Литмир - Электронная Библиотека

— Вони оточують весь Амаґер, — сказав Фібер. — Що говорить твій тонкий слух?

— Помолімося, — сказав Каспер. — Про туман. І про те, щоб міст Шелландсбро був вільний.

Машина повернула. І потрапила у стіну туману. Проїжджа частина зникла. Від зустрічних автівок лишилися тільки жовті вогні. Жінки витріщилися на нього.

— Існує два можливі пояснення, — пояснив Каспер. — У мене є прямий зв’язок із Всевишньою. Або ж я почув туман попереду. І те, що там немає жодної машини з сиреною.

Він відчув, як тіло його слабіє, і, спираючись на руку, опустився на сидінні. Він намагався тримати себе при тямі, визначаючи маршрут по звуках. Особливий звук і ритм літаків, що приземляються на дванадцяту посадочну смугу, — відносно коротку, використовувану тільки при сильному північному або південному вітрі. Крики чайок, коли «ауді» їхала по мосту. Соціальний реалізм передмістя Вальбю. Периферія району Фредеріксберґ, що незмінно звучить майже як притулок для старих. Неповторне поєднання звуків пташиного заповідника і транспортного пекла в тому місці, де автомагістраль у бік Фарума перетинає болото Уттерслев.

Він знепритомнів і знову прийшов до тями. Вони з’їхали з шосе, рух став менш інтенсивним, машина звернула на посипану рінню доріжку. Не знижуючи швидкості, вони проїхали ворота, він упізнав їх — це була огорожа Притулку Рабії. «Ауді» зупинилася, навколишній світ почав звучати глухіше, поступово затихати — і ось він зовсім зник.

2

Світ знову виник перед його очима. Каспера везли на візочку — білими коридорами, повз ікони на стінах, потім у ліфт. Африканка йшла поряд з ним, у руці вона тримала пластикові пакети, з яких до його зап’ястя тягнулися трубки, йому поставили крапельницю. Він чув, що жінка чогось боїться, але не міг зрозуміти, чого саме.

Двері відчинились, вони поїхали далі коридорами, потім нагору — ліфтом, потім ще одним коридором — і опинилися в операційній. Тепер він почув, чого саме вона боїться. Їй було страшно, що він помре.

Його оточували шість жінок. Мрія будь-якого чоловіка — але він більше не відчував свого тіла. На всіх були зелені операційні халати, на всіх, окрім африканки, були маски.

— Вам зроблять знеболювання, — сказала вона.

— Я цирковий артист, — заперечив він. — Я повинен відчувати, як вібрують нерви.

У голосі не було сили — ніхто його не почув. Він побачив, як голка сковзнула до зап’ястя. Синя Пані була в межах чутності. Тепер йому було видно її.

— Я прийшов отримати те, що мені належить, — сказав він.

У відповідь не пролунало ні звуку, але вона, очевидно, все одно його почула. Вона нахилилась до нього і посміхнулась.

— Це буде приємно, — пообіцяла вона.

Його свідомість знову кудись попливла — неквапливо, немов молода дівчина вийшла до міста на прогулянку.

Він повернувся. Але не в своє тіло, а кудись поблизу. Африканка щось говорила, але зверталася вона не до нього.

— Подивимося, чи є внутрішня кровотеча, — сказала вона. — У нього і кульове поранення, і сліди від удару.

Він розплющив очі й побачив, як вона працює над ним. Як би йому хотілося втішити її! Сказати, що не так уже важливо, жива людина чи мертва.

— Перкутую живіт і черевну порожнину, — повідомила вона. — Напруження немає. Але є болі. Тиск і пульс низькі. Гематокрит на еритроцити. Гемоглобін 4–5. Робимо переливання.

Йому важливо було донести до них одну думку. «Навіть і не думайте, — хотів він гукнути. — Я згоден з Рудольфом Штайнером. Кров — це «eine sehr geistige Flussigkeit».[65]

Але йому нічого не вдалося вимовити. Вони почали переливання, він відчув, як у його жилах забулькала чужа кров.

— Петидин, сто міліграмів, — розпорядилася африканка. — Ефедрин. Намагаюся утримати його при пам’яті, не виходить.

Вона говорила із Синьою Пані.

— Він відключився, — констатувала африканка.

Він безтурботно розсміявся. Усередині себе. Він утрачав обтяжливу єдність з тілом. Але слух вічний — тому він і сміявся.

