За спиною Каспера з’явилася жінка. Це була аристократка з вулиці Странваєн, тепер на ній був білий халат, вона прикотила маленький столик на коліщатах, на якому лежало щось схоже на аптечку першої допомоги.

Вона почала знімати рушники і серветки, якими було замотано його голову. Крізь якийсь туман він відзначив, що вона зміряла його пульс. Тиск. Його світ почав звужуватися. Якась частина його слуху збереглася. Але поле зору було обмежене — чітко він бачив тільки в якійсь одній ділянці.

— Я все життя працюю в поліції, — вів далі Мерк. — Я пройшов через усе. Патрулювання вулиць. Робота із службовими собаками. Я був наймолодшим у Данії співробітником кримінального розшуку. Я люблю все це. Це одна з найкращих і найпорядніших поліцій у світі. У неї є лише один недолік — вона жахливо повільна.

Мерк забув про свій акустичний захист, його система відкрилася. Каспер чув утому. Неминущу втомленість. Втому протяжністю в двадцять або тридцять років. Йому доводилося чути її у деяких директорів цирків, тих, які хотіли чогось більшого, ніж просто заробити гроші. Це була втома людини, у якої не просто робота, а місія, і яка дозволила їй поглинути себе. І тепер повільно згорає ізсередини.

Жінка задерла на Касперові сорочку, і він почув, як у неї перехопило дух. Вона поклала руку йому на груди. За інших обставин такий дотик був би йому приємний, особливо її дотик. Але не зараз.

— Міністерство зазвичай ніколи не втручається, — продовжував Мерк. — У нас усього якихось п’ять чоловік у поліції. Нас кличуть, тільки коли трапляється щось серйозне і коли замішана політика. І навіть тоді ми розуміємо, що це все одно що опинитися біля ганебного стовпа.

— А відділ N? — поцікавився Каспер.

Він почув свій голос, що звучав як кумкання деревної жаби.

Мерк підвівся. Підійшов до вікна.

— Поліція завжди користувалася послугами астрологів, — сказав він. — Медіумів, ясновидців. Таємно від усіх, само собою зрозуміло. Але наприкінці дев’яностих ми відчули якісь прийдешні зміни. Я відчув це як негоду, що от-от вибухне. Усі зрозуміли, що з’являться нові форми злочинів, скоєних для отримання прибутку. Які будуть пов’язані з маніпулюванням свідомістю.

— На зразок торгівлі опціонами, — зауважив Каспер.

Мерк кивнув.

— Час, — провадив далі він, — передбачати майбутнє. Це стало найважливішим. Інтуїція. Це стало одним з найбільш високооплачуваних ресурсів. Я й досі намагаюся змусити данську поліцію це зрозуміти.

Жінка попросила Каспера розкрити рота. Він відчув холод зуболікарського люстерка на язиці. Вона випросталася.

— Його треба до реанімації, — констатувала вона. — Негайно. У нього кульове поранення в живіт. Перелом черепа. Лівого зап’ястя. Ймовірно зламано два ребра. Можливо, ніс. Вибито три зуби. Його треба зашивати, він утратив багато крові. Йому треба робити переливання крові. І обстежувати щодо внутрішніх кровотеч.

Він і раніше чув її голос, чув, як він співає — це був витончений альт. Це був голос із компакт-диска. Вона теж була в хорі, що виконував ту кантату.

— Він мені потрібний ще на двадцять хвилин, — сказав Мерк.

— Якщо який-небудь орган зачеплено, якщо є розрив печінки, за двадцять хвилин він помре.

— Він не помре. Він зроблений не з того, з чого решта людей. Це щось подібне до пластмаси.

— Я подам про це рапорт, — заявила вона.

— Ти зробиш йому укол, — сказав Мерк, — під мою відповідальність.

Вона пішла. Мерк подивився їй услід.

— Вони ненавидять мене, — зауважив він. — Я забрав розслідування з Люнґбю і переніс його сюди, до цієї зали. Ми створили тут командний пункт. Звідси я тисну на всіх протягом двох місяців. Офіційно ми лише спостерігачі. Але вони бояться, бояться громадської думки. І політиків. А тепер зникли діти. І все одно — вони чекають першої нагоди, щоб нас позбутися.

— А що відносно інших дітей? — спитав Каспер. — Тих, що зникли за кордоном?

Здивування Мерка не зареєстрував би жоден осцилограф, на його обличчі не здригнувся жоден мускул. Але Каспер почув його.

