя. Марія Савівна в спальні сидить у кріслі з хусточкою біля очей. Витерла очі й ніс, підійшла до туалетного столика.

Марія Савівна бере на пухівку пудри. Ударила злегка пальцем по пухівці й збила зайву пудру. Хмарка пудри повільно сідає на долівку.

Марія Савівна дбайливо пудриться перед дзеркалом.

Інтеліґент перед дзеркалом одягає капелюха. Ще раз пильно оглянув себе, поправив краватку. Провів рукою по щоках.

Марія Савівна мастить помадкою губи. Раптом обернулася вбік дверей.

В дверях стоїть Інтеліґент з дуже драматичним виразом обличчя й всієї постаті. Коротко вимовив щось, вийшов і рішуче зачинив двері.

Марія Савівна здригнула. Інтеліґент виходить з парадних дверей. 3 усієї сили грюкнув дверима.

На туалетному столику Марії Савівни задрижали порцелянові та скляні дрібниці. Один тонкий високий флякончик впав.

Марія Савівна здригнула ще раз і знову притиснула хусточку до очей.

Інтеліґент рішучою ходою йде вулицею…

Ну – ось… Висновки з цього всього такі очевидні, що я їх і робити не буду. Висновки ці цілком неправильні. Чи знайомий вам вираз: «розгойдувати життя, як гойдалку»? – Звичайно, ні, бо його ще ніде не надруковано…

Уявіть собі, що у вас в кишені повно червінців та всякої іншої валюти, і що ви – один у самому центрі пустелі Сагари, і що вам страшенно хочеться їсти й пити. – Ви, напевно, будете незадоволені. Уявіть собі, що ви зовсім не в Сагарі, а в звичайному нормальному місті, і що вам дуже хочеться їсти, і що в кишенях у вас порожньо. Ви, напевно, теж будете незадоволені… Другий тип незадоволення має ознаку масовости і тому поширюється й на мого героя… Економічна термінологія чудово годиться і для нашого психічного життя. Звичайно – це не поетично, але я, на щастя, не поет (між іншим, як приємно, знайомлячися з новим видавництвом і відповівши «ні» на схвильоване запитання голови правління: «ви, сподіваюсь, не поет?», – чути полегшення зідхання і бачити, як зникає тривога з симпатичних очей голови правління!). – Купівля, продаж, валюта, ціна, зиск, збиток, криза перепродукції та збуту, вишукування ринку і т.д. – все це чудово придатне для визначення основних проявів нашого психічного життя в наших взаєминах з нашими близькими…

Як відомо – цінність речі не є щось абсолютне. В людській психіці, напр., радість розцінюється дуже низько, і ділитися нею ми згодні з ким завгодно: з кондуктором трамваю, з дружиною, з бухгальтером установи, куди ви прийшли по гонорар, і з хазяйкою яток з цигарками… Всяке ж паскудство, навпаки, розцінюється дуже дорого. – І в цім разі трапилася досить звичайна річ: Марія Савівна не дала мойому героєві тієї ціни, що він назначив за свій товар.

Всякі розумові елементи істоти людської теж мають розцінку найрізноманітнішу. Власні такі елементи у тих, у кого вони з’являються лише коли-не-коли, – дуже високо. Чужі – лише зрідка розцінюються дуже високо. – Отже, Марія Савівна теж не одержала зазначеної ціни…

При чому тут «розгойдування життя, як гойдалки»? – Зараз… Річ у тому, що є ще й третій тип незадоволення з життя. Це тоді – коли не тільки валюти немає, але й купувати нічого. Коли крамареві не то що не дають потрібної ціни, але й товару у нього немає…

А процес купівлі-продажу – це все життя. Кожну секунду ми щось продаємо. В дану хвилину, наприклад, я продаю себе вам. Ви купуєте. – Частіше – це навіть доісторична метода торговлі: обмін. Наприклад, коли ви будете говорити про цей роман з вашою коханою, перед якою ви мусите особливо тонко мене вилаяти – це буде типовий обмін. – «І так всю жизнь».

Так ось, недостатність на даному ринку і краму, і грошей, в порівнянні з потребою в них, і спричиняє те, що зветься «розгойдуванням життя». – По суті це щось подібне до «театру для себе», або утворення «бронзових» підприємств. Німці б назвали це явище «Ersatz-життям»…

Витонченій, інтеліґентній душі властиві великою мірою прагнення до могутніх, глибоких і тонких переживань.

Але не завжди ж матеріял для нас є під рукою, та й де ж взяти потрібні для цього могутні пристрасті, жагучий темперамент і інші засоби? Порятунок – «розгойдування» – найпрекрасніше досягнення рафінованої інтеліґентної душі.

Ще раз попереджую проти спішних висновків. – Ця гра є цілковита щирість. Інакше ж яка рація грати? Це – творчість, височінь якої іноді стає надлюдська, божественна, бо, проти всякої логіки, високо культурна тонка людина може творити речі з нічого, точнісінько, як Бог створив всесвіт!

В більшості випадків уживають методи психічного мікроскопу. Щиро рекомендую. В крайнім разі – хоч добра люпа: і через неї розглядаючи маленький прищ, можна уґрунтувати свою певність того, що у вас рак чи саркома… Прекрасна причина для трагедії, найвищого з театральних мистецтв!

Театр для себе – гра, звичайно. Але в цій грі витончені душі досягають висоти, неприступної для жадного актора звичайного театру. На жаль, ці досягнення лишаються невідомі для людства. Часто навіть – для партнера…

Як бачите, я був правий, попереджуючи вас проти спішних висновків…

Мій герой – справжній майстер цього рафінованого мистецтва «розгойдування», створення блискучих психічних афер, бронзових страждань… Прекрасне, надзвичайне мистецтво! – Скажіть, що може бути кращого, як трагедія, що дає можливість пережити всі високі й благородні почуття справжньої трагедії, і що її можна в усякий момент ліквідувати таким приступним для всіх трудящих засобом, як звичайна пудра?

Я сам відповідаю – нічого! Є ще одна відміна цієї гри. Її назва трохи незграбна, але я не зумів добрати кращої: «підкидати догори курча і чекати, що воно полетить орлом»… До цієї відміни мій герой береться зараз…