— Куля невеликого калібру, — продовжувала африканка, — з низькою початковою швидкістю, але постріл з близької відстані. Куля сталева — з тих, що їх використовує поліція, щоб прострілювати двері й машини. Зробімо знімки: кісточки, ступні, череп, зап’ястя. Подивімося черевний відділ. Columna cavicalis[66].

Хтось поклав свинцевий фартух йому на живіт, прикривши і щитоподібну залозу. На тіло, яке вже не належало йому.

Там, де він перебував, часу практично не було. Тіла і фізичні форми зникли, лишилися тільки звуки і паростки звуків. Десь там, у далекій провінції, якусь його частину оперували.

— Мильну воду, — командувала африканка. — Шиємо інтрадермально. Голку-метелика і гістоакрил для різаних ран. Знімки. Ні печінка, ні селезінка, ні нирки не зачеплені. Пульс як і раніше падає. Затискувачі Пеана. Кровотеча триває. Перелом Колліса. Зробіть повну аналгезію підпахвової западини. Місцеве знеболювання навколо перелому.

Вони щось робили з його зап’ястям. Якби він був якось більше пов’язаний зі своїм тілом, він знепритомнів би від болю. Але він більше не мав до нього ніякого стосунку.

— Гіпс, — сказала африканка. — Шину для руки. Круглу для кісточки. Надріжемо, запалення ще збільшуватиметься. Пульс як і раніше падає. Є ЕКГ?

Колись він консультував Sound Quality Research Unit[67] при університеті Ольборґа, відділення психоакустики — у зв’язку з проектуванням операційних. Він тоді радив їм підібрати звук, який поєднував би в собі достатньо жорстке об’ємне звучання монастиря з м’якістю вітальні. Щоб у хворих одночасно виникало відчуття домівки й релігійного авторитету. Саме так зараз усе і звучало навколо нього.

Звуки операційної стали глухіші. Вони відступили кудись на периферію звукової картини. Його обвіював вітер. Теплий вітер. Сам він був лише звуковою структурою, лише звуковим носієм свідомості. І любові. Він почув африканку, вона розмовляла із Синьою Пані. Вони пішли кудись далеко і зачинили за собою двері, щоб він їх не почув. Як тоді, коли він зламав хребта. Він засміявся — тріумфально, адже у нього була таємниця: для його слуху майже — чи зовсім — не існувало фізичних перешкод.

— Він не витримає, — говорила африканка. — Через загальний обсяг дії на організм. Кульове поранення. Удари. Перелом кістки. Перелом черепа. Крововтрата. Психічне перенапруження. Ми зробили все, що могли.

Він чи то йшов, чи то линув понад берегом моря. Він чув биття пульсу — дуже гучне, рівне, можливо, це був пульс Всевишньої, можливо, його власний. Двері, що вели до великої концертної зали, почали прочинятися. На руках у нього опинився останній квиток.

Він побачив, що Синя Пані йде поруч із ним.

Усе відбувалося насправді. Це не було галюцинацією. Десь там, на фізичному світі, вона розмовляла з сестрою Глорією. А проте вона йшла ось тут, поруч з ним.

Імпульси, що йшли від неї, були сильними. І разом з тим якимись надзвичайно делікатними. Одночасно всепроникливими і невизначеними. Він ніколи не чув нічого подібного. Вони оповивали його й поширювалися над морем. Вони наповнювали весь чутний всесвіт. Обережно й шанобливо.

— Я йду звідси, — промовив він. — На велику волю.

Вона кивнула.

— Немає більше контрактів, — продовжував він. — Виступів. Ревізорів. Податкового управління. Немає потреби займатися грошовими справами. Не треба знімати грим. Ходити до клозету. Голитися. Не буде більше жіночого притягання і проблем з жінками. Не треба буде одягатися. Оплачувати рахунки. Не буде більше звукового бруду — шуму навколишнього світу. Не буде більше музики. Окрім хіба що Баха — Бах може існувати і по той бік смерті.

Вона слухала. Рідко траплялося, щоб його так слухали. Таке бувало не частіше ніж раз на рік. І слухачами завжди виявлялися жінка або дитина. У такі вечори він грав набагато краще, ніж звичайно.

вернуться

65

«Кров, бачиш, своєрідний сік» (нім.) — фраза з «Фауста» Ґете (пер. М. Лукаша), яку часто цитував Р. Штайнер.

вернуться

66

Черевна порожнина (лат.)

вернуться

67

Лабораторія досліджень якості звуку (англ.).

55
{"b":"568685","o":1}