У звичайній ситуації Мерк би не відповів: на поверхні утримуються лише непроникні. Але в безпосередній близькості від великого виграшу просто неможливо лишатися герметичним.

— Було заявлено про зникнення п’ятьох дітей. Усі заяви було потім відкликано.

— За винятком заяви про загиблу дівчинку.

Біль відбився на обличчі Мерка, на мить він затьмарив усе його звучання.

— Раніше я хотів бути суддею, — сказав він. — Я завжди прагнув до справедливості. Іноді це прагнення відчувається як спрага, ти можеш це уявити? Навіщо я тобі все це розповідаю?

— Я просто відразу ж викликаю довіру, — пояснив Каспер. — Минає п’ять хвилин — і люди зазвичай розповідають мені історію свого життя. Жінки. Діти. Таксисти. Судові виконавці.

Жінка повернулася. Десь далеко, немов щось, що не має до нього ніякого стосунку, він відчув укол.

— Преднізон, — пояснила вона.

Він посміхнувся. Преднізон — це той самий препарат, яким накачували і Максиміліана. Яка страхітлива, вражаюча схожість між дітьми й батьками — аж до самого розтину.

Ізсередини він відчув хімічне полегшення. Щось обернули навколо його голови, це був бинт, жінка забинтувала його. Мерк сів перед ним навпочіпки.

— Ми отримали запит про твою видачу, — сказав він. — З Іспанії. Пом’якшення покарання не є офіційною практикою в Данії. Так само як і хабарі. Ті кілька справ, коли поліція підкупала рокерів за декілька тисяч крон, опинялися на столі у начальника поліції. Тож поліція нічогісінько не може для тебе зробити. А ми можемо. Ми можемо оспорити в суді іспанський запит. Відхилити його. Прискорити розгляд питання про твоє данське громадянство у Фолькетинзі. Вайдебуль, наприклад, може поговорити з Міністерством внутрішніх справ. Ми якось домовимося з Податковим управлінням. Через півроку ти зможеш повернутися. На великі сцени. Ти розумієш, що я кажу?

Каспер кивнув. Співрозмовник його говорив, нічого не приховуючи. Вони дісталися до того, до чого весь цей час ішли.

— Скоро. Коли вони знайдуть дітей. І ми молимося Богові, що так і буде. Уся ця операція. Ми затіяли її, сподіваючись на тебе. І коли діти будуть у нас, ти нам все одно будеш потрібний. Щоб говорити з ними. У мене є кілька співробітниць кримінального розшуку з відділення А, із сексуальних злочинів. І з Ґлострупа, вони спеціалізуються в дізнаннях у справах щодо інцесту. Але ці діти — інша річ. Отож я хочу, щоб найперше з ними поговорили ми з тобою. Я хочу зрозуміти, для чого ж їх збиралися використовувати. Домовилися?

Каспер кивнув.

Мерк випростався.

— Ти помреш? — запитав він.

Каспер прислухався. Не до свого тіла, а до чогось попереду і вгорі — смерть приходить іззовні. Він похитав головою.

— Музика, — мовив він.

Мерк задумливо подивився на нього.

— Це правда, — зауважив він. — Щодо того, що ти викликаєш довіру. Розумій як знаєш. Але якщо ти просто зараз відкинеш ноги, то святий Петро почне розповідати тобі про свої особисті проблеми.

— Вони в Копенгагені, — продовжував Каспер. — П’ятеро дітей, що лишилися живими. Хтось доправив їх до Копенгагена. І не Притулок їх привіз. Не абатиса. Хто привіз їх сюди?

Мерк натиснув на кнопку.

Це була остання частина кантати. Усе ще сумна, але більш новозаповітна, ніж перша частина. Сопрано начальника поліції поволі відхиляло перед слухачами можливість виходу: смерть — це двері, по той бік щось є.

Каспер чув гармонію між музикою, будинком і людьми, що сиділи перед ним. У цій залі була така ж реверберація й виразність голосу, що й у церкві. Він почув, яка насправді релігійна поліція. Він почув правосвідомість. Уявлення про космічну справедливість. Мерк міг би обійняти будь-яку керівну посаду в бізнесі. Замість цього він був тут. Постарілий від утоми. Підтримуваний внутрішнім вогнем вуглецевої лампи. Касперові було чути її шипіння. Воно складалося в слова: зло не є необхідність, воно — пухлина, його можна видалити.